Як ми раптово стали героями

Цей рік був роком України. Заперечити тут нема чого ані нашим друзям, ані ворогам. Не те щоб нам раніше не вдавалося здивувати світ. Були два Майдани, була перша ітерація нашої війни. Були щирі захоплення мужністю, витривалістю України, нашою готовністю протидіяти злу та битися за свої права.

Але це не було унікальним. Так в той самий час робили й інші нації.

А ось отримати удар від сили, що тримала в остраху увесь світ, витримати його та вбити її пиху їй в горлянку – ось таке зазвичай вдається одному народу на епоху.

А особливість нашої епохи – прозорість. З фронтів, зі знеструмлених міст, з розорених селищ течуть терабайти відео. Цього разу про те, що відбувається, люди від Аргентини до Австралії не просто чують з переказів чи читають у газетах – вони за цим спостерігають. Зі здивуванням та захопленням, із відчуттям присутності та солідарності.

Вони споглядають нашу війну, як епічну кінострічку, в якій ми – герої. І слід сказати, що ми чудово пораємося з цією роллю. Ми не ниємо, не впадаємо у дешевий пафос, не заламуємо рук і не граємо мускулами. Ми веземо на фронт тепловізори, а з фронту – кошенят, ми записуємо відео для соцмережі TikTok, де кремезні вояки гоцають танок Вензді Аддамс, а потім відео, де вони ж палять російські танки.

Ми задаємо тренди – і от вже Ілон Маск приходить на Мундіаль у футболці кольору хакі. Ми ламаємо стереотипи про націю, що опирається геноциду, бо робимо це зі злою та завзятою посмішкою.

Так і пройшов цей рік. В лютому весь світ гадав, що нас невдовзі не існуватиме. В грудні він вже не впевнений, чи існуватиме Росія.

Тим, хто живе в історичні часи, подеколи важко відсторонитися, поглянути на себе збоку. Але треба. Бо коли ти уявляєш наш час в історичній перспективі – розумієш, що наш героїзм вже входить у світові підручники. Що там казати про національні – просто зрозумійте, що за цей рік ми знищили більше ворогів, ніж за Перші та Другі визвольні змагання загалом. Що наші нащадки братимуть приклад насамперед з нас, а вже потім – з вояків УПА, січових стрільців УНР чи козаків.

Це розуміння допоможе їх не підвести.

За цей рік кожен з нас став сильнішим. Ми отримали хоч і болісний, але унікальний досвід. Цей досвід ми передамо нащадкам – але спочатку нам треба перемогти.

Після цього року, втім, ми готові. Ми пройшли найважче – той період, де ми ще боялися супротивника. Тепер ми знаємо, що здатні перемогти. Що здатні витримати обстріли, що здатні відвоювати свої землі, що здатні мобілізувати економіку, що здатні жити, любити, працювати, що б на нас не висипав ворог. Що ЗСУ здатні опанувати будь-яку техніку впродовж кількох місяців. Що ми справді значно кращі, сильніші та розумніші за супротивника. Що ми – люди майбутнього.

Це – головний урок 2022 року та запорука нашої перемоги у 2023 році.