RU

Історії | "Місця з'являються, коли хтось помирає". Що відбувається у реанімаціях. Розповіді лікарів

В ковидной реанимации (Фото: Facebook)
06.11.2021, 09:18

Як лікарі та пацієнти виживають у ковідних відділеннях

Україна – серед світових лідерів щодо кількості смертей від коронавірусу. Щодня медики фіксують понад 20 000 випадків захворюваності, сотні людей помирають. За 3 листопада в Україні було 27 377 нових хворих – і це черговий рекорд . За ту ж добу померли 699 хворих.

До червоної зони епідеміологічної небезпеки зараз входять 15 областей. LIGA.net записала монологи лікарів із чотирьох лікарень, які перебувають у червоній зоні. Медики розповіли, чому весняна хвиля коронавірусу була набагато легшою, ніж ця, як переносять хворобу вакциновані і ті, хто не зробив щеплення, і коли закінчиться це жахіття.

Володимир Лиходіївський, анестезіолог реанімаційного відділення, Київ

"Не можна врятувати нерятоване"

"Місця з'являються, коли хтось помирає". Що відбувається у реанімаціях. Розповіді лікарів

Тиждень тому у лікарні сталося самогубство. 50-річна жінка викинулася з вікна за день до виписки. А нещодавно я консультував 26-річного парубка в інфекційному відділенні. Коронавірусу у нього – на копійку. Сатурація – 93 (сатурація – показник кількості кисню в крові. – Ред.), кисневої підтримки він вимагає мінімальної. Але шість днів не спить, страх смерті, незрозуміла тривога. Ще є дві пацієнтки, яких ми зняли з ШВЛ – обидві у найжорстокішій паніці. На тлі коронавірусу таке часто буває.

Раніше ми встигали швидко пролікувати пацієнтів, стабілізувати стан. Перекладали в інфекційне відділення. Пацієнти змінювалися доволі швидко. У цю хвилю, якщо хворий одужує, лікувати його в реанімації потрібно щонайменше півтора місяці. Цього тижня ми зняли з ШВЛ жінку, яка потрапила до нас ще 29 вересня. Але до того, щоби перевести її до інфекційного відділення, досі далеко.

Нині багато молодих хворих – по 40-50 років. Багато астматиків та людей із ожирінням – по 150-200 кг. Здебільшого всі невакциновані. Щеплених – відсотків 10-15. Нашій першій вакцинованій був 71 рік, вона пролежала в реанімації чотири дні, і ми перевели її до інфекційного відділення. Був 75-річний вакцинований діабетик. Він вимагав маскової вентиляції легень чотири чи п'ять днів. Зараз лежить вакцинована жінка у тяжкому стані – на ШВЛ. Але вона вже на етапі зняття з апарату.

Загалом щеплені переносять хворобу набагато легше. А про що думають невакциновані – я не знаю. Нещодавно у нас померла жінка, 81 рік. Перед підключенням до ШВЛ ми запитали її: "Чому ж ви не вакцинувалися?" Відповіла: "Не вважала за потрібне. І зараз не вважаю". Закінчилося все сумно.

Що сказати про смертність? Щодня – труп. Поки що один. Каравану швидких під лікарнею немає, бо немає місць. Місця з'являються переважно, коли хтось помирає.

Часто лікарі інфекційного відділення звуть мене на консультацію. Просять подивитися, наприклад, чотирьох пацієнтів і вирішити, кого з них взяти на місце, що звільнилося від мертвої бабусі або дідуся. Звісно, рука тягнеться взяти того, хто має більше шансів вижити – не 90-річного, а 60-річного. Це дуже жорстоко, і це важкий вибір. Але його вже доводиться робити. А іноді кажеш: "Цього я візьму сьогодні, а цього – можливо, завтра, якщо хтось помре".

Можна додати до лікарні ліжка, можна докупити апарати ШВЛ, розв’язати питання з киснем. Можна навіть додати ставки анестезіологів, медсестер та санітарок. Але немає людей, щоби працювати на ці ставки. Є лікарні, де розширили реанімацію, і тепер там один анестезіолог на 30 ліжок. Як йому встигнути всіх поспостерігати? Він не може клонуватися.

Минулого місяця нам до штатного розкладу додали ставку анестезіолога. Але сам лікар у відділенні не з'явився. Хто захоче працювати у цьому пеклі?

Смішно спостерігати, як змінюється ставлення суспільства до лікарів. Весною була хвиля ковіду – "Медики наші герої". Влітку ковід скінчився і почали надходити інші хворі, до того ж теж важкі і ті, хто потребує ШВЛ. Але ставлення родичів змінилося на: "Ви тут усі хапуги, хабарники, чорти". Нині ми знову герої. Але хвиля ковіду спаде – і нас знову розпочнуть вішати на березі.

Читайте також

Минулої весни я мав неприємний епізод, пов'язаний з професійним вигоранням. Все здавалося безглуздим: ти до кінця б'єшся за пацієнтів, намагаєшся врятувати їх, а потім розумієш, що не можна врятувати нерятоване. Що би ти не робив, їм стає гірше, і вони вмирають. А ти стоїш із опущеними руками і відчуваєш повне безсилля. У мене з'явилися порушення сну та емоцій, депресія.

Влітку профіль хворих змінився. Навіть найважчі пацієнти з сепсисом та менінгітом набагато краще реагують на лікування, ніж ті, хто має коронавірус. Призначив антибіотики – і за три дні немає температури, вже прогрес. На п'ятий день людина сама тримає тиск. Так, ці хворі теж лежали по місяцю, але вони одужували. І мене це тішило. Зараз все знову стало довго, важко та виснажливо. Родичі хворих переживають, дзвонять якимсь високим чиновникам, ті дзвонять до відділення. Але це не допомагає: ми й так робимо все, що можемо.

Я, напевно, став жорсткішим за цей час. Перестав шкодувати невакцинованих. Вони мали можливість себе захистити, але вони чомусь бояться щеплень більше, ніж коронавірусу. Ось у чому парадокс. Кажуть, що це все зло, чіпи та масони. І здебільшого не змінюють думку навіть у реанімації. Вони вважають, що медики мають їх витягнути.

Думаю, ця хвиля коронавірусу протримається до травня. Потім буде перепочинок, а потім все те ж саме. І так, поки не закінчиться кисень, гроші чи лікарі. Я вже не маю жодного оптимізму стосовно цього.

Олена Масалітіна, інфекціоністка Центральної районної лікарні Первомайська (Миколаївська область)

"Ті, хто вижив, змінюють думку про вакцинацію. А ті, хто пішов у чорному пакеті, – мовчать"

"Місця з'являються, коли хтось помирає". Що відбувається у реанімаціях. Розповіді лікарів

Для нас нова хвиля коронавірусу розпочалася в останній тиждень вересня. До цього за добу з ковідом надходили одна-дві людини, тепер – 12-15. В інфекційному відділенні всього 42 місця, у лікарні – 100 ліжок. Вже першого тижня жовтня заповнилися всі.

Коли місць немає, хтось їде до інших лікарень, хтось чекає у черзі. Сьогодні люди чекали шість годин. Взяти когось ми можемо тільки коли випишемо більш-менш стабільного хворого. Того, хто бодай зможе доїхати додому без кисневого концентратора, а потім взяти його в оренду у сімейного лікаря і бути вдома на кисневій підтримці.

Раніше виписували тих, у кого сатурація 94 і вище (норма – сатурація 95-100%; зниження цього показника смертельно небезпечне. – Ред.). Таких щодня було по п'ять-шість людей. Зараз виписуємо із сатурацією 89, навіть 85. Але ось сьогодні дивлюся: виписати нікого. Хворі надходять у вкрай тяжкому стані, із сатурацією від 30, а в середньому – 64-70. Вірус прогресує миттєво. Хтось помирає за день, хтось може протягнути п'ять днів, а хтось виписується. Як пощастить.

Минулої доби померло четверо людей, перед цим – п'ятеро. Це закономірно: люди надходять із сатурацією, де легень, вважай, немає. І працювати, загалом, ні з чим.

Раніше препарати, які виділяла держава, працювали. Зараз – ні. Лікування у кожного різне, але загалом на нього йде багато грошей. Наприклад, є препарат, який допомагає у тяжких випадках. Упаковка коштує 32 тисячі гривень. Це дуже дорого, але це шанс вижити.

Я бачу смерті майже щодня, але втрачати людей досі важко. Я добре пам'ятаю одну жінку – вела її від початку і дуже хотіла їй допомогти. Вона єдина в моїй практиці, у кого справді були протипоказання до щеплення – у неї алергія буквально на все, проблеми з серцем, шунтування, купа операцій на кишківнику та супутні патології. Вона говорила: "Я розумію, що вмираю", але ми до останнього намагалися боротися. Не вийшло. А є ті, кого привозять у комі, і лікарі навіть не входять із ними в контакт. Вони просто вмирають і все.

З початку нової хвилі ми не мали жодного легкого пацієнта. Стан середньої тяжкості – у вакцинованих. Таких серед усіх було лише семеро. Так, у них теж розвивається пневмонія, бувають кишкові прояви та слабкість. Але хвороба та відновлення протікають набагато легше, два-чотири дні – і ми виписуємо їх додому.

Один пацієнт мені сказав: "У мене не може бути коронавірусу", зустрічаються затяті антивакцинатори. Пацієнти надсилають у Viber картинки: "За рік помруть перші вколоті вакциною". Я кажу: "Прикольно. У мене саме скоро рік". Зауважила, що ті, хто зміг вижити, часто змінюють свою думку. А ті, хто пішов у чорному пакеті, – мовчать.

Сьогодні фельдшер швидкої мені каже: "Не треба розповідати, що щеплення допомагають. Я перехворів після вакцинації". Я йому відповідаю: "Ти в дзеркало подивися. Ти живий? А ось ця жінка-антивакцинаторка, яку ти привіз, може і не побачити більше свого відображення".

Я не розумію людей, які розповідають, що коронавірусу немає. Потім, коли їхні родичі хворіють, вони плачуть і кажуть: "Ну, ми ж не знали, вибачте, ми ж не знали". Або ось у нас лежав один невакцинований чоловік, який дуже важко відновлювався. За час, поки він лежав, з його палати винесли чотири трупи. Ви уявляєте, як він тепер цінує життя і як змінилися його погляди?

Читайте також

Наразі у пунктах вакцинації стоять черги на щеплення. Хтось думає, що люди злякалися, але я впевнена: фігня все це, вони просто хочуть в умовах червоної зони їздити у транспорті та ходити до кафе. Тому роблять щеплення чи купують липові сертифікати. У мене були такі пацієнти, їх легко впізнати – вони швидко стали важкими. Я одному такому кажу: "Судячи з того, як у вас протікає хвороба, ви купили сертифікат". Він відмовлявся, і я сказала: "Саме час зізнатися, це питання життя та смерті". Зізнався.

Знайомі, не пов'язані з медициною, запитують: "Невже все й справді так жахливо? Адже в місті все спокійно, люди ходять без масок". У звичайному житті це важко зрозуміти. Зрозуміє лише той, хто виписався з цього пекла, хто пакує мішки з померлими, хто працює в цьому пеклі, зрозуміють родичі. Але той, кого це поки що обійшло стороною, ніколи не зрозуміє. І пояснювати марно.

Минулої весни мені здавалося, що гірше не буває. Але я просто не розуміла, що це була далеко не межа. Тоді стан пацієнтів теж ставав важким, але не так сильно і швидко як цієї осені. Зараз я розпочинаю свій день із оформлення посмертних історій. П'ю заспокійливе, щоби все це витримати.

Вже майже два роки я розриваюся між сім'єю та пацієнтами. І ті, й інші хочуть, щоб я постійно була поряд. Але так не виходить. Я залишаю лікарню пізніше, ніж закінчується робочий день, всі мої соцмережі розриваються від повідомлень пацієнтів. Це дуже важко.

Напевно, за цей час я почала більше цінувати життя. Коли у нас у лікарні помер 34-річний хлопець, я подумала: у нього з родиною були плани, вони напевно мріяли про те, як поїдуть у відпустку з дітьми, придбають дачу біля моря. А тепер його більше немає, він ніколи не прийде додому. Я подумала про себе: ось я відкладаю гроші, але ж наступного року в мене може не бути. Вирішила не зациклюватись на майбутньому і не шкодувати грошей на радості. Ось я вже купила собі відпочинок у хорошому готелі, звозила відпочити маму – вона ніколи не була за кордоном, все життя збирала то мені на навчання, то на квартиру. Я вирішила дозволити собі жити тут і зараз. Може, бодай це можна вважати перевагою.

Володимир Поцелуєв, директор Сумської центральної районної клінічної лікарні

"Коли виписуємо одного пацієнта, на його місце вже претендують двоє"

"Місця з'являються, коли хтось помирає". Що відбувається у реанімаціях. Розповіді лікарів

Останні три тижні у нас у лікарні стабільно зайняті всі сто ліжок для ковідних пацієнтів. Додали ще десять ліжок – теж одразу заповнилися. Намагаємось за можливості тримати вільними одне-два місця для вкрай тяжких хворих – щоб їх могла привезти швидка. Але переважно, коли виписуємо одного пацієнта, на його місце вже претендують двоє.

Минулої весни важких хворих було 10-15%. Трохи десь кашлянув чи пневмонія з ураженням легень 10% – усі одразу боялися та лягали до лікарні. Нині таких легких пацієнтів ми взагалі не беремо. Проконсультували – та відправляємо додому.

У лікарню потрапляють ті, хто задихається, із сатурацією до 90, високою температурою, яка не збивається. Відсотків 60-70 у нас – важкі хворі, на кисневій підтримці, до того ж високопотоковій. Багато пацієнтів у критичному стані, тяжкість процесу наростає швидко. Іноді лежить собі пацієнт – нормальний, а за дві години приходиш – він уже майже не дихає. Відсотків 94 із усіх наших пацієнтів – невакциновані. Ніхто з тих, хто мав щеплення, не помер.

Підписуйтесь на розсилки LIGA.net – лише головне у вашій пошті

Чи змінюють невакциновані думку, коли потрапляють до лікарні – не знаю. Наше завдання – не питати їхньої думки, а робити так, щоб вони не померли. Але гадаю, що змінюють. Вони ж бачать, хто лежить поряд, питають одне в одного: "Ти вакцинований? Я теж ні". Напевно, шкодують, що не зробили щеплення, але ми ж не запитуватимемо кожного: "Що ж ти, гад, раніше не вакцинувався?".

У нашій лікарні не бракує персоналу, але катастрофічно не вистачає кисню. Адже ніхто не думав, що буде стільки важких пацієнтів. На Сумщині є лише одне підприємство, яке виробляє кисень – і це шість тонн на добу. А потреба всіх лікарень – 12 тонн. Як ми викручуємося – я промовчу.

Іван Черненко, анестезіолог Центральної районної лікарні міста Роздільна (Одеська область)

"Якщо хтось думає, що безсмертний, – будь ласка. Зустрінемось у мене у відділенні"

"Місця з'являються, коли хтось помирає". Що відбувається у реанімаціях. Розповіді лікарів

У нашій лікарні 70 ліжок і всі заповнені. У деякі дні буває навіть по 72-73 пацієнти, коли немає місць в інших стаціонарах. У реанімації за документами ми маємо п'ять місць, але за фактом лежать людей 20 потенційно реанімаційних. Є 23 CPAP-апарати для неінвазивної вентиляції легень. Всі зайняті.

У нашій лікарні 70 ліжок, і всі заповнені. У деякі дні буває навіть по 72-73 пацієнти, коли немає місць в інших стаціонарах. У реанімації за документами ми маємо п'ять місць, але за фактом лежать людей 20 потенційно реанімаційних. Є 23 CPAP-апарати для неінвазивної вентиляції легень. Всі зайняті.

Ще три тижні тому до нас надходили по 13-15 осіб на день – їх везли з усіх районів, а в нас були вільні місця, бо відділення тільки-но відчинилося. Наразі ушпиталюємо три-чотири, максимум п'ять осіб на день. Їх би везли ще, але просто нікуди.

Порівняно з весною, пацієнтів побільшало, а серед них – більше тяжких. Але це логічно: 20% хворих у будь-якому випадку потрапляють до стаціонару, 5% з них – до реанімації. Це закон великих чисел.

Коли був британський штам, сатурація у пацієнтів падала на восьму-десяту добу. Нині – на третю-четверту. У людини лише три дні тому з'явилися соплі, а тепер вона вже лежить на неінвазивній вентиляції легень. Пік хвороби настає швидше.

Навесні на тиждень вмирали щонайбільше п'ятеро людей, але частіше – двоє-троє. Ми ходили очманілі: що відбувається, чому так багато людей помирають? Зараз за добу помирають дві-три людини. Різного віку, від 40 років. Найчастіше вони мають супутні захворювання – гіпертонія, діабет. Дуже багато в цю хвилю пацієнтів із зайвою вагою, вони переносять хворобу найважче.

За чотири тижні у нас було лише два вакциновані пацієнти. В одному випадку перебіг хвороби доволі важкий – багато супутніх захворювань. Але останніми днями динаміка позитивна, пацієнта зняли з неінвазивної вентиляції легень і за тиждень, гадаю, випишемо. У другої жінки хвороба була середньої важкості, її вже виписали.

Решта пацієнтів – невакциновані. Більшість змінює думку під час хвороби. Коли поруч із тобою за добу помирають два сусіди по палаті – хочеш-не хочеш, а замислишся. Хоча є й непробивні: "Все це брехня, ковіду немає, у мене просто пневмонія". Але таких мало.

Читайте також

Ми думали, що запаслися обладнанням, і його вистачить на всіх, але проблема дельти в тому, що пацієнти більш киснезалежні. Наших потужностей не вистачає. Тому фонд "Свої" передав нам десять концентраторів та CPAP, ще десять концентраторів візьмемо у сімейних лікарів. Киснева станція не витримує – сьогодні вночі двічі вимикалася.

Але найбільша проблема – вже не кисень, а персонал. Ліжок побільшало, а персоналу – менше. Багато хто поїхав працювати в ковідні відділення у великі міста. Ті, хто залишився, не хочуть йти до нас працювати, бо тяжко. Приходять нові медсестри – адже у нас більша зарплата, але попрацюють добу-дві та звільняються, йдуть у звичайні відділення.

У 2020 році всі медики в нашій лікарні мали наснагу. Ми думали, що всіх врятуємо і переможемо. Потім я відчув вигоряння та втому. Зрозумів, що неможливо врятувати потопаючого, котрий хоче потонути. Тобто не слід вакцинуватися. Прийняти це було складно.

Влітку 2021 року було затишшя, і я ніби згадав і відчув, що поза лікарнею є життя. Нині все знову як у тумані. Чергуєш, приходиш додому, спиш, знову чергуєш.

Я знаю, що багато хто зараз вакцинується, щоб їх допустили до роботи, щоби можна було їздити в транспорті та ходити в кафе. Нехай мене закидають помідорами, але я не вважаю, що це порушення чиїхось прав. Якби була моя воля – я би взагалі ввів обов'язок вакцинуватися для всіх, крім тих, кому не можна за медичними показаннями.

Можна довго грати у демократію у питаннях вакцинації, але епідеміологія – абсолютно антидемократична наука, навіть трохи диктаторська. Ти або виконуєш її правила – вакцинуєшся, носиш маску, дотримуєшся дистанції – або вмираєш. Вірусу байдуже, чи є у тебе конституційні права, чи ні. Він тебе у будь-якому разі інфікує, а далі російська рулетка – виживеш чи не виживеш.

Раніше я гостро реагував, коли виходив із реанімації, йшов до магазину чи транспорту і бачив там людей без масок. Зараз уже заспокоївся. Я знаю, що одягаю маску та захищаю себе. А якщо хтось думає, що він безсмертний – що я можу зробити, будь ласка. Зустрінемось у мене у відділенні.

"Місця з'являються, коли хтось помирає". Що відбувається у реанімаціях. Розповіді лікарів

специальный корреспондент LIGA.net
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Останні новини