Армію підкошує військова юстиція. Що не так із правосуддям в умовах війни

З одного боку, тому що значно зросла чисельність армії. З іншого – через недосконалу систему військової юстиції, а також прогалини в законодавстві. Увесь цей комплекс не спрацьовує адекватно й не відповідає реаліям часу, що впливає і на правозахист військових, і на дисципліну у війську, а отже загалом на нашу обороноздатність. 

Візьмемо насамперед для прикладу дисциплінарну відповідальність, яка є одним із найпоширеніших видів. Її часто використовують як метод тиску на бійців, адже вона передбачає стягнення. У цьому процесі передбачено, що рішення щодо стягнення ухвалює командир на підставі службового розслідування. І хоча його порядок визначений законодавством, все одно є простір для порушень щодо бійця.

Серед цих порушень: несвоєчасне повідомлення про початок та підстави проведення розслідування, відмова командування брати до відома усні чи письмові пояснення військовослужбовців, порушення строків розслідування, недоведення до військових акту службового розслідування та відмова у наданні його копій чи інших матеріалів службового розслідування. Водночас військовий має місяць на скаргу або звернення до суду. Тож він може просто пропустити цю нагоду.

Ще один поширений вид відповідальності – матеріальна. Тут можуть замість підлеглого до відповідальності притягнути командира: наприклад, шкоди майну завдано, але той, хто її вчинив, звільнений зі служби або переведений до іншої частини. Окрема проблема – це відсутність чіткого механізму списання втраченого або пошкодженого майна, що ставить під ризик осіб, які несуть за нього відповідальність. Під час бойових дій просто часто буває не до ведення документообігу. Також важко надати докази втрати, бо у людей може не бути доступу до місця подій, де це сталося.

З адміністративною відповідальністю проблема зокрема в тому, що у рішеннях про недбале ставлення до військової служби недостатньо аргументується та розкривається поняття самого "недбалого ставлення". 

Якщо подивитися на судові рішення від початку воєнного стану, то бачимо ще одну проблему із санкцією у вигляді тримання на гауптвахті строком до 6 місяців (наприклад, за самовільне залишення військової частини або місця служби). Однак гауптвахт на сьогодні недостатньо. 

Щодо кримінальної відповідальності, то загалом кількість кримінальних проваджень, які потрапляють до суду, не є аж такою великою відносно кількості відкритих проваджень. Деякі категорії справ, наприклад, дезертирство, можуть закриватися на етапі досудового розслідування через відсутність складу кримінального правопорушення. Однак насторожує, що кількість обвинувальних вироків значно перевищує кількість виправдувальних, а за деякими категоріями, наприклад щодо непокори, виправдувальні вироки майже відсутні.

Тут виходить назовні й проблема з досудовими розслідуваннями, які часто важко адекватно здійснювати, бо військовослужбовці можуть бути взяті в полон, зникнути безвісти, або ж кримінальне правопорушення здійснене на території, де ведуться активні бойові дії, або взагалі на непідконтрольній Україні території.

Це лише кілька тенденційних проблем, але вони показують, що в умовах війни багато стандартних методів не спрацьовують. Як саме реформувати військову юстицію – питання відкрите. Наприклад, чи розв'яже проблеми повернення військової поліції, військової прокуратури та військового суду? Однак дуже важливо цю дискусію мати, щоб напрацювати якнайшвидше дієві механізми. Тому що військові мають отримувати право на захист, довіряти командирам, а в армії водночас має дотримуватися дисципліна. Це все – питання нашої обороноздатності, адже невмотивована армія не захистить нас від ворога.