Зміст:
  1. Володимир Лиходіївський, анестезіолог реанімаційного відділення, Київ
    1. "Не можна врятувати нерятоване"
  2. Олена Масалітіна, інфекціоністка Центральної районної лікарні Первомайська (Миколаївська область)
    1. "Ті, хто вижив, змінюють думку про вакцинацію. А ті, хто пішов у чорному пакеті, – мовчать"
  3. Володимир Поцелуєв, директор Сумської центральної районної клінічної лікарні
    1. "Коли виписуємо одного пацієнта, на його місце вже претендують двоє"
  4. Іван Черненко, анестезіолог Центральної районної лікарні міста Роздільна (Одеська область)
    1. "Якщо хтось думає, що безсмертний, – будь ласка. Зустрінемось у мене у відділенні"

Україна – серед світових лідерів щодо кількості смертей від коронавірусу. Щодня медики фіксують понад 20 000 випадків захворюваності, сотні людей помирають. За 3 листопада в Україні було 27 377 нових хворих – і це черговий рекорд . За ту ж добу померли 699 хворих.

Дивіться нас на YouTube: пояснюємо складні речі простими словами

До червоної зони епідеміологічної небезпеки зараз входять 15 областей. LIGA.net записала монологи лікарів із чотирьох лікарень, які перебувають у червоній зоні. Медики розповіли, чому весняна хвиля коронавірусу була набагато легшою, ніж ця, як переносять хворобу вакциновані і ті, хто не зробив щеплення, і коли закінчиться це жахіття.

Володимир Лиходіївський, анестезіолог реанімаційного відділення, Київ

"Не можна врятувати нерятоване"

"Місця з'являються, коли хтось помирає". Що відбувається у реанімаціях. Розповіді лікарів
Володимир Лиходіївський (Фото: Facebook)

Тиждень тому у лікарні сталося самогубство. 50-річна жінка викинулася з вікна за день до виписки. А нещодавно я консультував 26-річного парубка в інфекційному відділенні. Коронавірусу у нього – на копійку. Сатурація – 93 (сатурація – показник кількості кисню в крові. – Ред.), кисневої підтримки він вимагає мінімальної. Але шість днів не спить, страх смерті, незрозуміла тривога. Ще є дві пацієнтки, яких ми зняли з ШВЛ – обидві у найжорстокішій паніці. На тлі коронавірусу таке часто буває.

Раніше ми встигали швидко пролікувати пацієнтів, стабілізувати стан. Перекладали в інфекційне відділення. Пацієнти змінювалися доволі швидко. У цю хвилю, якщо хворий одужує, лікувати його в реанімації потрібно щонайменше півтора місяці. Цього тижня ми зняли з ШВЛ жінку, яка потрапила до нас ще 29 вересня. Але до того, щоби перевести її до інфекційного відділення, досі далеко.

Нині багато молодих хворих – по 40-50 років. Багато астматиків та людей із ожирінням – по 150-200 кг. Здебільшого всі невакциновані. Щеплених – відсотків 10-15. Нашій першій вакцинованій був 71 рік, вона пролежала в реанімації чотири дні, і ми перевели її до інфекційного відділення. Був 75-річний вакцинований діабетик. Він вимагав маскової вентиляції легень чотири чи п'ять днів. Зараз лежить вакцинована жінка у тяжкому стані – на ШВЛ. Але вона вже на етапі зняття з апарату.

Загалом щеплені переносять хворобу набагато легше. А про що думають невакциновані – я не знаю. Нещодавно у нас померла жінка, 81 рік. Перед підключенням до ШВЛ ми запитали її: "Чому ж ви не вакцинувалися?" Відповіла: "Не вважала за потрібне. І зараз не вважаю". Закінчилося все сумно.

Що сказати про смертність? Щодня – труп. Поки що один. Каравану швидких під лікарнею немає, бо немає місць. Місця з'являються переважно, коли хтось помирає.

Часто лікарі інфекційного відділення звуть мене на консультацію. Просять подивитися, наприклад, чотирьох пацієнтів і вирішити, кого з них взяти на місце, що звільнилося від мертвої бабусі або дідуся. Звісно, рука тягнеться взяти того, хто має більше шансів вижити – не 90-річного, а 60-річного. Це дуже жорстоко, і це важкий вибір. Але його вже доводиться робити. А іноді кажеш: "Цього я візьму сьогодні, а цього – можливо, завтра, якщо хтось помре".

Можна додати до лікарні ліжка, можна докупити апарати ШВЛ, розв’язати питання з киснем. Можна навіть додати ставки анестезіологів, медсестер та санітарок. Але немає людей, щоби працювати на ці ставки. Є лікарні, де розширили реанімацію, і тепер там один анестезіолог на 30 ліжок. Як йому встигнути всіх поспостерігати? Він не може клонуватися.

Минулого місяця нам до штатного розкладу додали ставку анестезіолога. Але сам лікар у відділенні не з'явився. Хто захоче працювати у цьому пеклі?

Смішно спостерігати, як змінюється ставлення суспільства до лікарів. Весною була хвиля ковіду – "Медики наші герої". Влітку ковід скінчився і почали надходити інші хворі, до того ж теж важкі і ті, хто потребує ШВЛ. Але ставлення родичів змінилося на: "Ви тут усі хапуги, хабарники, чорти". Нині ми знову герої. Але хвиля ковіду спаде – і нас знову розпочнуть вішати на березі.

Читайте також

Минулої весни я мав неприємний епізод, пов'язаний з професійним вигоранням. Все здавалося безглуздим: ти до кінця б'єшся за пацієнтів, намагаєшся врятувати їх, а потім розумієш, що не можна врятувати нерятоване. Що би ти не робив, їм стає гірше, і вони вмирають. А ти стоїш із опущеними руками і відчуваєш повне безсилля. У мене з'явилися порушення сну та емоцій, депресія.

Влітку профіль хворих змінився. Навіть найважчі пацієнти з сепсисом та менінгітом набагато краще реагують на лікування, ніж ті, хто має коронавірус. Призначив антибіотики – і за три дні немає температури, вже прогрес. На п'ятий день людина сама тримає тиск. Так, ці хворі теж лежали по місяцю, але вони одужували. І мене це тішило. Зараз все знову стало довго, важко та виснажливо. Родичі хворих переживають, дзвонять якимсь високим чиновникам, ті дзвонять до відділення. Але це не допомагає: ми й так робимо все, що можемо.

Я, напевно, став жорсткішим за цей час. Перестав шкодувати невакцинованих. Вони мали можливість себе захистити, але вони чомусь бояться щеплень більше, ніж коронавірусу. Ось у чому парадокс. Кажуть, що це все зло, чіпи та масони. І здебільшого не змінюють думку навіть у реанімації. Вони вважають, що медики мають їх витягнути.

Думаю, ця хвиля коронавірусу протримається до травня. Потім буде перепочинок, а потім все те ж саме. І так, поки не закінчиться кисень, гроші чи лікарі. Я вже не маю жодного оптимізму стосовно цього.

Олена Масалітіна, інфекціоністка Центральної районної лікарні Первомайська (Миколаївська область)

"Ті, хто вижив, змінюють думку про вакцинацію. А ті, хто пішов у чорному пакеті, – мовчать"

"Місця з'являються, коли хтось помирає". Що відбувається у реанімаціях. Розповіді лікарів
Олена Масалітіна (Фото: Facebook)

Для нас нова хвиля коронавірусу розпочалася в останній тиждень вересня. До цього за добу з ковідом надходили одна-дві людини, тепер – 12-15. В інфекційному відділенні всього 42 місця, у лікарні – 100 ліжок. Вже першого тижня жовтня заповнилися всі.

Коли місць немає, хтось їде до інших лікарень, хтось чекає у черзі. Сьогодні люди чекали шість годин. Взяти когось ми можемо тільки коли випишемо більш-менш стабільного хворого. Того, хто бодай зможе доїхати додому без кисневого концентратора, а потім взяти його в оренду у сімейного лікаря і бути вдома на кисневій підтримці.

Раніше виписували тих, у кого сатурація 94 і вище (норма – сатурація 95-100%; зниження цього показника смертельно небезпечне. – Ред.). Таких щодня було по п'ять-шість людей. Зараз виписуємо із сатурацією 89, навіть 85. Але ось сьогодні дивлюся: виписати нікого. Хворі надходять у вкрай тяжкому стані, із сатурацією від 30, а в середньому – 64-70. Вірус прогресує миттєво. Хтось помирає за день, хтось може протягнути п'ять днів, а хтось виписується. Як пощастить.

Минулої доби померло четверо людей, перед цим – п'ятеро. Це закономірно: люди надходять із сатурацією, де легень, вважай, немає. І працювати, загалом, ні з чим.

Раніше препарати, які виділяла держава, працювали. Зараз – ні. Лікування у кожного різне, але загалом на нього йде багато грошей. Наприклад, є препарат, який допомагає у тяжких випадках. Упаковка коштує 32 тисячі гривень. Це дуже дорого, але це шанс вижити.

Я бачу смерті майже щодня, але втрачати людей досі важко. Я добре пам'ятаю одну жінку – вела її від початку і дуже хотіла їй допомогти. Вона єдина в моїй практиці, у кого справді були протипоказання до щеплення – у неї алергія буквально на все, проблеми з серцем, шунтування, купа операцій на кишківнику та супутні патології. Вона говорила: "Я розумію, що вмираю", але ми до останнього намагалися боротися. Не вийшло. А є ті, кого привозять у комі, і лікарі навіть не входять із ними в контакт. Вони просто вмирають і все.

З початку нової хвилі ми не мали жодного легкого пацієнта. Стан середньої тяжкості – у вакцинованих. Таких серед усіх було лише семеро. Так, у них теж розвивається пневмонія, бувають кишкові прояви та слабкість. Але хвороба та відновлення протікають набагато легше, два-чотири дні – і ми виписуємо їх додому.

Один пацієнт мені сказав: "У мене не може бути коронавірусу", зустрічаються затяті антивакцинатори. Пацієнти надсилають у Viber картинки: "За рік помруть перші вколоті вакциною". Я кажу: "Прикольно. У мене саме скоро рік". Зауважила, що ті, хто зміг вижити, часто змінюють свою думку. А ті, хто пішов у чорному пакеті, – мовчать.

Сьогодні фельдшер швидкої мені каже: "Не треба розповідати, що щеплення допомагають. Я перехворів після вакцинації". Я йому відповідаю: "Ти в дзеркало подивися. Ти живий? А ось ця жінка-антивакцинаторка, яку ти привіз, може і не побачити більше свого відображення".

Я не розумію людей, які розповідають, що коронавірусу немає. Потім, коли їхні родичі хворіють, вони плачуть і кажуть: "Ну, ми ж не знали, вибачте, ми ж не знали". Або ось у нас лежав один невакцинований чоловік, який дуже важко відновлювався. За час, поки він лежав, з його палати винесли чотири трупи. Ви уявляєте, як він тепер цінує життя і як змінилися його погляди?

Читайте також

Наразі у пунктах вакцинації стоять черги на щеплення. Хтось думає, що люди злякалися, але я впевнена: фігня все це, вони просто хочуть в умовах червоної зони їздити у транспорті та ходити до кафе. Тому роблять щеплення чи купують липові сертифікати. У мене були такі пацієнти, їх легко впізнати – вони швидко стали важкими. Я одному такому кажу: "Судячи з того, як у вас протікає хвороба, ви купили сертифікат". Він відмовлявся, і я сказала: "Саме час зізнатися, це питання життя та смерті". Зізнався.

Знайомі, не пов'язані з медициною, запитують: "Невже все й справді так жахливо? Адже в місті все спокійно, люди ходять без масок". У звичайному житті це важко зрозуміти. Зрозуміє лише той, хто виписався з цього пекла, хто пакує мішки з померлими, хто працює в цьому пеклі, зрозуміють родичі. Але той, кого це поки що обійшло стороною, ніколи не зрозуміє. І пояснювати марно.

Минулої весни мені здавалося, що гірше не буває. Але я просто не розуміла, що це була далеко не межа. Тоді стан пацієнтів теж ставав важким, але не так сильно і швидко як цієї осені. Зараз я розпочинаю свій день із оформлення посмертних історій. П'ю заспокійливе, щоби все це витримати.

Вже майже два роки я розриваюся між сім'єю та пацієнтами. І ті, й інші хочуть, щоб я постійно була поряд. Але так не виходить. Я залишаю лікарню пізніше, ніж закінчується робочий день, всі мої соцмережі розриваються від повідомлень пацієнтів. Це дуже важко.

Напевно, за цей час я почала більше цінувати життя. Коли у нас у лікарні помер 34-річний хлопець, я подумала: у нього з родиною були плани, вони напевно мріяли про те, як поїдуть у відпустку з дітьми, придбають дачу біля моря. А тепер його більше немає, він ніколи не прийде додому. Я подумала про себе: ось я відкладаю гроші, але ж наступного року в мене може не бути. Вирішила не зациклюватись на майбутньому і не шкодувати грошей на радості. Ось я вже купила собі відпочинок у хорошому готелі, звозила відпочити маму – вона ніколи не була за кордоном, все життя збирала то мені на навчання, то на квартиру. Я вирішила дозволити собі жити тут і зараз. Може, бодай це можна вважати перевагою.

Володимир Поцелуєв, директор Сумської центральної районної клінічної лікарні

"Коли виписуємо одного пацієнта, на його місце вже претендують двоє"

"Місця з'являються, коли хтось помирає". Що відбувається у реанімаціях. Розповіді лікарів
Володимир Поцелуєв (Фото: Facebook)

Останні три тижні у нас у лікарні стабільно зайняті всі сто ліжок для ковідних пацієнтів. Додали ще десять ліжок – теж одразу заповнилися. Намагаємось за можливості тримати вільними одне-два місця для вкрай тяжких хворих – щоб їх могла привезти швидка. Але переважно, коли виписуємо одного пацієнта, на його місце вже претендують двоє.

Минулої весни важких хворих було 10-15%. Трохи десь кашлянув чи пневмонія з ураженням легень 10% – усі одразу боялися та лягали до лікарні. Нині таких легких пацієнтів ми взагалі не беремо. Проконсультували – та відправляємо додому.

У лікарню потрапляють ті, хто задихається, із сатурацією до 90, високою температурою, яка не збивається. Відсотків 60-70 у нас – важкі хворі, на кисневій підтримці, до того ж високопотоковій. Багато пацієнтів у критичному стані, тяжкість процесу наростає швидко. Іноді лежить собі пацієнт – нормальний, а за дві години приходиш – він уже майже не дихає. Відсотків 94 із усіх наших пацієнтів – невакциновані. Ніхто з тих, хто мав щеплення, не помер.

Підписуйтесь на розсилки LIGA.net – лише головне у вашій пошті

Чи змінюють невакциновані думку, коли потрапляють до лікарні – не знаю. Наше завдання – не питати їхньої думки, а робити так, щоб вони не померли. Але гадаю, що змінюють. Вони ж бачать, хто лежить поряд, питають одне в одного: "Ти вакцинований? Я теж ні". Напевно, шкодують, що не зробили щеплення, але ми ж не запитуватимемо кожного: "Що ж ти, гад, раніше не вакцинувався?".

У нашій лікарні не бракує персоналу, але катастрофічно не вистачає кисню. Адже ніхто не думав, що буде стільки важких пацієнтів. На Сумщині є лише одне підприємство, яке виробляє кисень – і це шість тонн на добу. А потреба всіх лікарень – 12 тонн. Як ми викручуємося – я промовчу.

Іван Черненко, анестезіолог Центральної районної лікарні міста Роздільна (Одеська область)

"Якщо хтось думає, що безсмертний, – будь ласка. Зустрінемось у мене у відділенні"

"Місця з'являються, коли хтось помирає". Що відбувається у реанімаціях. Розповіді лікарів
Іван Черненко (Фото: Facebook)

У нашій лікарні 70 ліжок і всі заповнені. У деякі дні буває навіть по 72-73 пацієнти, коли немає місць в інших стаціонарах. У реанімації за документами ми маємо п'ять місць, але за фактом лежать людей 20 потенційно реанімаційних. Є 23 CPAP-апарати для неінвазивної вентиляції легень. Всі зайняті.

У нашій лікарні 70 ліжок, і всі заповнені. У деякі дні буває навіть по 72-73 пацієнти, коли немає місць в інших стаціонарах. У реанімації за документами ми маємо п'ять місць, але за фактом лежать людей 20 потенційно реанімаційних. Є 23 CPAP-апарати для неінвазивної вентиляції легень. Всі зайняті.

Ще три тижні тому до нас надходили по 13-15 осіб на день – їх везли з усіх районів, а в нас були вільні місця, бо відділення тільки-но відчинилося. Наразі ушпиталюємо три-чотири, максимум п'ять осіб на день. Їх би везли ще, але просто нікуди.

Порівняно з весною, пацієнтів побільшало, а серед них – більше тяжких. Але це логічно: 20% хворих у будь-якому випадку потрапляють до стаціонару, 5% з них – до реанімації. Це закон великих чисел.

Коли був британський штам, сатурація у пацієнтів падала на восьму-десяту добу. Нині – на третю-четверту. У людини лише три дні тому з'явилися соплі, а тепер вона вже лежить на неінвазивній вентиляції легень. Пік хвороби настає швидше.

Навесні на тиждень вмирали щонайбільше п'ятеро людей, але частіше – двоє-троє. Ми ходили очманілі: що відбувається, чому так багато людей помирають? Зараз за добу помирають дві-три людини. Різного віку, від 40 років. Найчастіше вони мають супутні захворювання – гіпертонія, діабет. Дуже багато в цю хвилю пацієнтів із зайвою вагою, вони переносять хворобу найважче.

За чотири тижні у нас було лише два вакциновані пацієнти. В одному випадку перебіг хвороби доволі важкий – багато супутніх захворювань. Але останніми днями динаміка позитивна, пацієнта зняли з неінвазивної вентиляції легень і за тиждень, гадаю, випишемо. У другої жінки хвороба була середньої важкості, її вже виписали.

Решта пацієнтів – невакциновані. Більшість змінює думку під час хвороби. Коли поруч із тобою за добу помирають два сусіди по палаті – хочеш-не хочеш, а замислишся. Хоча є й непробивні: "Все це брехня, ковіду немає, у мене просто пневмонія". Але таких мало.

Читайте також

Ми думали, що запаслися обладнанням, і його вистачить на всіх, але проблема дельти в тому, що пацієнти більш киснезалежні. Наших потужностей не вистачає. Тому фонд "Свої" передав нам десять концентраторів та CPAP, ще десять концентраторів візьмемо у сімейних лікарів. Киснева станція не витримує – сьогодні вночі двічі вимикалася.

Але найбільша проблема – вже не кисень, а персонал. Ліжок побільшало, а персоналу – менше. Багато хто поїхав працювати в ковідні відділення у великі міста. Ті, хто залишився, не хочуть йти до нас працювати, бо тяжко. Приходять нові медсестри – адже у нас більша зарплата, але попрацюють добу-дві та звільняються, йдуть у звичайні відділення.

У 2020 році всі медики в нашій лікарні мали наснагу. Ми думали, що всіх врятуємо і переможемо. Потім я відчув вигоряння та втому. Зрозумів, що неможливо врятувати потопаючого, котрий хоче потонути. Тобто не слід вакцинуватися. Прийняти це було складно.

Влітку 2021 року було затишшя, і я ніби згадав і відчув, що поза лікарнею є життя. Нині все знову як у тумані. Чергуєш, приходиш додому, спиш, знову чергуєш.

Я знаю, що багато хто зараз вакцинується, щоб їх допустили до роботи, щоби можна було їздити в транспорті та ходити в кафе. Нехай мене закидають помідорами, але я не вважаю, що це порушення чиїхось прав. Якби була моя воля – я би взагалі ввів обов'язок вакцинуватися для всіх, крім тих, кому не можна за медичними показаннями.

Можна довго грати у демократію у питаннях вакцинації, але епідеміологія – абсолютно антидемократична наука, навіть трохи диктаторська. Ти або виконуєш її правила – вакцинуєшся, носиш маску, дотримуєшся дистанції – або вмираєш. Вірусу байдуже, чи є у тебе конституційні права, чи ні. Він тебе у будь-якому разі інфікує, а далі російська рулетка – виживеш чи не виживеш.

Раніше я гостро реагував, коли виходив із реанімації, йшов до магазину чи транспорту і бачив там людей без масок. Зараз уже заспокоївся. Я знаю, що одягаю маску та захищаю себе. А якщо хтось думає, що він безсмертний – що я можу зробити, будь ласка. Зустрінемось у мене у відділенні.