Що гальмує розмінування в Україні: чотири системні виклики

Після повномасштабного вторгнення Україна стала найбільш замінованою країною світу – площа потенційно небезпечних територій сягає близько 137 тис. км². Щоб повернути ці землі людям і відновити економіку, уряд розробив Національну стратегію протимінної діяльності до 2033 року (за участі Асоціації саперів України). Вона передбачає очищення близько 80% деокупованих територій протягом десяти років.

Проте на шляху до цієї амбітної мети стоять серйозні виклики – від розпорошеності повноважень між державними органами до нестачі фінансування та проблем із тендерами.

Виклик №1. Відсутність чіткої ієрархічної системи протимінної діяльності в Україні (ПМД)

Де-факто, протимінна діяльність в Україні нині розподілена між кількома державними структурами – Міноборони, МВС, Мінекономіки. Така багатовекторність призводить до дублювання повноважень і відсутності чіткої ієрархії.

Як варіант, у звіті Інституту глобальних змін імені Тоні Блера пропонується створення центрального агентства, яке об’єднає існуючий потенціал – єдиного центрального органу, відповідального за стратегічні питання розробки політики (включаючи комунікацію з донорами, встановлення стандартів), а також підпорядкованого виконавчого органу, зосередженого на впровадженні політики та роботі на місцях (наприклад, сертифікація, контроль якості, моніторинг операторів).

Такі зміни дійсно на часі, однак різка трансформація може паралізувати вже наявну систему. Один із компромісних варіантів – передати ці повноваження чинному Центру ПМД за умови, що відомство, до якого він належить, не буде одночасно виконувати гуманітарне розмінування. Адже коли одна структура поєднує контроль і виконання, виникає конфлікт інтересів і ризик монополізації – це може зруйнувати всю систему та знизити довіру міжнародних партнерів.

Виклик №2. Повільне ухвалення стандартів ПМД

Одна з ключових тактичних проблем у сфері протимінної діяльності – надто повільне ухвалення національних стандартів, що може тривати до року. За цей час частина положень втрачає актуальність.

Стандарти мають бути робочими документами, що швидко адаптуються до нової техніки, процедур і потреб ринку. Для цього не потрібно чекати змін до закону чи створення нового Агентства – питання можна вирішити вже зараз на рівні виконавчої влади. В Україні є фахівці, здатні готувати якісні документи, але без оперативного механізму впровадження вони залишаються лише на папері.

Виклик №3. Зменшення фінансування ПМД

Національна стратегія протимінної діяльності, ухвалена у 2024 році, розрахована на 10 років і базується переважно на даних за 2023-й. Документ передбачає поступове збільшення фінансування для досягнення цілей. Проте вже у 2024–2025 роках спостерігається зворотна динаміка. Частково призупинено допомогу від США — одного з ключових донорів, а також скорочено фінансування низки інших міжнародних програм.

Постраждало не лише розмінування, а й суміжні напрями: навчання населення мінній небезпеці, допомога постраждалим від вибухонебезпечних предметів. У результаті виникає розрив між задекларованими цілями й реальними ресурсами. Щоб досягти цілей Стратегії, фінансування має принаймні залишатися на попередньому рівні.

Виклик №4. Prozorro не працює для гуманітарного розмінування

Значним кроком уперед стало те, що восени 2024 року Україна запустила ринок гуманітарного розмінування – з тендерами для операторів ПМД. Якщо у 2024-му було ще зарано робити висновки, то нині вже очевидно: система державних закупівель Prozorro виявилася непридатною для цієї сфери.

Єдиним критерієм виграшу у тендері залишається найнижча ціна. Але в гуманітарному розмінуванні економія напряму впливає на якість і безпеку. Участь у тендерах стає збитковою для операторів і ставить під загрозу стабільність моделі закупівель у критично важливій галузі.

Лише за останній місяць було скасовано 9 із 18 тендерів (50%), а середня ціна переможців виявилася більш ніж на 50% нижчою за очікувану. Зниження ціни понад 30% уже вважається аномально низьким.

Попри виклики, Україна поступово зменшує площу небезпечних територій – зі 174 тис. км² наприкінці 2022 року до 137 тис. км² у червні 2025-го.

Гуманітарне розмінування – це нульова фаза відновлення: без нього неможливе ефективне відновлення – від інфраструктури до агросектору. Тому гуманітарне розмінування має залишатися в центрі стратегічної уваги держави.

Якщо збережемо фокус і міжнародну підтримку, зможемо досягти цілей Національної стратегії.