Удар Ірану по Пакистану – чергове свідчення, що світ не "чорно-білий"
Вчора Іран атакував територію Пакистану. Атакував (за власною позицією) сунітське угруповання "Джейш аль-Адль", яке "захищає інтереси сунітів-белуджів проти дискримінації з боку персів-шиїтів". Яке до того взяло на себе відповідальність за вбивство 11 поліцейських у провінції Систан і Белуджистан.
Цей інцидент чудовий привід пояснити, чому "чорно-біла" картина світу не працює. І чому "офіс простої аналітики та швидких висновків" – не працює.
Іран і Пакистан в теорії – два важливих партнери Китаю. Пакистан, як і Китай, – ворог Індії. Але Іран і Пакистан – антагоністи, що мають спільні проблеми з сепаратистами.
Китай постійно підкидає Пакистану грошей, щоб пакистанська армія дратувала Індію і не давала їй зосередитися на протистоянні спробам КНР встановити морське домінування у Південно-Східній Азії та в Індійському океані. Іран – партнер Китаю, бо КНР доволі умовно дотримується санкцій і продовжує купувати іранську нафту.
Водночас Індія партнериться з Іраном. І проти Пакистану. І тому – чому б ні? Індія навіть планувала побудувати спільно з ним порти та дорогу до Каспію, щоб отримати маршрут торгівлі з Росією і Європою. Через Іран. Зараз, коли кон'юнктура змінилася, за підтримки США планується створення маршруту ОАЕ – Саудівська Аравія – Ізраїль – Середземне море.
Водночас Індія, через те що Китай і Пакистан тиснуть на її кордони та не дають в потрібній мірі профінансувати морську програму, партнериться з Австралією, Японією і США, щоб забезпечити свої і їх інтереси в Індійському океані. Де сама Індія контролює Андаманські острови, які блокують (за потреби) вихід з Малаккської протоки, через яку йде 60% китайської зовнішньої торгівлі.
Так, Китаю потрібен контроль над Індійським океаном не "просто", а щоб і стримувати Індію, і забезпечувати безпеку для своєї торгівлі й – особливо – для постачання нафти з Західної Азії та Африки. Водночас Китай, який критично залежить від постачань нафти з Близького Сходу, намагається помирити Іран і Саудівську Аравію чи хоча б нормалізувати їх відносини настільки, щоб постачанням нафти ніщо не загрожувало.
А США тим часом не здають до кінця свої інтереси у Пакистані, який є важливим партнером для контролю всього регіону. Причому у самому Пакистані є сильні сепаратистські та фундаменталістські настрої в окремих регіонах. І деякі ці рухи – трансграничні. Наприклад, боротьба белуджів за незалежність Белуджистану, яка триває з різним ступенем ескалації майже 80 років. Белуджистан розділений між Іраном, Пакистаном та Афганістаном. З якого ми й почали. Різні угруповання белуджів воюють з усіма урядами.
А Саудівська Аравія та Іран знаходяться у стані постійного ідеологічного, політичного, економічного і гібридно – військового протистояння. Шиїти – фундаменталісти та суніти – ваххабіти. Це вам не якась поверхнева ворожнеча національних держав.
Одночасно з цим для Індії та Китаю, які жорстко конкурують на багатьох фронтах, важливе збереження потоку ресурсів з Росії. Бо вона диверсифікує залежність від Близького Сходу й Африки. А з огляду на вразливість Росії зараз, ресурси звідти коштують дешевше.
Але водночас Індія, яка багатьма розглядається як нова "фабрика світу" (там і демографія набагато краща ніж у Китаю, а робоча сила набагато дешевша), має тримати набагато більш коректний нейтралітет у російсько-українській війні, ніж Китай. Бо для стримування Китаю їм критично потрібна підтримка великих демократій.
В той саме час гіганти Південно-Східної Азії (Індонезія, Філіппіни та В'єтнам) активно скуповують зброю в Індії (зокрема найновіші надзвукові ракети BrahMos, які Індія розробляла спільно з СССР і потім Росією) і країн Заходу. Бо вони розглядають спроби Китаю розширити зону контролю як загрозу собі.
Це я так, дуже поверхнево описав. Ланцюгом від Ірану і Пакистану.
Тому коли бачите тексти, які дуже просто пояснюють світ "коаліціями" Добра і Зла, – сприймайте їх критично. На жаль, світ набагато складніший. Чи на щастя.
