Херсон у 2026 році: питання життя та смерті мирного населення

Все, що відбувається на Херсонщині і з херсонцями, – ясно і зрозуміло. Очікування на 2026 рік для мешканців Херсонської області можна описати коротко – складні, бо жодних доказів того, що може бути легше, поки немає.

Якщо далі триватиме все те, що відбувається в Херсоні та області, то буде тільки складніше. Бо зараз вже складно. А ситуація продовжує розвиватись переважно за інерційним сценарієм, тому що вплив зовнішніх сил одна на одну і на ситуацію загалом не здатен виправити щось радикально.

Не можуть влада і громадський сектор закрити всі вразливі зони, наприклад, ТЕЦ чи інші вузли, безпеку населення, бізнесу. Не можуть президент, уряд і потужна правоохоронна система зробити прозорою перед суспільством свою вітрину та відкрити зручний інтерфейс взаємодії з владою на 100%. Не можуть народи Угорщини, Польщі, Америки, Британії, Туреччини та інші демократії вплинути на вибори під впливом популістів, соціальних мереж, обману та фейків. Не можуть уряди цивілізованих країн світу вплинути на агресора і припинити нецивілізовану кровопролитну війну. Не може людство так самоорганізуватись, щоб сукупною масою адекватного суспільства припинити всі війни у світі.

Ми нічого такого не можемо, тому ми переважно рухаємось за інерційним сценарієм розвитку подій, і світ рухається слідом за нами.

В Херсонській області все так само. Майже чотири роки херсонці живуть у стресі, з браком ресурсів, медичного забезпечення, напівзнищених комунальних мереж – під постійним терором, до якого додається дронове полювання на цивільних. Усі згуртовані, проте втомлені.

Щодня ти думаєш про безпеку: як зранку встав і взув капці, ти одразу читаєш чати щодо дронів, новини у чатах міста, плануєш свій маршрут під сітками та деревами у конкретних справах. Поїхати в центр випити кави чи вигуляти собаку в парку – не можна.

Влада та громадські організації також знаходяться в постійному пошуку ресурсів і безпекових рішень: оновлення антидронових детекторів, сітки, забезпечення МВГ (мобільні вогневі групи), чати, кропива, нотифікації, координація з військовими...

Водночас підтримка життя в області в такому стані у 2025 році, за моєю оцінкою, становить $285 млн на рік (включно з бюджетами військових адміністрацій).

Тільки Херсонська обласна адміністрація залучила у 2025 році 2,5 млрд грн міжнародної підтримки та гуманітарної допомоги.

Велику частину становить комунальний фонд, а також соціальний і адміністративний фонди, бо всі системи місцевого самоврядування, військових адміністрацій та громадського сектору – це складні бюрократичні структури, в яких працює багато людей і яким треба все реєструвати, верифікувати, дедублікувати тощо. Ще якась частина йде на підтримку ЗСУ та захист територій. А решта коштів – це бюджет, який витрачається на населення у формі гуманітарної допомоги, соціального забезпечення і грошової підтримки. Загалом це займає $215 млн.

Я думаю, що сукупний програмний бюджет всіх неурядових організацій, які працюють у Херсонській області, становить приблизно $56 млн, і ще $14 млн – адміністративний бюджет.

А тепер уявіть, що в кінці цієї великої роботи в умовах постійної зміни обставин та військових ризиків, сукупний бюджет якої становить приблизно $285 млн (12 млрд грн), 140 000 мешканців Херсонщини отримують на рік:

• 5-10 коробок продовольчої підтримки,

• 2-5 коробок гігієни,

• 2-4 виплати по 10 800 грн,

• 1 виплата (т. зв. "зимові", виплачується тільки на зиму) – 19 600 грн,

• Широкий набір базових соціальних сервісів: медичних, освітніх, психологічних, правових, дитячі табори.

Тобто мешканці Херсонщини не отримують ніякої такої допомоги, яка б допомагала стабілізувати життя та його безпеку. Мешканці Херсонщини отримують лише ту допомогу, яка використовується або у момент її споживання, або протягом одного-двох тижнів, після чого треба знову шукати допомогу.

Стратегічної програми сталої допомоги населенню Херсонщини, яка б дозволила стабілізувати життя і безпеку кожного мешканця Херсонської області, немає і не може бути в Херсонській області.

Чи не спадає нікому на думку, що $285 млн на рік для Херсонської області приносять невеликий кінцевий ефект для людей?

Люди і далі живуть на високому адреналіні, патріотизмі та підтримці ЗСУ, сусідів, державної влади і громадського сектору.

Більша частина мотивації людей продовжувати жити далі в Херсоні має глибинний, часто, художній вимір – це про рідний дім, свою землю, мовчазний бунт проти дій агресора, про біль евакуації, страх залишитись безхатьком деінде.

Такий емоційний фон тисне на психіку, і люди змінюються під цим тиском. І ті зміни, які я бачу, розривають серце, бо я розумію, що херсонцям потрібні сталі рішення, а єдиним рішенням є евакуація в інші, порівняно спокійні, області України.

Як зробити сталою гуманітарну допомогу в Херсонщині, щоб люди отримали більше, ніж продовольчий набір. Як надати порівняну безпеку та можливість планувати своє майбутнє далі двох тижнів? Планувати майбутнє дітей, ремонт в хаті, своє особисте?

Зрозуміло, що це можна дати лише через евакуацію в спокійні громади або звільнення Лівобережної Херсонщини (це 70% від всієї області) до самого Криму щонайменше.

Військові перспективи я коментувати не можу, ми багато чого не можемо бачити, і я цієї царини не розумію. Та чи готові спокійні громади України прийняти 140 000 мешканців Херсонщини? Тут також зрозуміло, що не готові. Небагаточисленні так звані колективні центри і місця тимчасового проживання біженців далекі від очікувань, наприклад, молодої вчительки молодших класів, яка виїхала з Херсона зі своєю донькою. Чи бабусі 85 років, яка все життя прожила в своїй хаті в Антонівці чи Станіславі.

Стійкої моделі інтеграції біженців в інших громадах ми за чотири роки так і не побудували. Тут не завадило б хоч якесь законодавче регулювання ринку нерухомості для біженців у поєднанні з фінансуванням соціального житла, підтримки маленького бізнесу і ринку праці. Проте жодних рішучих ініціатив щодо цих тем також немає.

На жаль, також немає доказів того, що поточна ситуація може змінитись найближчим часом (чи взагалі колись) на краще. Жодні переговори, постачання зброї, військова чи гуманітарна допомога не дають таких сподівань хоча б тому, що нічого радикально нового, ніж ми вже бачили раніше, не відбувається. Якщо ми спираємось на факти, то тут нема про що й гадати.

Тож варто резюмувати.

Якщо у 2026-му війна триватиме, тоді нам треба буде продовжувати постійно адаптувати свої безпекові рішення під зміну тактики і стратегії Росії.

Якщо у 2026-му ми не розробимо сталої моделі евакуації та реінтеграції населення Херсонщини, то ми і надалі будемо витрачати 12 млрд грн на рік на продовольчу і соціальну підтримку.

Будь-який мешканець Херсонщини буде весь наступний 2026 рік так само перебувати в просторі десь між критичною потребою у безпеці і цивілізаційною потребою у повазі до своєї гідності, своїх прав і головного права – права на свободу.

Херсонщина буде у статусі полігону для російських випробувань нових дронів, артилерії, штурмових і диверсійних тактик, інформаційно-психологічних операцій та дезінформації.

Державна влада і громадський сектор будуть гасити регулярні пожежі, надавати допомогу в подоланні кризових подій, але ми не будемо здатні надати сталу підтримку та захистити населення від російських дронів-вбивць і бездушного терору.

Якщо ми не напрацюємо стратегічних безпекових рішень, тоді критична інфраструктура, що працює, та соціальний комфорт стануть забутими категоріями вже восени 2026 року.

Що ж нам всім робити і як виходити з цієї складної ситуації?

В розрізі конкретної людини, яка і далі проживає на території Херсонської області, важливою залишається наша здатність зібратись і знайти спосіб виїхати в іншу область якомога далі від зони активних бойових дій, а виїхавши, знайти в собі там мотивацію і сили почати нове життя. Якщо є бажання ризикнути бодай ще одним роком життя, то ви ризикуєте через цей рік себе не впізнати.

У стратегічному плані всіх українців нашим єдиним шляхом залишається згуртованість громадського сектору, бізнесу, суспільства та влади. Це наш єдиний шлях до перемоги над Росією та звільнення наступних поколінь від одвічного московського ярма. Тільки так ми зможемо протриматись скільки треба довго, допоки наш ворог себе сам не зжере.

І херсонці, як і кожен українець, повинні рухатись в обох цих напрямках – знаходити спосіб вижити і гуртуватись далі.

Наша суперсила – в нашій вірі. Ми віримо, що ми переможемо, що настане мир, і там за двором я нарешті калину посаджу.