Не боятися бути світлом: Українська Духовна Республіка Олеся Бердника

Є на мапі країна, якої не побачиш із супутника. У якої немає зримих кордонів. Але коли ти вдивляєшся в зоряне небо, торкаєшся рідної землі і говориш мовою своєї нації — ти вже на її території. Бо кордони її пролягають у серці.

Це — Українська Духовна Республіка. Свята Україна. Візія, народжена у серці фантаста, поета і мислителя Олеся Бердника.

У часи найбільшої темряви, коли імперія намагалася — укотре! — знищити українську душу, він говорив про майбутнє, в якому головним ресурсом буде свідомість, а головною силою — любов і просвітління.

Це був бунт фантаста і мислителя проти колоніального мислення. Позбавлений можливості друкуватися (у 1973 році Олеся Бердника виключили зі спілки письменників, а в 1974-му він написав есе "Свята Україна", в якому окреслив основні тези ідеї Духовних Націй), письменник створив у власній уяві державу, в якій хотів би жити.

Та ця візія народилася не як втеча від реальності, а як смілива форма спротиву. Бо коли тебе позбавляють свободи тіла, коли намагаються стерти твою історію, єдине, що залишається непорушним, — це дух.

Ідея Духовних Націй у суті своїй — це заклик до творення нової цивілізації.

У цьому сенсі Бердник випередив час: його ідеї передчували сучасні дискусії про постнаціональне мислення, екологічну свідомість та духовну демократію.

У 1970-х Олесь Бердник говорив про Духовні Нації як про нову майбутню форму державності, що не базується на страхові, примусі чи військових перегонах. Духовна Нація не потребує армій, бо її армія — це свідомі душі. Не потребує кордонів, бо її мапа — у кожному, хто бачить світ серцем. Вона зростає з історичної памʼяті та ідентичності, з рідної мови й усвідомлення себе дитиною Всесвіту в широкому, філософському сенсі слова.

Під час судового процесу "Святу Україну" Олесю Берднику закидали як "заклик до повалення чинного ладу та особливо небезпечний державний злочин", у той час, коли сам він на допитах у КДБ назвав її "найкращою піснею свого життя".

На початку 1990-х Українська Духовна Республіка (УДР) отримала юридичний вимір як громадське обʼєднання, та на відміну від багатьох організацій, заснованих у період розпаду СРСР, не стала політичним проєктом. Свої ідеї і програми розвитку незалежної України Олесь Бердник опублікував у пресі, сподіваючись, що його думки і мрії зайдуть відгук у практичних намірах очільників держави дійсно збудувати і розвинути Українську Державу, опираючись і на минулий історичний досвід, і прагнучи до майбутнього вже в нових історичних реаліях.

Для Олеся Бердника українська ідентичність і памʼять була не лише культурною парадигмою, а космічною місією. І в цьому сенсі вона жива досі, бо власне Духовна Республіка, або Свята Україна — це внутрішня держава кожного українця, хто пробудив у собі вогонь гідності, творчості, мудрості.

Це республіка не примусу, а істин. Не страху, а пам’яті й волі.

Свята Україна Олеся Бердника — не утопія. Це заклик.

Можливо, саме Україна — з усіма її віковічними болями й воскресіннями, з нинішньою екзистенційною війною супроти імперії, в якій вона захищає не лише себе, але кордони всієї цивілізації — покликана стати полем, де проросте перше зерно нового світового закону.

Олесь Бердник не будував свою Духовну Республіку з каменю. Він творив її словом, власною дією, незламною вірою в героїчний дух української нації.

"Моя глибока переконаність, — писав він у 1995 році, якраз у ті дні, коли Росія вела війну проти Ічкерії, — лише герої й лицарі врятують Матір-Україну. Герої — наша надія. Саме вони запалять сонце пасіонарності, сонце новітнього лицарства. І тоді Доля України вийде з колії приреченості і стане самобутньою державою, а не іграшкою поневолювачів та недругів!"

У 1990-х роках в інтерв’ю Олесь Бердник казав, що роль України буде визначальною у переродженні Росії, бо наша місія — допомогти імперії самознищитися.

Тоді багато хто відверто сміявся над цими тезами, називаючи їх "фантасмагорією" письменника-фантаста. Але вони виявилися пророчими. Бо ж як написано у китайській "Книзі Змін" — "розбити й приборкати країну демонів можна тільки в запеклій битві".

Олесь Бердник писав мовою метафор, якою завжди говорять поети і пророки. Він бачив трохи далі, ніж його сучасники. Тому напевно до кінця його зрозуміють вже наші нащадки. Але більшість його ідей — живі і животворні. І здатні й зараз запрограмувати майбутній розвиток України. Бо ж недарма він назвав цю програму — "Великдень".

А ми сьогодні можемо творити Святу Україну далі. Кожним жестом. Через кожну дію, спрямовану на захист, розвиток, творення майбутньої земної України.

Ось митці, які пишуть нові твори в перервах між боями, не знявши заношеного пікселя. Вони поети, що стали воїнами, аби тривала Україна.

Ось я у Витачеві, на дніпровських кручах, де народилася ідея УДР, де стоїть каплиця, збудована з ідеї Олеся Бердника як символ майбутнього храму Матері-України. Він мріяв, що тут постане Вітаполіс, культурний осередок національної ідеї, де будуть зібрані кращі надбання українського духу.

У пекарні діти вчаться випікати хліб, починаючи з молитви за воїнів-захисників. Хлопці в пікселі з шевронами Третьої штурмової пʼють каву, вони приїхали сюди з новими побратимами, військові часто складають присягу в цьому місці. І хоча не всі, хто приїздить у ці місця, знає історію УДР і її натхненника, все ж Витич-Вітаполіс, як осередок українського духу, стверджується і будується, як і мріяв Олесь Бердник.

Бо Українська Духовна Республіка — це те, чим ми вже є, коли не боїмося бути світлом.