Бахмут фронтове завдання уже перевиконав. Залишається ще "демографічне".
Складна – тому що найважчі випробування та жертви. Проста – бо все дуже наочно.
1. Бахмут – як ОДНА З точок на фронті – своє завдання перевиконав уже разів десять. Висока ціна для нас, героїзм, неприємні історії. Там усе. Найважча ситуація. Але в сумі – надзвичайно ефективно. Тому командуванням було ухвалено відповідні рішення.
Оскільки росіяни вирішили плакати, колотися, але гризти цей кактус до кінця, є сенс оборонятися стільки, скільки раціонально з завдань оборони по всьому фронту. Сподіваюся, найближчими днями тональність новин із тих місць зміниться. Передумови для цього є. Решту скажуть військові.
2. Бахмут російські війська тотально зруйнували. Відновленню не підлягає. Коли ми звільнимо цю територію, потрібно буде будувати нове місто. Це один із десятків населених пунктів, які росіяни повністю знищили.
Цікаво, як змінилася російська риторика. Поряд зі словами "звільнення" дедалі частіше звучать фрази на кшталт "ми захопили", "забезпечили контроль" тощо. Загарбницька війна у чистому вигляді.
3. Тактика випаленої землі з імітацією точкового відновлення (пара будинків на знищений мікрорайон) особисто мене вкотре наштовхує на думку, що росіяни мають цілком переможний план-мінімум. Він полягає у захопленні придатного для інтеграції населення та вирішення завдяки цій частині демографічних проблем. Днями Пєсков прямим текстом сказав, що "демографія – це те, що у нас поки що не виходить" (поки – це 20 років).
Тому завдання Бахмута також не пустити росіян далі, щоб вони видихнулися і не зруйнували ще кілька міст.
Це одна з причин, чому будь-яка заморозка нам категорично не підходить: нам потрібна жива земля з людьми, а росіян цілком влаштує мертва зона без людей, яких вони роззосередять у себе.
Це цілком вписується у концепт "захистити мешканців Донбасу". Ось вони, жителі, ціленькі – на Уралі, в Поволжі, в різних дірах по всій Росії. Врятовані! Не всі, щоправда. Зате жодного бендерівця довкола! А те, що Донбасу більше немає – ну таке… Під цим соусом можна й війська переможно вивести, якщо зовсім погано стане.
4. Загалом тема демографії – як російської, так і української – потребує тверезих оцінок.
Питання "хто тут житиме" поки не є мейнстримним, але бродить, поширюється органічно. Росіяни його не сильно розгойдують, мабуть, тому що вбачають ризики для себе. Адже вони обопільні. Дискурс "поки ми вмираємо, Росію окупують мігранти" непогано заходить.
Тема збереження/повернення наших людей буде дедалі більше чіпляти й українців. Тут поверхневі рецепти не допоможуть. Потрібні ідеї. Де взяти людей і чим їх мотивувати – це питання, яке дедалі частіше виникатиме при погляді на руїни Маріуполя, Волновахи, Вугледара, Попасної, Бахмута, Ізюма (вставте своє місто…).
