Насправді логіка, мені здається, на 100% зрозуміла. Повернути тих, хто у різний спосіб поїхав, загрозою покарання. Не повернешся до того, як ухвалять закон, – станеш порушником (бо зараз там прямого порушення немає, наскільки з коментарів юристів зрозумів). Гарний стимул (у теорії), класичне просте рішення.

Але воно так не працює. Загроза покарання без стимулів працює на мікрорівні, на рівні людини чи невеликої групи людей, а на макрорівні не працює. Простими словами, хоча й оскома вже від такої аналогії, батога замало, треба пряник.

Можна й у розумних економічних термінах: така зміна не є Парето-оптимальною, радше навпаки, бо, зменшує добробут принаймні однієї людини (точніше, групи людей), не даючи користі нікому іншому. А отже, не відповідає критерію зростання суспільного добробуту.

Багато хейтять міністра ВС, який цю ідею озвучив. Це занадто, бо якраз тут можна зрозуміти і наміри, і логіку, і людину. Якщо робота – з огляду на специфіку професії, того ж поліцейського – ведеться здебільшого на мікрорівні, на рівні окремих людей, законів, злочинів, з якими борються, то й виникає профдеформація. Вона у цьому разі полягає, на мою думку, в тому, що гарні для мікрорівня рішення – "стимулювання загрозою покарання" – переносяться чи "масштабуються" і на макрорівень, на рівень суспільства, економіки загалом. А вони там перестають працювати.

Взагалі хочеться, щоб з’явилася десь в уряді позиція Chief Risk Officer, чи то міністра з фінстабільності. Людини, яка вислуховує ідеї спокійно. Потім каже "ні", й іде. І решта міністрів та заступників голови ОП, а також депутати полишають ту ідею. 

Або хоча б НБУ слухали частіше, там, принаймні, є економісти, може, і ризиковики підростуть.

Оригінал