Чому закриття ресторанів – це не тільки про бізнес, а й про втрату сенсів

У зв'язку з останніми тривожними новинами та дописами про падіння ресторанного ринку, я все частіше натрапляю на коментарі в дусі: "ресторан – це не першочергове", "він нікому не потрібен", "це баловство". І моє серце розриває біль від таких слів.
Не тому, що я романтизую цю сферу, а тому, що знаю – за кожним рестораном стоїть величезна екосистема, сотні людей і сенси, які ми ризикуємо втратити. Тому я сіла й вирішила спробувати пояснити – не виправдати, а просто розібратися: а що таке насправді ресторанний ринок для країн у всьому світі – і для нас.
Ресторан – це не просто місце, де їдять. Це фінальна точка великого шляху: від землі до кухні. В основі – фермери, рибалки, виробники, пекарі, сировари, ягідники, логісти, технологи. Це люди, які щодня працюють, щоб у твоїй тарілці був сенс.
Далі – команда ресторану. Шеф, який не тільки готує, а й створює нові смисли. Менеджер, який організовує систему. Дизайнер, який створює простір. Архітектор, постачальник, бухгалтер, сомельє, бариста, маркетолог, smmник, ресторатор, який інвестує.
Це не "понтова історія". Це велика індустрія. Вона годує, створює робочі місця, запускає ланцюги виробництв, об’єднує десятки галузей: від агро до айті. Вона – частина економіки. І дуже серйозна.
Але не тільки в цьому її сила. Ресторани – це ще й про культуру. Про те, як ми живемо. Як спілкуємось. Як відчуваємо. Через їжу передається досвід поколінь. Їжа – це мова. А ресторан – сцена.
Ти можеш мати різні смаки в культурі чи не бути прихильником класичних форматів, але ти точно їв щось, що закарбувалося в памʼяті на все життя. І от такі емоції створює саме ресторанна індустрія – від вуличних точок до fine dining.
Це про автентичність, про базарний шум і театр смаку, який виводить тебе з рутини. Це про вміння відчути, що тебе бачать, що ти важливий, що про тебе подбали. Це про гостинність.
У будь-якій країні світу рівень гастрономічної культури не закінчується тільки смаком. Це перш за все про рівень розвитку. Якщо у місті є вибір, є якість, є сенс – значить, там є життя. Туризм, інвестиції, міжнародна увага – усе це починається з простого: з тарілки їжі, яка вразила. Люди літають у країни заради вечері. Їжа стає причиною любити місто. Ресторани продають міста не гірше, ніж архітектура.
У Франції – багет, круасан, паштет. У Італії – моцарела, прошуто, паста, оливкова олія, які є частиною національного характеру. Цілі народи пишаються своїм продуктом і створюють культ через ресторанну сферу, який прославляє їх на весь світ, робить цікавими та потрібними. А ми що? Чи вміємо пишатися та розвивати своє?
В Україні ресторанна індустрія – одна з найсміливіших. Тут працюють люди, які кожен день ставлять на стіл свою душу. Вони будують простори, де звучить сучасна українська ідентичність. Через свою творчість і бачення. Через якість. Через глибину. І це наш ресурс, яким можна й треба пишатися.
Бо якщо ми втратимо цю сферу – ми втратимо не тільки ресторани. Ми втратимо зв’язки. Зникнуть фермери, базари, ремісники, постачання, архітектори, креативники, забудовники, нові бізнеси. І дуже багато людей втратять шанс реалізуватись. Це ланцюг. Якщо одна ланка падає – сиплеться все.
І так, ресторани – це місце, де можна видихнути. Вони тримають нас емоційно. І саме тому вони потрібні. Не замість аптек, лікарень чи ЗСУ. А разом із цими важливими інституціями. Бо життя – це не тільки вижити. Це ще й жити. І памʼятати, хто ми є.
Тож коли наступного разу хтось напише в коментарях, що "ресторани не дуже і потрібні", а держава вирішить вбити сервіс, якість, стиль і розвиток через нерозуміння економічної моделі та відсутність діалогу, – згадайте, скільки людей стоїть за цією тарілкою. Скільки бізнесів тримається. Скільки сенсу в кожній безсонній ночі виробника. Скільки порожнечі ми знов залишимо нащадкам після себе, якщо зупинимо гастрономічну творчість зараз.
І подумайте, чи справді ми хочемо це втратити.
Знецінення ресторанної індустрії – не тільки неповага до роботи сотень тисяч людей у всій країні. Це ще й небезпечне нерозуміння, що загрожує знищенням цілої екосистеми, яка є таким же важливим елементом культурної ідентичності, як і мова чи мистецтво.
Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.
Коментарі (0)