Велика хвиля біженців з України є катастрофою для пенсійного фонду. Натомість частка осіб, які будуть годуватися коштом державного бюджету, зростатиме. Реформа пенсійної системи – це ідея, час якої настав. 

Дуже важко створити всеосяжну систему під час війни. Поштовхом може стати пілотний, більш локальний проєкт. Він має торкнутися певного прошарку населення – достатньо великого, щоб  показати результат і згодом масштабуватися. 

Військовослужбовці – національно свідома, забезпечена та стабільна категорія населення, яка може стати основою для запуску нової пенсійної системи. Йдеться про створення спеціального державного фонду або про побудову системи на засадах державно-приватного партнерства. В ідеалі – дати можливість і державним, і приватним інституціям позмагатися за відрахування військових, максимізувавши ефективність використання коштів. 

Ісландія – країна з однією із найкращих у світі пенсійних систем. Вона складається з обов’язкової державної пенсії та обов’язкової накопичувальної пенсії, з розподілом за дохідністю 20 та 80 відсотків відповідно. Державна пенсія, як і в Україні, виплачується за досягнення пенсійного віку. Накопичувальна пенсія приватна формується із щомісячних вкладів, не менших за 12% від доходу. Адмініструвати вклади накопичувальної пенсійної системи мають право 38 ліцензованих фінансових організацій, які примножують активи пенсіонера на рівні не менше від 56% від середньої заробітної плати.

Якщо уявити, що така накопичувальна система працювала б з початку війни, то за умови щомісячних внесків розміром 10% від доходу середній військовослужбовець накопичив би за рік близько 50 тисяч гривень. Якщо пересічний українець із середнею зарплатнею почне відкладати відсьогодні наступні 40 років, то на виході матиме саме таку сумму в якості пенсії – 50 тисяч гривень.

У державному масштабі сума, яка б акумулювалася такими накопичувальними організаціями та реінвестувалась в економіку, сягала б близько мільярда гривень щомісяця. Можна тільки уявити, скільки робочих місць можна було б створити з таким інструментом кредитування та інвестицій. 

Водночас світова практика показує, що роль держави у забезпеченні інституційності такої структури є беззаперечною. Мають бути сформовані критерії використання коштів: рамки інвестування в одну організацію або за одним фінансовим інструментом чи часові рамки. Вони мінімізують зловживання коштами та підвищать довіру суспільства до механізму. Зрештою держава має стати гарантом виплат пенсій у разі банкрутства організації.