На цьому поговорімо про нашу роботу. Йдеться про дипломатів, моїх колег по аналітичних центрах, журналістів. Чи можемо ми зіграти на полі "раціональних тез"? Цілком. Наведу кілька прикладів:

1. Діалоги про розподіл сфер відповідальності (або сфер впливу) між Вашингтоном та Пекіном триватимуть. І, гадаю, очевидно, що компроміс швидше знайдуть два співрозмовники, ніж три. Тобто неповернення РФ до статусу глобальної супердержави вигідне як США, так і КНР. Розкрити тезу в галузі політики, економіки, безпеки. Звісно, глянувши на проблему з обох боків — як Азії, так і Америки. І тут маємо перевагу, оскільки на це здатні (але частина або боїться, або не хоче). Така артикуляція (а не бажання передбачити думки республіканців чи демократів) зробить нас цікавими (і, можливо, корисними і потрібними) як для одних, так і для інших.

2. Раціональність. Росія лякає витратами. Ми чомусь боїмося говорити, що підтримка України є добрим стимулом, який уже пожвавив військово-промисловий комплекс США. Тобто створив нові робочі місця, забезпечив замовленнями (та сама компенсація нашим сусідам за поставлену сюди стару радянську техніку) на кілька років наперед. Зрештою, ми зовсім не озвучуємо тези про те, що провали "російської зброї" в Україні знижують роль РФ як продавця сучасного озброєння. Ми не говоримо, що у разі локалізації тут, в Україні частини виробництв, такі СП, роблячи нехай не найпередовішу, але досить сучасну та якісну техніку, після війни тіснитимуть (і замінятимуть) російський ВПК на світових ринках. Цинічно, але це працює. Це раціональність та розмова вже не про витрати, а про потенційну вигоду. У такому форматі підтримка України сьогодні вже не є благодійністю, а інвестицією.

3. Питання "що після Росії". Кремль грає на старому страху США перед перспективою "розвалу супердержави" та страху ЄС перед "зоною напруженості" біля кордонів. Проблема наших західних партнерів (як із ЄС, так і з США) у тому, що вони не аналізували опції "без Росії". Тобто напрацювань, сценаріїв та аналізу практично немає. Невідомість завжди лякає. Чи можемо ми досить об'єктивно, без "переможного" пафосу надати своє бачення на деякі теми? Наприклад: що можна зробити в інформаційній сфері для заміни "московського посередництва" в оповідях громадянам держав колишнього СРСР одна про одну? Якою буде політика сусідства в регіоні Східної Європи? Політика безпеки? Зрештою, як буде змінено баланс сил і впливів країн чорноморського басейну.

4. І, нарешті, залишається місце баченню функціонала України у регіоні. Простіше кажучи, "війна закінчилася і що"? Наші тези щодо членства в НАТО та ЄС зрозумілі. Але це тези про те, що треба "прийняти" та "допомогти розвинутися" хоч би до рівня сусідів. Проілюструю простим прикладом ще з 2019 року. Ми з колегою Ілією Кусою, готуючи доповідь щодо санкційних механізмів, проаналізували топ-50 доступних (для розвитку виходячи зі стартової технологічної бази) технологій для РФ та України та топ-50 товарних позицій російського технологічного експорту. Самі здивувалися — здебільшого може бути відповідь на запитання "що замість Росії". Відповідь – Україна. Але наші політики активно говорять про користь санкцій. Не артикулюючи другу складову. Погодьтеся, є різниця між просто "не купуйте у РФ товари" і "закривши для російських товарів ринок, замінімо їх українською продукцією".

Тому питання тут у формулюваннях та ідеях, які дають розуміння, що отримають окремо ЄС та окремо НАТО від України після завершення війни. Ким ми станемо, яким буде формат регіональної безпеки, чи будуть у нас амбіції впливати на сусідів. Чи будуть у нас для цього ресурси? І, нарешті, що ми робитимемо зі своєю економікою. 

А поки що Росія готує громадську думку (наших партнерів) до неминучості та бажаності договірняку. Просто спостерігати за цим, гадаю, не найкраща ідея.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
війна з росією