Боронити свій під’їзд. Як сусіди допомагають один одному під час війни

З початком війни мільйони українців стали допомагати один одному. По всій країні зараз створюються локальні спільноти взаємодопомоги – починаючи від спільнот під’їзду та закінчуючи районними. Допомога від сусідів стає необхідністю. 

"Привіт, сусід"

Ані Боярчук 33 роки, вона живе на лівому березі Києва. З початку війни кожен її день починається приблизно так: о 7 ранку дівчина прокидається від дзвінків бабусь та дідусів, вони телефонують майже як на гарячу лінію психологічної підтримки. Просять про допомогу – продукти, ліки, підгузки для дорослих, інвалідні візки. А інколи й щось зовсім неочікуване – наприклад, сік подорожника або перевезти кота з одного берега Києва на інший. Але головне – вони телефонують, щоб поговорити та відчути просте людське тепло.

"Нещодавно зателефонувала ба, якій стало дуже страшно, – розповідає Аня. – Ми розмовляли хвилин 40. Вона запитувала, чи зможемо ми її врятувати, якщо почнуть бомбити її район. Я заспокоювала. Десь за годину після цього ми заїхали до неї додому, привезли продукти – вона була вже в нормі. Є ді, що часто телефонує. Ми купували ліки для його дружини, але не встигли довезти – вона померла. Тепер він телефонує мені, розповідає історію їхнього знайомства, читає вірші. В мене немає своїх бабусі та дідуся, тому навіть хочеться слухати, не вистачає таких розмов".