Голод на війні

Ми продовжуємо серію публікацій колонок від військових про те, як і якими засобами ведеться сучасна війна – і як це виглядає для людей, які працюють на фронті.

Голод на позиції не схожий на те, що в мирному житті називають голодом. Це не різке відчуття порожнього шлунка і не романтизована нестача. Це стан, який повільно входить у тіло і залишається там надовго. Він не кричить, не вимагає, не провокує. Він працює тихо і методично.

Спочатку ти просто менше їси. Потім інакше. Потім думаєш про їжу більше, ніж хотів би. Голод змінює оптику: він робить важливими речі, які раніше були фоном. Ковток води, шматок хліба, запах сухпайка стають подіями. Тіло починає вести власний рахунок.

На позиції їжа перестає бути ритуалом. Вона стає функцією. Ти їси не тоді, коли хочеш, а тоді, коли можна. Не те, що хочеться, а те, що є. Часто холодне. Часто вчорашнє. Часто те, що не смакує, але тримає.

Голод не одразу б’є по фізичній силі. Він б’є по голові. По здатності концентруватися. По терпінню. По дрібницях. Людина стає дратівливою, повільною, уважною до чужих рухів. З’являється внутрішній контроль: хто скільки з’їв, хто як часто п’є, хто бере "зайве". Про це не говорять уголос, але це відчувається.

На позиції вода важливіша за їжу. Вона швидше закінчується і важче дістається. Вода – це не напій, а ресурс. Її не п’ють, а дозують. Ковток рахується. Кришка пляшки стає мірою. Коли вода закінчується, змінюється все: настрій, темп, дихання, думки.

Думка про сніг приходить рано чи пізно. Вона проста і примітивна: вийти і їсти сніг. Не думати про наслідки. Просто втамувати спрагу. Ця думка повертається знову і знову, але рідко реалізується. Бо позиція – це не місце для імпульсів. Тут будь-який рух має ціну.

Голод змінює мову. Слова стають коротшими. Речення простішими. Гумор грубішим або зникає зовсім. Жарти про їжу стають або надто частими, або різко обриваються. Сміх звучить сухо. Він не розряджає, а лише фіксує стан.

Голод змінює пам’ять. У голові з’являються образи їжі з дому: супи, хліб, фрукти, кава. Вони приходять без запрошення. Інколи вони заважають більше, ніж допомагають. Бо відстань між уявним і реальним стає надто великою. І ти ловиш себе на тому, що намагаєшся не думати про це.

У норі голод посилюється. Тут немає руху, який би відволікав. Тіло холодне, а холод підсилює відчуття порожнечі. Спальники вологі. Повітря важке. Запах землі змішується із запахом їжі, якої немає. Час тягнеться.

У певний момент голод стає фоном. Ти прокидаєшся з ним і засинаєш з ним. Він перестає бути подією і стає умовою. Як темрява. Як холод. Як тиша. Тіло адаптується, але не звикає. Воно просто знижує вимоги.

Голод на позиції – це також про сором. Сором хотіти більше. Сором дивитися на чужу їжу. Сором думати про себе, коли поруч інші. Цей сором не нав’язаний. Він народжується зсередини, з відчуття спільності і взаємної залежності.

Їжа тут ділиться інакше. Не порівну – справедливо. Той, хто виходив, отримує більше. Той, хто поранений, – першим. Той, хто мовчить, часто – менше. Ці правила не записані, але всі їх знають.

Іноді з’являється посилка. Сухпайок. Щось домашнє. Шоколад. Ковбаса. Це завжди коротке свято. Не тому, що смачно, а тому, що несподівано. Їжу їдять швидко, але намагаються розтягнути. Залишити "на потім", навіть якщо цього "потім" може не бути.

Голод загострює слух. Ти чуєш, як хтось жує. Як ковтає. Як клацає кришка. Ці звуки стають надто гучними. Іноді хочеться тиші не через ворога, а через себе.

Сльози під час голоду з’являються легше. Не від болю, а від виснаження. Ліхтарик ковзає по обличчях і залишає на щоках сліди, тонкі доріжки. Їх не витирають. Вони швидко висихають.

Голод оголює. Він знімає захист. Людина стає простішою. Вона менше грає ролі. Менше приховує. У стані голоду важче брехати, навіть собі. Бо тіло постійно нагадує, де ти і в якому ти стані.

У певний момент ти розумієш, що голод – це не лише нестача їжі. Це нестача нормальності. Нестача ритму. Нестача вибору. І коли з’являється їжа, вона не одразу повертає ці речі. Вона просто дає змогу протриматися ще трохи.

Після позиції голод не зникає одразу. Він залишається в тілі пам’яттю. Ти їси і не відчуваєш насичення. Або навпаки – не можеш з'їсти багато. Тіло ще якийсь час живе за старими правилами.

Голод на позиції – це досвід, який важко пояснити, але він формує людей не менше, ніж бій. Він вчить рахувати, ділити, чекати. Він вчить цінувати просте.

І, можливо, найважливіше: голод показує, що людина здатна залишатися людиною навіть тоді, коли в неї майже нічого немає. Навіть тоді, коли кожен ковток має значення. Навіть тоді, коли здається, що тіло ось-ось здасться.

Поки людина здатна ділитися – вона жива.

Оригінал