RU

Історії | Хто врятував Горенку. Репортаж із села, яке не згоріло

Хто врятував Горенку. Репортаж із села, яке не згоріло - Фото
У Горенці багато руйнувань, але більшість села зберіглася. Фото: LIGA.net
09.04.2022, 19:20

Як найближче передмістя Києва пережило наступ російських військ

Горенка – єдине село під Києвом, куди нещодавно можна було дістатися трамваєм. Хоча вона розташована у Бучанському районі, сюди, на відміну від Бучі, росіяни зайти не змогли. Але населений пункт з перших днів війни опинився у кілометровій зоні фронту. Протягом березня тут не було жодного спокійного дня – весь цей час Горенку обстрілювали російські війська.

За підрахунком місцевих тероборонівців, повністю знищено 128 дворів. Під обстрілом загинуло семеро людей. 11 тяжко поранені.

10-тисячна Горенка майже повністю спорожніла. У хатах постійно лишалося кілька десятків людей. Здебільшого люди похилого віку, відрізані від постачання та комунікацій. Інфраструктуру зруйновано. Але це ще не вся правда.

Для переселенців, які залишили село наприкінці лютого та на початку березня, є кілька втішних новин. По-перше, якщо будинок знаходиться не на вулицях Київській та Шевченка, то, з великою ймовірністю, він цілий. По-друге, захист від мародерів забезпечує місцева тероборона – сьогодні це 24 особи. Для такого великого села як Горенка, цього мало, але бодай щось.

Хто врятував Горенку. Репортаж із села, яке не згоріло

На 6 квітня, у будинках проживало вже 115 осіб. Літні люди забезпечені їжею та елементарними медикаментами. Загалом, Горенка вціліла. Жителям є кудись повертатися. Це заслуга трьох десятків людей, які понад 40 днів займалися евакуацією населення та гасінням пожеж. Хто ці люди?

Читайте нас у Telegram: перевірені факти, тільки важливе

СЕЛО І ЛЮДИ

До військових дій тут ніхто не був готовий. На території величезного села, що вдвічі перевищує площу Женеви, не знайшлося жодного справного гідранта. Найближче бомбосховище – у київській Пущі-Водиці.

Символом організаційного безсилля влади стала така картина. Наприкінці лютого у центрі села сміттєвоз потрапив під обстріл. У машині щось спрацювало, і сміття вивалилося на майданчик перед сільрадою. На цей момент у будівлі вже нікого не було. Сміттєвоз досі "на своєму місці", а сільрада досі обліплена харчовими відходами.

Хто врятував Горенку. Репортаж із села, яке не згоріло

Водій, на щастя, втік. Його колезі пощастило менше: у селі на боці лежить така ж машина, водій якої загинув. Того самого дня.

Коли офіційна влада самоусунулася, розпочався процес самоорганізації. Хтось мав координувати евакуацію, відвозити поранених до найближчої лікарні, повертатися, знову відвозити та знову повертатися. Хтось повинен був добувати екіпірування для тероборони, будувати блокпости та в умовах цілодобових обстрілів гасити пожежі.

Стихійна самоорганізація лише на перший погляд стихійна. Якісь осередки громадянського суспільства, звісно ж, були й у мирній Горенці. Батьки об'єднувалися, щоб організовувати дитячі свята, проводити майстер-класи з випікання та оригамі. Ще одна сфера місцевого активізму – екологічне волонтерство.

Хто врятував Горенку. Репортаж із села, яке не згоріло

У дні масової паніки та хаотичної втечі всіх цих людей (активних батьків, борців за навколишнє середовище та просто місцевих мужиків) об'єднала одна людина.

Приєднуйтесь до Instagram LIGA.net – тут тільки те, про що ви не можете не знати

МАГІЯ МІСЦЯ

Навпроти сільради, через площу, є невеличкий сільський будинок. Біля його воріт кожні 10-15 хвилин зупиняються машини. Хтось щось вивантажує, хтось щось вантажить. За воротами –склад: коробки з консервами, мішки з одягом, пакети з собачим кормом. Головна тут – Лариса Лещинська.

Вона корінна горенчанка. Їй 45 років (але, попри всі труднощі фронтового життя, виглядає значно молодшою), у неї дві вищі освіти: юридична та міжнародні відносини. Колись Лариса працювала у Мін'юсті, у Держказначействі, у приватних юридичних фірмах.

Хто врятував Горенку. Репортаж із села, яке не згоріло

За натурою – активістка та комунікаторка. Учасниця усіх місцевих громадських рухів – від екозахисту до майстер-класів з оригамі. Коли розпочалася війна, свідомо вирішила – не їхати. Рішення це виношувала ще до війни.

"Десь за два тижні до війни мені наснилася мама на тлі зруйнованого села, показала долоні. На одній долоні було число 2, на іншій – 4, коли звела руки разом, вийшло 24, – розповідає Лариса. – Тоді я й зрозуміла, що стою перед вибором: залишатися чи їхати. Була можливість виїхати до Іспанії… Але відчула, що правильніше буде залишитися".

Будинок, у якому вона залишилася разом із дорослим сином, сестрою та племінницею, теж особливий. "Тут хороший підвал, – продовжує Лариса, – а сам будинок ще у Другій світовій брав участь. Дід розповідав, що спочатку тут був партизанський штаб, а потім – німецький".

Магія місця зробила свою справу: перший блокпост у Горенці був збудований саме тут, а будинок перетворився на адміністративно-логістичний хаб. Що загалом зрозуміло: все-таки центр села, та й Ларису всі знають. Навколо Лариси сформувалася волонтерська група із семи осіб.

Лариса та її команда у перші дні – дні паніки та втечі – створили Telegram-канал, який модерувала волонтерка Оксана Щербакова. Місцеві скидали туди прохання про допомогу. З'явився ще один чат, в якому волонтери між собою розподіляли обов'язки.

Після розмови з Ларисою складається враження, що влада просто саботувала будь-які сигнали SOS. Не було пожежної машини, не функціонувала амбулаторія, не ухвалювалися рішення. Насправді адміністративна допомога у вигляді ухвалення рішень була дуже важливою та необхідною.

Лариса Лещинська як юристка розуміла делікатність багатьох, на перший погляд, простих проблем. Наприклад, як забрати тіла вбитих? Хто має право торкатися мертвого тіла, хто має право ховати в екстремальних умовах? І таких питань – десятки.

ХТО Є ХТО

Допомога почала надходити, звідки не чекали. Ідейний опонент місцевих екоактивістів, директор підприємства "Рекультивація", вийшов на зв'язок із волонтерами. Протягом місяця він робив усе що міг для матеріального забезпечення мешканців Горенки.

З перших днів війни свої двері для мешканців Горенки, Мощуна та Ірпеня відкрив приватний пологовий будинок "Лелека" у Пущі-Водиці. Сюди везли поранених, контужених та хворих. Тут знайшли притулок хворі люди похилого віку.

Хто врятував Горенку. Репортаж із села, яке не згоріло

Водночас пологовий будинок продовжував функціонувати як пологовий. У березні тут народилося 25 дітей. 13 березня пологовий будинок був обстріляний російськими "градами". Пожежу вдалося загасити. Тяжкі поранення отримала одна людина. З повною самовідданістю працювали усі: лікарі, кухарі, технічний персонал.

З 24 лютого генеральний директор пологового будинку Валерій Зукін жив на роботі. Кожна робоча доба була не схожа на попередню. Приватну клініку фактично довелося переобладнати під шпиталь. Виникали найнесподіваніші проблеми.

Наприклад, у якийсь момент усі сміттєві контейнери та баки виявилися забитими. Жоден водій сміттєвозу не наважувався заїхати до "гарячої точки". Якось Зукін на своїй машині виїхав на Кільцеву дорогу, зупинив сміттєвоз і змусив водія завернути до пологового будинку.

У "Лелеці" було надано допомогу 115 пораненим. У стінах клініки проведено шість екстрених операцій.

ХРОНІКИ ПОДВИГУ

Більшість життєво важливих питань розв’язувалося неформально. З розповіді місцевого тероборонівця: "Коли село горіло, нам ДСНС пожежних машин не давала. Але в одного нашого бійця кум пожежник. Завдяки цьому до нас пожежна машина "у самоволку" заїхала. Тільки ви цього не пишіть, бо у нас проблеми будуть" .

Серед місцевих тероборонівців виділяється боєць із позивним Петрович (реальне ім'я – Олег Валовий). Усі бійці з автоматами – Петрович із власною двостволкою. "Моя позиція така: поки я не побачу і не підпишу всіх паперів, я автомат до рук не візьму", – пояснив він.

Хто врятував Горенку. Репортаж із села, яке не згоріло

Петрович справляє враження дуже прямої і простої людини. Але перше враження оманливе. За освітою він інженер. До війни був менеджером у торговій компанії. А ще він має досвід бойових дій. "Петрович із тих, хто мало говорить, але багато робить", – таку характеристику надала йому Лариса Лещинська.

Кістяк місцевої самооборони збирав він. Ходив по хатах і розмовляв із людьми. Його маленька армія на початку війни складалася із 12 мужиків. Зараз у його загоні 24 особи – завдяки чоловікам, які евакуювали свої сім'ї та повернулися. Петрович навчав людей, які ніколи не служили в армії, поводитися зі зброєю, інструктував, як вести себе під час обстрілів. Пояснював, як зводити редути.

Хто врятував Горенку. Репортаж із села, яке не згоріло

Будні сільської тероборони відрізняються від буднів міської. Сільські бійці – універсали. Вони одночасно і поліцейські, і пожежники, і комунальники та військові. Чергування на блокпостах для них це радше відпочинок, ніж робота.

Були дні, коли тероборонівці гасили одночасно п'ять-сім будинків. Відрами, лопатами… Потім примудрилися переобладнати місцеву асенізаційну машину під пожежну. Завдяки цьому вдалося зупинити розповсюдження вогню селом та врятувати десятки будинків.

Під обстрілами тероборонівці, за їхніми підрахунками, вивезли з Горенки та навколишніх сіл понад 700 людей. Евакуацією мешканців займалися, як уже йшлося, не лише бійці тероборони, а й волонтери. Загалом, розмежувати, що зроблено теробороною, а що волонтерами у Горенці, неможливо. "Діяли разом, одночасно, кожен робив що міг, усі трималися один одного", – пояснює Петрович.

Хто врятував Горенку. Репортаж із села, яке не згоріло

Серед найсміливіших і найвитриваліших виявилася 32-річна волонтерка Яна Михиденко. У мирному житті Яна ідентифікувала себе як "щаслива мати". Організаторка дитячих свят і підприєммця-початківиця.

Її бізнес – торти на замовлення, мрія – власна кондитерська. Сторінка Яни у Facebook заповнена витворами її мистецтва: тістечка у вигляді автомобілів та квітів, торти-книги, торти-комп'ютери та інший солодкий хендмейд.

У день, коли мешканцям Ірпеня був обіцяний коридор, 11 березня, темно-синя тойота Яни під'їхала до зруйнованого мосту, щоби забрати кількох біженців. Російський снайпер вистрілив у дівчину за кермом. Яна Михиденко загинула. П'ятирічна Єва залишилася без мами.

ПІСЛЯМОВА

Ходити все ще безлюдною Горенкою страшнувато. Особливо надвечір – електрики в селі поки що немає. Ось будинок вчительки, який першим постраждав від обстрілу. Ось сяючі вікна розгромленої хати. Легкий запах багаття – у глибині напівзруйнованої хати гріються біля грубки дві жінки похилого віку. Ось нещодавні сліди перебування мародерів: розкритий, фактично виламаний, багажник автомобіля.

Легкий запах багаття – у глибині напівзруйнованої хати гріються біля грубки дві жінки похилого віку

Ось бомба, що не розірвалася... Ось кістяк згорілого мікроавтобуса. За 30 секунд до влучення снаряда з цієї машини вийшло 12 людей, із них п'ятеро – діти. Диво?

Тут загалом територія дива. Горенка та її околиці нагадують сталкерську зону. За класичним сюжетом, зона – таке особливе місце, де порушуються закони фізики та відкриваються істини. Але будь-який необережний рух може призвести до смерті.

Священник тут виявить святість. Поет – подвиг. А який-небудь соціолог, що заблукав у темряві, підніме біля згорілого мікроавтобуса папку з оригами і проведе логічну лінію від дитячих майстер-класів до групи волонтерів та загону тероборони. Ця логічна лінія стане новою історією села. В яке скоро можна буде повернутися.

Читайте також

Хто врятував Горенку. Репортаж із села, яке не згоріло
Хто врятував Горенку. Репортаж із села, яке не згоріло

редактор LIGA.net
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Вакансії
Більше вакансій
Дизайнер
Киев Ligamedia
Розмістити вакансію

Коментарі

Останні новини