Що гальмує розмінування в Україні: чотири системні виклики

Після повномасштабного вторгнення Україна стала найбільш замінованою країною світу – площа потенційно небезпечних територій сягає близько 137 тис. км². Щоб повернути ці землі людям і відновити економіку, уряд розробив Національну стратегію протимінної діяльності до 2033 року (за участі Асоціації саперів України). Вона передбачає очищення близько 80% деокупованих територій протягом десяти років.

Проте на шляху до цієї амбітної мети стоять серйозні виклики – від розпорошеності повноважень між державними органами до нестачі фінансування та проблем із тендерами.

Виклик №1. Відсутність чіткої ієрархічної системи протимінної діяльності в Україні (ПМД)

Де-факто, протимінна діяльність в Україні нині розподілена між кількома державними структурами – Міноборони, МВС, Мінекономіки. Така багатовекторність призводить до дублювання повноважень і відсутності чіткої ієрархії.

Як варіант вирішення, у звіті Інституту глобальних змін Тоні Блера пропонується створення Агентства з протимінної діяльності – єдиного центрального органу, відповідального як за стратегічні питання (зокрема, комунікацію з донорами), так і за оперативні функції (сертифікацію, контроль якості, моніторинг операторів).

Такі зміни дійсно на часі, однак різка трансформація може паралізувати вже наявну систему. Один із компромісних варіантів – передати ці повноваження чинному Центру ПМД за умови, що відомство, до якого він належить, не буде одночасно виконувати гуманітарне розмінування. Адже коли одна структура поєднує контроль і виконання, виникає конфлікт інтересів і ризик монополізації – це може зруйнувати всю систему та знизити довіру міжнародних партнерів.

Виклик №2. Повільне ухвалення стандартів ПМД

Одна з ключових тактичних проблем у сфері протимінної діяльності – надто повільне ухвалення національних стандартів, що може тривати до року. За цей час частина положень втрачає актуальність.

Стандарти мають бути робочими документами, що швидко адаптуються до нової техніки, процедур і потреб ринку. Для цього не потрібно чекати змін до закону чи створення нового Агентства – питання можна вирішити вже зараз на рівні виконавчої влади. В Україні є фахівці, здатні готувати якісні документи, але без оперативного механізму впровадження вони залишаються лише на папері.

Виклик №3. Зменшення фінансування ПМД

Національна стратегія протимінної діяльності, ухвалена у 2024 році, розрахована на 10 років і базується переважно на даних за 2023-й. Документ передбачає поступове збільшення фінансування для досягнення цілей. Проте вже у 2024–2025 роках спостерігається зворотна динаміка. Частково призупинено допомогу від США — одного з ключових донорів, а також скорочено фінансування низки інших міжнародних програм.

Постраждало не лише розмінування, а й суміжні напрями: навчання населення мінній небезпеці, допомога постраждалим від вибухонебезпечних предметів. У результаті виникає розрив між задекларованими цілями й реальними ресурсами. Щоб досягти цілей Стратегії, фінансування має принаймні залишатися на попередньому рівні.

Виклик №4. Prozorro не працює для гуманітарного розмінування

Значним кроком уперед стало те, що восени 2024 року Україна запустила ринок гуманітарного розмінування – з тендерами для операторів ПМД. Якщо у 2024-му було ще зарано робити висновки, то нині вже очевидно: система державних закупівель Prozorro виявилася непридатною для цієї сфери.

Єдиним критерієм виграшу у тендері залишається найнижча ціна. Але в гуманітарному розмінуванні економія напряму впливає на якість і безпеку. Участь у тендерах стає збитковою для операторів і ставить під загрозу стабільність моделі закупівель у критично важливій галузі.

Лише за останній місяць було скасовано 9 із 18 тендерів (50%), а середня ціна переможців виявилася більш ніж на 50% нижчою за очікувану. Зниження ціни понад 30% уже вважається аномально низьким.

Попри виклики, Україна поступово зменшує площу небезпечних територій – зі 174 тис. км² наприкінці 2022 року до 137 тис. км² у червні 2025-го.

Гуманітарне розмінування – це нульова фаза відновлення: без нього неможливе ефективне відновлення – від інфраструктури до агросектору. Тому гуманітарне розмінування має залишатися в центрі стратегічної уваги держави.

Якщо збережемо фокус і міжнародну підтримку, зможемо досягти цілей Національної стратегії.