RU

Історії | Боронити свій під’їзд. Як сусіди допомагають один одному під час війни

Боронити свій під’їзд. Як сусіди допомагають один одному під час війни - Фото
Фото: Життєлюб
05.04.2022, 12:00

Liga.net дізналася, як під час війни сусіди допомагають тим, хто живе поруч, і чому це стає порятунком для всіх.

З початком війни мільйони українців стали допомагати один одному. По всій країні зараз створюються локальні спільноти взаємодопомоги – починаючи від спільнот під’їзду та закінчуючи районними. Допомога від сусідів стає необхідністю. 

"Привіт, сусід"

Ані Боярчук 33 роки, вона живе на лівому березі Києва. З початку війни кожен її день починається приблизно так: о 7 ранку дівчина прокидається від дзвінків бабусь та дідусів, вони телефонують майже як на гарячу лінію психологічної підтримки. Просять про допомогу – продукти, ліки, підгузки для дорослих, інвалідні візки. А інколи й щось зовсім неочікуване – наприклад, сік подорожника або перевезти кота з одного берега Києва на інший. Але головне – вони телефонують, щоб поговорити та відчути просте людське тепло.

"Нещодавно зателефонувала ба, якій стало дуже страшно, – розповідає Аня. – Ми розмовляли хвилин 40. Вона запитувала, чи зможемо ми її врятувати, якщо почнуть бомбити її район. Я заспокоювала. Десь за годину після цього ми заїхали до неї додому, привезли продукти – вона була вже в нормі. Є ді, що часто телефонує. Ми купували ліки для його дружини, але не встигли довезти – вона померла. Тепер він телефонує мені, розповідає історію їхнього знайомства, читає вірші. В мене немає своїх бабусі та дідуся, тому навіть хочеться слухати, не вистачає таких розмов".

Аня – волонтерка фонду "Життєлюб". В перші дні війни фонд створив в телеграмі волонтерський чат "Привіт, сусід". Там публікуються запити від бабусь та дідусів, які не можуть самі сходити за продуктами та ліками. Волонтери, що живуть поруч, купують що треба та відносять за адресами.

Боронити свій під’їзд. Як сусіди допомагають один одному під час війни

Зараз в чаті вже близько 1200 волонтерів, вони закрили понад 2000 запитів. Є волонтери, які взяли під опіку кількох Ба та Ді (так волонтери називають між собою бабусь та дідусів. – Ред.) й відносять їм продукти та ліки з певною періодичністю – наприклад, раз на тиждень.

Інколи в чаті з’являються нестандартні запити. Кілька днів тому онучка дідуся просила знайти інвалідний візок, щоб евакуювати його. Візок потрібний був незвичайний – легкий, але міцний, адже дідусь важить 150 кг, а його зріст майже 190 см. В той самий день в чаті знайшовся волонтер, який дістав та привіз візок. Онучка та дідусь були щасливі.

Нерідко запити стосуються домашніх тварин – у багатьох бабусь є по кілька своїх котів, і ще 10-15 вони підгодовують у дворі. Частіше за все просять корм, але бувають запити й на огляд ветеринара – днями після такого запиту ветеринар оглядав вдома у лежачої бабусі двох котів – одного з діабетом, іншого з печінковою недостатністю. Прописав та безкоштовно дав ліки.

"Був запит про лежачу бабусю. Вона жила з сином, але він пішов воювати. Сусіди роз’їхалися, – згадує Аня. – До неї пішли дівчата, що живуть поруч, приготували та прибрали. Далі ми домовилися, щоб кожного дня їй приносили гарячу їжу з однієї з точок роздачі обідів від "Життєлюбу", а раз на кілька днів до неї приходять волонтери – доглянути та поприбирати".

Щодня Аня та кілька її друзів розносять та розвозять продукти й ліки за 10-15 адресами. Ще з вечора дівчина фасує по пакетах те, що не треба тримати в холодильнику, – картоплю, крупи, консерви. Прописує логістику на наступний день. Зранку додає в пакети молочні продукти та м’ясо – і погнали.

"Вчора я не розносила продукти сама, це робили мої друзі. Я відправляла ліки поштою тим, хто живе на іншому кінці міста, водила кількох бабусь за пенсією у відділення Укрпошти – вони просили сходити з ними", – розповідає Аня.

Вона підключила до допомоги Ба та Ді своїх друзів та навіть сусідів. Каже, що раніше й не знала, хто живе з нею поруч. Тепер в кожного сусіда запитує: "Машина є? Тоді от вам дві адреси бабусь на Троєщині".

Боронити свій під’їзд. Як сусіди допомагають один одному під час війни

Фонд Let’s help також займається допомогою бабусям та дідусям і з кінця лютого перейшов на воєнний стан. 

"У нас і в мирний час були списки самотніх літніх людей, яким ми щомісяця завозили продуктові набори, засоби гігієни та ліки, – розповідає операційна директорка фонду Вікторія Марушевська. – В перші дні війни ми оновили та розширили ці списки, і зараз волонтери приблизно раз на тиждень розвозять продуктові набори близько 80 людям. Списки постійно оновлюються – хтось виїжджає з Києва, хтось навпаки повертається". 

Також у Let’s help є група волонтерів, що займаються ліками. Якщо в когось із бабусь чи дідусів виникає термінова потреба в медикаментах, фонд закуповує їх, і волонтери розвозять.

Боронити свій під’їзд. Як сусіди допомагають один одному під час війни

"Ще ми співпрацюємо з Деснянським територіальним центром, – розповідає Вікторія. – Щодня наші волонтери готують 100 гарячих обідів, ми віддаємо їх терцентру, і люди отримують їх під підпис". 

Сусіди у "Зграї"

Анні Волоховій 29 років. В 2013-2014 роках вона навчалася в університеті та була волонтеркою Червоного Хреста на Майдані. З літа 2021 року живе в Туреччині та працює монтессорі-педагогом. Перед Новим роком Аня вирішила: треба звільнятися з роботи, закінчувати свої справи в Туреччині та у квітні повертатися в Україну – жити в Бучі, завести собаку та працювати з дітьми.

24 лютого Аню розбудив її хлопець зі словами: "Почалася війна". Майже одразу вони обидва зайшли в фейсбук та почали шукати в турецьких спільнотах, що відбувається. Перші чотири дні ходили на мітинги під російське посольство в Стамбулі – малювали плакати, кричали та "влаштовували місцевий Майдан". Потім Аня зрозуміла, що це, звісно, добре, але реальної користі від цього мало.

"Я побачила, що моя давня знайома засновниця волонтерського штабу "Зграя" Женя Таліновська почала двіжуху в Києві та написала їй, що хочу допомагати, – згадує Аня. – Робота для мене знайшлася – відбудовувати систему волонтерства "Добросусідська доставка"".

Ідея "Добросусідської доставки" – в тому, щоб допомагати маломобільним людям. Сюди входять: бабусі та дідусі, люди з інвалідністю та мами з дітьми до п’яти років. Зараз у "Зграї" є десять районних чатів з волонтерами – вони раз на тиждень розносять продуктові набори та ліки за запитом. А ще – гарячі обіди для тих, хто не може готувати сам – наприклад, післяопераційним хворим.

"Друзі мого хлопця, IT-контора з Чернігова, зробили нам за два дні CRM-систему, куди стікаються всі запити, і їх зручно фільтрувати за районами, – розповідає Аня. – Спочатку за всіма запитам телефонували волонтери, щоб зрозуміти, що релевантно, а що ні. Але якраз у момент, коли ми зрозуміли, що волонтерів надовго не вистачить, магічним чином з’явився помічник якогось депутата та запропонував нам на допомогу п’ятьох своїх помічниць – вони й стали нашим колцентром. Телефонують та з’ясовують потреби людей".

Боронити свій під’їзд. Як сусіди допомагають один одному під час війни

Спочатку волонтери купували продукти та ліки за свої гроші. Тепер "Зграя" знайшла мецената – фонд "Бабин Яр". Завдяки цьому, тепер продукти та медикаменти купують централізовано, волонтери забирають їх зі складу та розвозять.

"У нас неймовірні волонтери, які навіть під обстрілами їздять в бік Боярки, щоб завезти ліки бабусі, – каже Анна. – Є ті, хто на велосипедах їздить в різні райони. Якщо в чаті в якийсь день мало запитів, волонтери починають нервувати: "Де наші запити?" та наввипередки беруть ті, що є. Допомагають один одному. Якось один волонтер купив в аптеці в своєму районі шість пакунків дефіцитних ліків. Один віддав бабусі, а п’ять роздав іншим волонтерам – щоб у них також були".

В середині березня "Життєлюб" та "Зграя" об’єдналися, щоб разом ефективніше покривати запити в різних районах. Волонтери обох організацій розповідають: є дуже войовничі бабусі та дідусі, а є ті, хто намагається триматися, але відчувається, що це з останніх сил.

Днями дідусь, якому волонтери принесли ліки, сказав, що в нього є 62 патрони та "якщо прийдуть москальські виродки, я їх постріляю". Є бабусі, що ходять плести маскувальні сітки та  шити зі старих наметів те, що потрібно бійцям ЗСУ.

Боронити свій під’їзд. Як сусіди допомагають один одному під час війни

"Але проблема багатьох – це самотність, – каже Анна Боярчук з "Життєлюбу". – Інколи бабусі шукають будь-який привід, щоб ми зайшли до них якнайшвидше. Багато хто каже, що діти давно за кордоном, сусіди поїхали, поговорити немає з ким. Є одна ба, яка щодня пише мені в вайбері: "Доброго ранку" та "На добраніч". Є інша, що днями зателефонувала з делікатною розмовою. Каже, знайшла мені нареченого. Розповіла про нього, сказала, коли в нього день народження, залишила номер телефону. Це смішно, та це означає, що життя триває".

Анна сподівається, що зв’язки між сусідами, що виникли під час війни, залишаться і після неї, можливо, трансформувавшись у щось трохи інше. Головне – що люди хочуть допомагати тим, хто живе поруч і в кого немає змоги піклуватися про себе.

Під’їзд як фортеця

Маленькі локальні спільноти виникають в містах у всій Україні. Це – чати багатоквартирних будинків та окремих під’їздів. Люди в них гуртуються, щоб оглядати територію, допомагати один одному та волонтерити.

"До війни в нас не було чату під’їзду. Якщо треба було щось вирішити спільно, голова кооперативу під’їзду робила збори мешканців, але це бувало рідко, – розповідає 34-річна Дар’я Коцило з Запоріжжя. – Наша голова – дуже бойова жінка, вона швидко відреагувала на війну. Чат у вайбері з’явився вже 25 лютого".

Майже одразу в чаті домовилися: треба зробити засув на двері під’їзду – адже якщо зникне світло, система домофону, яка є зараз, не працюватиме. Засув поставили за кілька днів, ще десь за тиждень додали кодовий замок. Обрали кількох чоловіків, які два рази на день роблять обхід будинку та прибудинкової території – дивляться, щоб на стінах не малювали ніяких міток, перевіряють дах, слідкують, щоб поряд не було підозрілих людей.

"Тьотя Валя (так звуть голову кооперативу) щодня пише в чаті: "Всі встигають прийти додому до 18:00? Я зачиняю засув". Якщо хтось не встигає, вона все одно зачиняє, а потім відчиняє за запитом, – розповідає Дар’я. – Багато людей виїхали з під’їзду, і тьотя Валя перевіряє, чи все добре з їхніми квартирами, надсилає їм фото дверей".

"Тут надсилаю інформацію лише я і лише офіційну"

Тьотя Валя також стежить за інформаційною чистотою у чаті під’їзду. З самого початку вона написала, що буде постити там лише офіційну інформацію – від мера, голови ОДА та місцевого депутата. Навіть вночі надсилає сповіщення про повітряну тривогу і слідкує за тим, щоб в чаті не поширювали фейки.

"Хтось скинув якийсь неперевірений перепост, тьотя Валя одразу видалила та написала: "Тут надсилаю інформацію лише я та лише офіційну". Більше спроб кидати новини не було, – розповідає Дар’я. – Але були сварки. Наприклад, через світломаскування. Тьотя Валя написала, що її син вийшов на вулицю та побачив, що у деяких сусідів горить світло. Хтось почав писати в чат: "Світломаскування не допомагає, ракети наводять за іншим принципом". Тьотя Валя відповіла: "Я не знаю, як наводять ракети. Але світломаскування повинно бути. Не будете слухатись – вимкну рубильник, і світла до ранку не буде ні в кого". Після цього все якось затихло".

Читайте нас в Telegram: перевірені факти, тільки важливе

В чаті також розвивається волонтерський рух. Сусіди купують їжу для бабусь та дідусів під’їзду, збирають гуманітарну допомогу для місцевої самооборони – тим більше, до неї входить чоловік з третього поверху цього самого під’їзду.

Кілька тижнів тому Дар’я переїхала зі свого будинку в квартиру своєї тьоті, що живе в цьому самому районі. І відразу відчула різницю.

"Тут немає ніякого чату під’їзду, ніхто не робить обхід території, не перевіряє дах. Засув на двері поставили лише тиждень тому, – каже дівчина. – Наша тьотя Валя одразу написала, де можна ховатися та є облаштовані підвали. Причому з подробицями: "Краще йти не у шостий під’їзд, а у четвертий", сама займалася облаштуванням підвалів. Тут нічого такого немає, де краще ховатися – ніхто не знає".

Чат під’їзду створює відчуття безпеки та єднання, каже Даша. І продовжує: зрозуміло, що це не панацея та не збереже від ракет та інших бід, але допомагає на психологічному рівні: люди тримаються разом та не кинуть один одного.

Війна закінчиться, а сусідські спільноти та чати під’їздів залишаться. Як і звичка об’єднуватися в складний момент та допомагати один одному. 

Боронити свій під’їзд. Як сусіди допомагають один одному під час війни

 

Боронити свій під’їзд. Як сусіди допомагають один одному під час війни

специальный корреспондент LIGA.net
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Вакансії
Більше вакансій
Дизайнер
Киев Ligamedia
Розмістити вакансію

Коментарі

Останні новини