Від "директор управляє і контролює" до європейської моделі: трансформація, яка неминуча

Корпоративне управління в Україні – це сфера, що перебуває у стані постійної еволюції. За останні 10–15 років законодавство суттєво змінилося: з’явилися стандарти для акціонерних товариств, вимоги до прозорості, інститут незалежних директорів для держкомпаній, норми про конфлікт інтересів та розкриття інформації.

Однак, попри прогрес, корпоративне управління більшості українських бізнесів досі будується за доволі простою моделлю: власник – директор – компанія. І в цьому є певні ризики й недоліки.

Як це працює в Україні

Законодавча база визначає два основні органи корпоративного управління:

· вищий орган – загальні збори учасників/акціонерів;

· виконавчий орган – одноосібний директор або колегіальний орган (правління).

Створення додаткового органу – наглядової ради – в Україні є обов’язковим лише для публічних АТ та державних підприємств. Для малого та середнього бізнесу це переважно факультативний інструмент.

Через це багато компаній фактично працюють у спрощеній моделі: власник сам призначає директора, директор ухвалює операційні рішення та – часто – одночасно контролює сам себе. Що, звісно, дещо смішно звучить. Система стримувань і противаг формується лише формально.

Фінтех-сектор: реалії та обмеження

Фінансовий сектор вимагає складніших механізмів контролю. Національний банк України встановлює певні вимоги до внутрішнього контролю, функцій комплаєнсу, ризик-менеджменту та протидії відмиванню коштів (AML). Але порівнюючи з європейськими стандартами, наша система все ще залишається досить гнучкою, а інколи й надто гнучкою.