Дослідники війн дійшли висновку: якщо війна не стала бліцкригом, вона зазвичай затягується надовго. Путін, як колись і Гітлер, розраховував на бліцкриг, але в обох він провалився. І тепер ця війна затягнулася і для нього, і для нас. Бо ми теж розраховували, що швидко проженемо загарбника з наших земель. Тепер нам доводиться бігти дистанцію, яка, як ми вважали, була спринтерською, а вона виявилася марафонською. Зазвичай після спринту марафон бігти неможливо, а нам доводиться. І тому нам зараз зовсім по-іншому слід розраховувати свої сили — і фізичні, і психологічні.

Лютий 2022 року став шоком для більшості українців, для яких війна, що почалася у лютому 2014 року, невдовзі перетворилася на абстракцію, надійно локалізовану десь на сході. І ось ця абстракція стала нечуваною реальністю для всіх. Ми всі побігли, стали нацією на стероїдах. І вже скоро відчули виснаження. Психологи краще за мене знають стадії цього виснаження, хоча й для них не було таких нагод для його дослідження, які дала українська війна. Проблема, що й Путін, здається, розуміє ці стадії краще, аніж більшість з нас, і використовує наше виснаження на свою користь. А нам треба змусити працювати наше власне виснаження на нас. Це звучить парадоксально, але це можливо. Як саме?

Росіян на початку війни дуже підвела їх самовпевненість. Вона дала нам можливість не допустити бліцкригу, вистояти та почати звільнювати захоплені території. Але російська самовпевненість незабаром заразила й нас. Після перших перемог ми почали недооцінювати ворога і переоцінювати себе — і поплатилися за це. Для перемоги нам потрібна реалістична оцінка і ворога, і себе. Нам потрібне те, що християнство цінить найбільше і чим воно колись перемогло найсильнішу імперію світу — Римську. Це смирення. Смирення не перед ворогом, а перед Богом і самими собою. Наше виснаження війною може допомогти нам набути такого смирення, і воно підсилить нас.

Навіть невдачі війни не навчили російське суспільство смиренню. Їх гординя лише зростає і вже сягає вселенського масштабу. Вони починали війну, щоби начебто "звільнити Україну від нацизму та русофобії", а тепер більшість з них вже впевнена: вони обрані Богом здійснити історичну місію звільнення всього світу від занепаду, до якого, як вони переконані, веде демократія. Вони уявляють себе надлюдьми, описаними колись Ніцше. А інші народи, серед яких особливо українці, їм не рівня. Українці заслуговують на їх повагу лише тоді, коли долучаються до російської місії. Якщо вони відмовляються від неї, то стають перепоною для досягнення російської історичної надмети, і цю перепону слід прибрати.

Росіяни повірили у свою історичну місію не зараз. Так само вони колись вірили у неї, коли брали на озброєння комуністичну ідеологію, що мала начебто звільнити світ від капіталізму. А до того Достоєвський і інші трубадури імперії вчили росіян, що у їхньої імперії історична місія навчити світ справжній духовності. Цілі російського месіанства змінювалися від часу до часу, інколи виключаючи одна одну: так, Радянський Союз намагався знищити релігію і духовність, а путінська неорадянська імперія бореться із західною уявною бездуховністю, вогнем і мечем насаджуючи своє бачення справжньої духовності. Російське месіанство, таким чином, увесь час загострюється, набуваючи все більш жорстоких форм.

Українці мають свою історичну місію, яка полягає у тому, щоби вигнати з "російської душі" демонів месіанства, які там гніздилися століттями. Але наша місія не повинна перетворитися на месіанство російського штибу.

В основі російського месіанства — гординя вселенського масштабу. Його демони, що заволоділи російською душею, — не якісь особливі й неповторні, а звичайні біси гордині. Щоби росіяни перестали дошкуляти своїм ближнім і дальнім, з російської душі треба вигнати демонів месіанської гордині. Україна зараз проводить такий сеанс екзорцизму. Але, як це інколи буває серед екзорцистів, до яких переходять демони, яких вони виганяють, — українцям слід уважно слідкувати, щоби російські демони не вразили їхню душу.

Гординя — найбільша сила, яка рухає росіянами, але вона і їх найбільша слабкість. А наша сила — у смиренні, яке не є синонімом пасивності чи прийняття чужої волі. Воно дозволяє нам тверезо розраховувати власні сили та просити Бога про допомогу. І Бог завжди допомагає смиренним й відвертається від вражених гординею. Українців інколи порівнюють з Давидом з біблійної історії про Голіафа, який був набагато сильніший за того єврейського хлопця, який мав загинути у двобої з велетнем, але переміг його і став царем Ізраїля. Найбільш вразливим місцем Голіафа була його гординя, а найсильнішою стороною Давида було його смирення та покладання на Бога. Хто виявився сильнішим — ми знаємо з історії. І маємо зробити з цієї історії висновки для себе.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
війна з росією