Блеф на опережение: какие отношения с ЕС угрожает разорвать Кремль и что от этого Украине
Короткий шматок з інтерв’ю свого шефа, в якому він закликав росіян готуватися до "ізолювання від світового життя" і розриву з Євросоюзом, відомому пропагандисту Володимиру Соловйову російське Міністерство зовнішніх справ поширило ранком 12 лютого з чітко прорахованим ефектом.
Відгомін від візиту головного європейського дипломата Жозепа Борреля до Москви ще не вщух, сам він говорить про готовність запропонувати нові санкції проти Росії. Звісно, через переслідування Олексія Навального, а не через акцентовано хамовитий прийом у Москві.
Тиждень тому під час спільного брифінгу з Боррелем Сергій Лавров зробив цікаве зізнання. За його словами, товарообіг між Росією та ЄС після рекордних 2012–2013 років (у обидва роки він перевищив $400 млрд) скоротився вдвічі. І це означає лише одне: санкції колективного Заходу проти Росії працюють, навіть попри те, що вуглеводневі ресурси ніколи не були об’єктом їхнього застосування.
У цьому контексті дуже показово та цинічно виглядає хор путінферштеєрів, які протягом останніх днів на різні голоси наголошують на необхідності завершення будівництва газогону в обхід України Північний потік-2. У ньому звучать не лише голоси німецьких урядовців, але і тенори президента Франції Еммануеля Макрона та канцлера Австрії Себастьяна Курца.
Давайте спробуємо розібратися, які саме відносини з ЄС погрожує розірвати Лавров?
Обсяг економічних відносин скоротився вдвічі, політичні – швидше жевріють, ніж реально функціонують. Гуманітарні – перебувають в очевидному стані стагнації.
Схоже, у Кремлі вирішили, володіючи інформацією про характер санкцій, які готує ЄС проти Росії, ударити на випередження, примусити не так Брюссель, як головних стейкхолдерів Європейського Союзу продемонструвати готовність вести діалог та домовлятися. Звісно, не озираючись на особливості суверенної російської демократії, ба більше – сприймаючи їх як належне.
У Москві добре вивчили психологічні особливості європейської політики, використовують їх протягом значного часу. Старий Світ раз по раз заплющує очі на "вибрики" свого потужного партнера, пропонуючи часом абсурдні аргументи.
До подібних належить заява міністра закордонних справ Німеччини Гайко Мааса про розворот Росії до Китаю в разі згортання проєкту Північний потік-2. Це при тому, що шеф німецької дипломатії зобов’язаний знати про неформальний альянс Москви та Пекіна у питанні поширення дезінформації в умовах пандемії.
Якщо ми згадуємо про Північний потік-2, то додаткової політичної ваги набуває позиція Сполучених Штатів. Невипадково минулого тижня німецькими медіа прокотилася хвиля припущень про можливі поступки Вашингтону.
Проте вірити їм навряд чи варто, оскільки формування позиції адміністрації Джозефа Байдена триває. Власне, на цю паузу і розраховує Кремль, намагаючись побудувати відносини з частиною колективного Заходу за власними правилами. І блеф Лаврова є елементом цієї великої гри.
Які висновки повинна зробити з заяви Лаврова Україна?
На жаль, нічого нового: розраховувати виключно на власні сили, боротися за внутрішню консолідацію всередині країни та розуміти тривалість протистояння з Росією та наявність у партнерів з ЄС власних інтересів, якими вони не мають намірів поступатися.
