Підготовка піхотинців: державна некомпетентність і приватна ініціатива

Нарікання на якість базової загальновійськової підготовки (БЗВП) ми чуємо постійно і повсюдно. Нарікають на зміст, на форму, на час, на їжу, на якість стрілецької/інженерної/фізичної підготовки.

Наскільки складно покращити БЗВП?

Глянемо з фінансової сторони, чи є тут потенціал.

Відкриті джерела містять певні дані щодо того, у яку суму обходиться підготовка солдата. Сухопутні війська у грудні минулого року нам повідомили, що з розрахунку на одного рекрута:

- на спорядження виділяється майже 100 000 гривень;

- на боєприпаси – 75 727 гривень;

- 5681 гривня — на продовольство.

Тут явно не все, бо не враховано:

- зарплати інструкторів та іншого персоналу;

- "розхідники" на кшталт матеріалів на такмед тощо;

- спорудження, ремонт та утримання полігонів і місць проживання;

- видатки на логістику;

- ще багато чого.

Окрім того, і тут це вже моя (звісно ж!) суб’єктивна думка, що цей кошторис, уже озвучений у межах 180 000, зовсім не так витрачається, як задумано.

Як правило, значна частина заявленого не видається. Дійсно, є випадки, коли можна отримати нормальний спальник, зимову форму, наколінники-налокітники тощо. Але буває, коли це все не видається, і таких випадків багато.

Нагадаю, зараз належного нагляду за дотриманням законодавства в армії немає, тож все на совісті командирів.

Щобільше, якщо ці 100 000 віртуально дати в руки рекруту разом з можливістю самому обирати, від якого постачальника одягу й обладнання можна брати ці товари, то виявиться, що придбане щонайменше буде якіснішим.

Але ще більшу перспективу надає сума в 75 000 на набої. Навіть якщо брати ціни на аналогічні набої у роздрібному ринку, то це, грубо кажучи, 1800-2000 пострілів. Мені невідомі навчальні центри, де у потоку рекрутів є такий настріл. Радше може йтися про цифри на порядок менші. На порядок — це удесятеро, якщо хто не в курсі.

Тільки глянувши на оці статті витрат, можна побачити, що внаслідок невеликих управлінських рухів якість БЗВП може зрости значно навіть за такі самі кошти (знак оклику).

Але тут півміри не потрібні.

Потрібно дати можливість керованим досвідченими ветеранами приватним навчальним центрам навчати рекрутів.

За принципом "гроші ходять за пацієнтом", який зараз реалізовано в медицині, гроші мають ходити за рекрутом.

Бо зараз ми маємо стандартну ситуацію неефективного державного менеджменту. Коли рекрутам штампують військову професію "піхотинець" без справжніх навичок стрільби, такмеду тощо.

І потім у тих же напівлегальних приватних навчальних центрах або на власній базі фронтовим частинам доводиться знов навчати бійців сучасної війни. Відволікаючись від основної бойової роботи, витрачаючи час і ресурси. Котрі перед цим держава виділила, але не змогла як слід застосувати.

А буває ще гірше — коли командир діє формально, і посилає цих за фактом недонавчених і ненатренованих людей у бій, дивлячись виключно на запис про БЗВП у військовому квитку. І хто такого командира у нас покарає на цьому світі?

На скромну думку автора цих рядків, армія теж може чудово тренувати. Але слід влаштувати конкуренцію з об’єктивним контролем як між самими центрами, де проводять БЗВП, і допустити сюди приватну ініціативу.

Приватники, я впевнений, якщо покажуть хороші результати, зможуть залучити спонсорські кошти й тим самим ще покращити підготовку. І крім того, є перспектива продавати наш бойовий досвід іноземцям із союзних країн.

На жаль, зараз БЗВП у її нинішній версії це одна з найпотужніших причин того, що іноземцям до нас не хочеться йти.

Але ніхто нам не заважає зробити цю підготовку якісною, просувати її як послугу на міжнародному ринку, тим самим здобуваючи й додаткові кошти, і престиж та вплив нас як країни.

Якщо підійти до цього з розумом, Україна може стати номер один на світовому ринку підготовки солдатів, бо такого досвіду, як у нас, окрім наших ворогів, ні в кого немає.

Оригінал