На боці України – правда, у правді – Бог, а з Богом – перемога

Як український народ ми не маємо права забувати уроки нашої попередньої історії. Від 1169 р., коли вперше із земель сучасної російської держави на Київ прийшла навала, очолена володимиро-суздальським князем Андрієм, що розорила та сплюндрувала Матір міст руських – за ці вісім з половиною століть ми маємо десятки прикладів таких нашесть. Незмінна ненависть Московії до України від тих давніх часів і донині має коріння в неспростовному факті, що народ України-Руси від початку був іншим, ніж московіти – волелюбним, не сприймав тиранічного володарства, прагнув будувати своє державне і суспільне життя в родині європейської цивілізації, а не як вони – за моделями азійських репресивних автократій, обожнюючи своїх вождів.

Вікопомним символом ненависті московської тиранії до української свободолюбності є вимордований та спалений у листопаді 1708 року царським військом Батурин – столиця гетьмана Івана Мазепи. Осідок саме того очільника України, який протягом тривалого часу намагався будувати мирні відносини з Московією, але зрозумів просту істину, яка стає зі століття в століття тільки більш очевидною: російська тиранія не хоче ані миру, ані справедливих відносин із сусідніми країнами та народами. Ця імперія зла завжди бажає лише одного: підкорювати, накладати ярмо, тримати в рабстві.

Від Фінляндії на півночі до Молдови на півдні, від Польщі та країн Балтії на заході до країн і народів Кавказу, Закавказзя і Центральної Азії на сході – всюди за останні чотири століття російська тиранія у всіх своїх інкарнаціях – Московського царства, петербурзької імперії, більшовицького Радянського Союзу і нинішньої фальшивої путінської федерації – всюди ця імперія несла і продовжує нести руйнування, неволю, терор, грабунок, смерть.