Поряд із систематичними агресивними заявами і натяками у бік України і Заходу в риториці російського керівництва нещодавно рельєфно почала проглядатися ще одна наскрізна тема – наскільки міцними є відносини РФ і КНР.

Востаннє про це чітко говорив президент РФ Володимир Путін на своїй пресконференції 23 грудня. Зокрема йшлося про те, що відносини РФ-КНР – це стабілізаційний чинник у сучасних міжнародних відносинах.

У цьому контексті важливими є два питання. Насамперед, наскільки справді міцними є відносини двох країн, і до якої межі КНР може підтримувати агресивну РФ у спробах ревізії порядку в Європі, який склався з 1991 року.

РФ і КНР – спільне бачення

Передусім варто зауважити той факт, що, безумовно, спроба РФ посилити свої позиції на міжнародній арені шляхом залучення підтримки другої потужності в світі, якою є КНР – в межах щонайменше торгу, який РФ почала із Заходом, чи можливого розширення масштабів агресії проти України, що означає подальший розрив РФ із Заходом.

Саме для цього Володимир Путін телефонував Сі Цзіньпіну 15 грудня 2021 року, а потім сповістив увесь світ про те, що начебто КНР підтримує РФ в ініціативах щодо отримання гарантій від США і НАТО щодо нерозширення Альянсу коштом таких країн, як Україна.

Те, що Кремль шукає підтримки в КНР, вже є гарним індикатором реального становища РФ на міжнародній арені. Москва розуміє всю свою вразливість і відносну слабкість, а тому шукає підтримки в Пекіну. Це дуже контрастує з СРСР, який, будучи воєнною супердержавою, був у рази менш залежним від підтримки інших великих держав.

Водночас у РФ і КНР, справді, дуже подібне трактування процесів, які трапляються в системі міжнародних відносин, а також бажаного стану справ, якщо орієнтуватися на численні заяви високопосадовців і академічний дискурс в обох країнах. І Москва, і Пекін говорять про формування так званого багатополюсного світового порядку, який має прийти на заміну однополярності на чолі зі США і базуватиметься на основі балансу сил та інтересів низки великих глобальних і регіональних держав.

Такий багатополюсний порядок, на думку РФ і КНР, буде як більш справедливим, так і більш стабільним.

Так само істеблішмент обох країн базується на тому, що численні конфлікти і суперечності у Євразії є наслідком не агресивності Москви і Пекіну, а того, що США ніяк не хочуть відмовитися від однополярності, тому генерують різного роду конфлікти в Євразії – проти РФ в Україні і проти КНР у прибережних морях Східної Азії.

У цьому абсолютна подібність РФ і КНР – обидві держави-ревізіоністи наявного світового порядку не хочуть визнавати, що саме їхня агресивність є джерелом проблем і нестабільності.

РФ і КНР після 2014 року

Посилення взаємодії РФ і КНР, справді, відбувалося паралельно тому, як РФ віддалялася від Заходу після початку агресії проти України 2014 року. Насамперед КНР стала головним торговельним партнером РФ, якщо вважати саме на двосторонній основі. Хоча варто розуміти, що зростання об’ємів торгівлі не було таким вже значним.

2013 року об’єм двосторонньої торгівлі становив $89,21 млрд, 2019 року відповідний показник становив $110,75 млрд. Хоча варто розуміти, що 79,1% російського експорту до КНР складають мінеральні продукти (нафта, газ) і деревина. Тобто, по суті, йдеться лише про те, що із сировинного придатку Заходу РФ перетворюється на сировинний придаток КНР, надаючи необхідні ресурси для подальшого китайського зростання.

РФ почала змінювати структуру своїх золотовалютних резервів – щонайменше так званого Фонду національного добробуту. 2021 року із цього фонду було виведено накопичення в доларах, водночас доля юаню виросла з 15% до 30,4%. Загальний об’єм ліквідної частини Фонду складає в перерахунку на долари 115 млрд. Хоча таким чином РФ позбавляє себе свободи маневру, адже наявність активів в юанях означає те, що РФ може робити лише закупівлі в КНР в її національній валюті.

Паралельно РФ і КНР наростили співпрацю у військовій і військово-технічній сфері. Дві країни проводять спільні військові маневри на суші (такі як Сібу/Взаємодія 2021) і на морі (Морська Взаємодія). Армійців КНР залучали до проведення російських стратегічних командно-штабних навчань у 2018-2020 роках.

Запроваджена практика щорічних спільних повітряних патрулювань авіації РФ і КНР у Східній Азії, що не дуже подобається таким країнам, як Японія і Республіка Корея. РФ погодилася продати КНР такі свої сучасні системи озброєння, як системи ППО С-400 та літаки покоління 4++ Су-35С. Також йшлося про постачання авіаційних двигунів для китайських винищувачів, які створюються як подальший розвиток імпортованих із РФ у 1990-ті Су-27.

З іншого боку саме КНР після запровадження західних обмежень є одним із найбільших джерел напівпровідників і мікроелектронної бази для російської оборонної промисловості. Також малі ракетні кораблі РФ проєкту 21631 отримували китайські дизелі замість заборонених німецьких. Проте якість цих енергетичних установок мала би бути кращою.

Сонце не настільки яскраве, як хотілося б Москві.

Проте все далеко не так безхмарно в російсько-китайських відносинах. Насамперед можна сказати, що КНР використала фактичне ослаблення РФ на тлі агресії проти України для підписання вигідної для себе угоди 2014 року щодо створення газогону Сила Сибіру. До агресії проти України переговори між РФ і КНР щодо можливого нового газогону тривали роками без жодних результатів – проте зрештою угоду підписали лише через два місяці після анексії Криму.

Водночас і на сьогодні РФ постачає трубопровідний газ до КНР за найнижчими цінами, якщо порівняти з постачанням до КНР з інших країн.

Загалом варто розуміти, що зближення РФ і КНР має свої межі.

Так країни Європи і на сьогодні залишаються головним торговельним партнером РФ, попри зростання торгівлі з КНР. 2019 року на країни ЄС припадало 41,7% загального товарообороту РФ або $277,79 млрд. Таким чином розпіарений "поворот РФ на схід" – це й надалі більше ціль, ніж реальність. Так само, хоча і відбувається певна дедоларизація золотовалютних резервів РФ, на початок 2021 року 22,2% загальних золотовалютних резервів РФ становлять накопичення в доларах.

До того ж, за офіційною російською статистикою, КНР посідала почесне 23 місце на початок 2021 року з накопичених прямих іноземних інвестицій у РФ. Йдеться лише про $2,2 млрд. Таким чином КНР воліє викачувати сировину з РФ, але не інвестувати в розвиток російської економіки. Так само переважно сировинний характер експорту РФ до КНР і слабкі темпи економічного розвитку РФ унеможливлюють вихід на $200 млрд товарообороту в найближчому майбутньому, незважаючи на заявлені 2019 року амбіції.

Загалом же можна чітко прослідкувати тенденцію, що КНР в межах взаємодії з РФ за останні роки отримала набагато більше, ніж РФ від взаємодії з КНР.

Перспективи

Не можна заперечувати того, що ідеологічно РФ і КНР близькі один до одного, коли йдеться про перспективи формування нового світопорядку. Тому не дивно, що у багатьох питаннях дві країни виступають спільним фронтом, протидіючи таким чином спробам США зупинити виникнення нового багатополюсного світового порядку.

Крім того, можна стверджувати, що в КНР бачать вигідними для себе спроби РФ, зокрема військовим чином розхитати так званий міжнародний порядок, заснований на правилах.

Агресія РФ проти України 2014 року поховала будь-які можливості для РФ балансувати між Заходом і КНР, збільшивши залежність РФ від КНР і створивши таким чином для КНР надійний стратегічний тил у Євразії для переключення уваги на прибережні моря Індо-Тихоокеанського регіону. На сьогодні РФ, яка погрожує найбільшою війною в центрі Європи із 1945 року, не дає можливості США сконцентрувати необхідні увагу і ресурси на найбільш системному виклику з боку КНР.

Більше того, спроби РФ виторгувати для себе поступки з боку США і НАТО з питань Євроатлантичної безпеки є своєрідним маркером для КНР щодо готовності США домовлятися про параметри безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні на китайських умовах.

Проте з іншого боку рельєфно виділяється готовність КНР використовувати ослаблення РФ для досягнення вигідних для себе контрактів, як це було із підписанням угоди про створення газогону Сила Сибіру. Так само дуже показовим є те, що КНР практично не інвестує нічого в розвиток РФ, воліючи концентруватися лише на експлуатації російських природних ресурсів. Водночас оголошений "поворот на схід" не знизив критичної залежності РФ від взаємодії із Заходом – насамперед із країнами Європи. А тому будь-які натяки на здатність РФ вижити в умовах розриву із Заходом є більше блефом.

Паралельно можна очікувати того, що КНР все менше залежатиме від імпорту високотехнологічного озброєння та комплектації з РФ. Власне, на сьогодні КНР вже має модифікацію поліфункціонального винищувача 4-го покоління (J-11D), яка щодо таких параметрів, як РЛС чи ракети "повітря-повітря", перевищує російські аналоги. Так само останніми роками КНР зробила значний ривок щодо забезпечення себе власними двигунами для винищувальної авіації.

Тож можна очікувати продовження лінії на більше риторичну підтримку РФ з боку КНР у разі паралельного використання Пекіном агресивності Кремля як для досягнення власних інтересів у двосторонніх відносинах, так і на міжнародній арені загалом.

Таке чітке обстоювання власної стратегічної автономності і незалежності чітко відображатиме відповідну тисячолітню традицію Китаю обстоювати і реалізувати власний курс на міжнародній арені. Водночас безперечним є те, що КНР використає на повну в своїх інтересах такий нерозважливий крок РФ, як розширення масштабів агресії проти України, який ще більше ослабить РФ в межах відносин асиметричного партнерства на користь КНР.