В українській фантастиці споконвіку домінувала "химерна проза", так званий "магічний реалізм", що базувався насамперед на історичних і фольклорних мотивах, а також мав коріння в народній апокрифічній літературі.

Навіть якщо не згадувати Києво-Печерський патерик (який зараз, із сучасного погляду на фантастику, дуже нагадує своїми сюжетами прадавніх "Мисливців за привидами", замішаних на "Екзорцисті"), ще була поема Себастьяна Кльоновича "Роксоланія", де вистачає чаклунів і некромантії, новели митрополита Петра Могили, трагікомедія Феофана Прокоповича "Володимир", яку нинішні літературознавці зарахували б до лав фентезі, знаменита "Енеїда" Івана Котляревського, "Конотопська відьма" Григорія Квітки-Основ'яненка, "Вечори на хуторі поблизу Диканьки" Миколи Гоголя...

Наукова фантастика (НФ) ж якщо й була, то перекладна. До речі, першим перекладачем творів Жюля Верна була українська письменниця Марко Вовчок.

Розблокуйте щоб читати далі
Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку
Вже передплатили?

Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
українська літератураукраїна майбутньогонаукова фантастика