"Обстріли багатоповерхівок – просто так були, нагнати страху". Життя деблокованого Чернігова

"Я на власні очі бачив, як наші збили ворожий винищувач і взяли в полон того товстунчика, який з Путіним фоткався, – майора Алєксандра Красноярцева. Я якраз купував корм для тварин, почув страшний звук двигуна, а потім побачив стовп диму", – розповідає LIGA.net про початок березня в Чернігові пан Михайло Марухно, місцевий мешканець. 

На першому етапі повномасштабного вторгнення Росії Чернігів став однією з головних цілей окупантів. Вже з 24 лютого під містом точилися потужні бої, а пізніше російські війська блокували й місяць безжально гатили по цивільній інфраструктурі авіацією та артилерією.

3 квітня, після перемоги над окупантами на півночі, обстріли Чернігова припинилися. Попередня кількість загиблих – понад 700 людей. 

Як каже волонтер Михайло Марухно, зараз про блокаду нагадують декілька речей: великі черги в напівпорожніх магазинах, відсутність електрики, проблеми зі зв’язком та водопостачанням і зруйновані обстрілами будинки. На все інше чернігівці реагують стоїчно.

Одна з найдраматичніших картин, яку зараз відкриває Чернігів – руйнування на вулиці Гагаріна. Тут розбомбили дві школи, розташовані одна навпроти іншої, – №18 і №21. В них поцілили в перші дні березня.

Пенсіонерка Валентина Миколаївна живе поблизу. Розповідає: в ті дні майже всі місцеві ховались від обстрілів Росії по підвалах один в одного. А найбільше – у шкільних сховищах. Там і харчувалися, там і базувався штаб територіальної оборони, туди привозили гуманітарку. 

"У мене з вікна видно 18-ту школу. Третього березня стою, дивлюся у вікно, і раптом прилітає ракета. Все трясеться, – пригадує жінка. – Думала, зараз на мене стеля впаде. Тут чую, що і в бік 21-ї школи щось полетіло. А дочка моя пішла туди 10 хвилин тому". 

За 15 хвилин дочка Валентини Миколаївни повернулася – в крові, з посіченим обличчям. Спершу взагалі не могла розмовляти, але зараз оговталась і вже вийшла на роботу. Як каже її мати – "зі шрамами пішла". 

В ті дні "прильотів" було багато. Жінка згадує, як влучили у сусідній будинок. Загинула вся родина з дітьми, хоча ховались у підвалі. Уламок бомби – гострий і важкий – досі лежить у дворі Валентини Миколаївни.

Прямо навпроти її будинку – зруйнований магазин АТБ.

"От знайшли собі військовий об’єкт", – обурюється Валентина Миколаївна і додає: в Чернігові було пекло, тож страшно уявити, що зараз в Маріуполі. "Молимося за Азов кожного дня", – хреститься. 

Михайло Марухно в день підриву чернігівських шкіл віз туди гуманітарку. Поки їхали, чули літак та вибухи, а приїхали вже на руїни. 

Не під запис багато чернігівців говорять: розміщувати тероборону великим скупченям в одному місці було катастрофою, ще й місцева влада повідомила про місцезнаходження ТрО в одному з телеефірів. А треба було тримати ТрО в секреті, адже російські окупанти моніторять інфополе і соцмережі, переконаний Михайло Марухно. 

21-а школа справді виглядає жахливо. Водій-рятувальник Олександр, який працює на її руїнах, каже: довго не могли дістатися до завалів через тривалі обстріли росіян. Розбирати завали почали тільки 5 квітня. За його словами, під час бомбардування 18-ї школи загинули 30 тероборонівців. Зокрема, срібний призер Кубку світу з кікбоксингу Євген Звонок. 

Біля школи №21 – розбиті лавочки, понівечені дерева. Провалля у стінах відкривають оку зруйновані класні кімнати.

Вчителі та присутні на розборі містяни дістають з-під завалів папки з документами. Одна жінка шепоче іншій: з-під завалу витягнули одного малого, так він відтоді постійно малює розвалені будинки. 

У школі немає живого місця. В актовій залі – сліди крові на стіні. 

За школою – приватний сектор, де половина будинків зруйнована вщент, а подекуди можна побачити глибокі воронки – у зріст людини.

Читайте також: Репортаж | "Вони казали: елітне у вас село". Як Іванівка під Черніговом пережила 25 днів окупації

За гіркою іронією, на перетині вулиці Чорновола та проспекту Миру в Чернігові розташована площа Дружби народів. Місцевий мешканець Анатолій розповідає: основні обстріли багатоповерхівок на Чорновола сталися 3 березня. Тоді в перший і останній раз чоловік спускався в укриття, а потім припинив.

"В мене два інваліди на руках, на візках і з палками. Одному – 32, іншому – 76. Куди ж я піду?" – пояснює Анатолій. Скаржиться, що не вистачає ліків. А от місцевий магазин працював навіть під час блокади. 

Неподалік літні жінки вишикувалися у чергу за гуманітаркою. Розповідають про 30 загиблих від одного пострілу та про 500-кілограмові бомби, якими по будинках гатили росіяни. Побачивши журналіста LIGA.net, до них підходить "головна по гуртожитку", кричить: "Чого ви з ним говорите? Мало лі, хто він насправді" – і проганяє. 

Обстріли багатоповерхівок у Чернігові були просто так, аби нагнати страху, вважає Михайло Марухно. Тоді якраз стартували перемовини української та російської делегацій, і подібний тиск – типова поведінка росіян.

Впритул до Чернігова розташоване село Новоселівка. Посеред села точилися запеклі бої, воно є одним з найбільш зруйнованих в області. 

Пенсіонерка Ніна Василівна все ще мешкає у селі, хоча від її будинку нічого не лишилося. Вона "полює" на журналістів і жодних не пропускає.  

"Донці ніжку відірвало. Хотілося б попасти в пресу, бо ми без нічого залишилися. Може, хтось би побачив, спонсор якийсь знайшовся на ніжку для доньки – ходить не може. Із протезом допоміг би", – каже жінка. 

Показує, де були позиції росіян, а де – українські. Пригадує, перебігали крізь обстріли та бомбардування "з однієї держави в іншу". Їжі, на щастя, вистачало, адже в погребах достатньо запасів картоплі та консервів. 

Повз нас проходить сусід, вітається з Ніною Василівною: 

– Коли тиша – якось складно. При обстрілах якось спокійніше було. Вчора британці тут знімали, потім Норвегія. От тепер кияни. 

– Все правильно, – трясе кулаком Ніна Василівна, – їм докази треба. 

– Та нащо ці докази? Я до війни був більший у два рази, а зараз волосся все біле, – відповідає сусід. – Головне, живий залишився. 

– Вам добре, у вас будинок майже цілий. 

– А що, може, по нас не прилітало? У кого уламки в животі, в кого ноги перебиті. Дай Боже всім це пережить. 

Ніна Василівна веде по селу і розповідає про сусідів, які тут жили. Прості сім’ї, що довго і важко працювали, купляли іноземні трактори, пасли худобу. Залишки сільгосптехніки, зруйнованих автівок – скрізь.

"Людину у дворі поховали під час обстрілів. Приїхала поліція, перепоховали. Питаю: навіщо? Ви що, не бачите, голова відірвана, руки-ноги відірвані. Що ви людям мізки компостуєте? Дайте дозвіл закопати та й все. Нащо нерви тріпати", – обурюється Ніна Василівна. 

Кошти на власний будинок – 120 кв. м – збирали чотири покоління її сім’ї. Будували сараї, літню кухню синього кольору, де любили збиратись сусіди, купили газонокосарку. Все згоріло, навіть речі. Ніна Василівна кричить зло, що трусів зайвих не залишилося, і проклинає Путіна "до сьомого коліна". Її онук опускає очі та каже тихо: хочу мамі допомогти. 

Михайло Марухно вважає, що попри все, Чернігів повертається до життя. Відкриваються бізнеси, почали вивозити сміття, розбирають блокпости. 

Втім, додає: війна та блокада розкрили в людях і найкраще, і найгірше: "Мій друг-волонтер Денис переїхав з області, займався гуманітаркою з перших днів. Хороша людина. У бомбосховищі, де вони ховалися, була співробітниця СБУ. І під час бомбардувань, напевно, в неї був стрес. Почала всіх накручувати, що Денис – агент російської розвідки".

Викликали поліцію, продовжує пан Михайло. Приїхали четверо нормальні, один – п’яний, майже на ногах не стояв. "Почав бігати по підвалу з автоматом, перелякав дітей. Забрав в Дениса телефон. Нічого там не знайшов, та все одно кинув на підлогу і розбив прикладом. Тверезі його заспокоїли, Дениса перевірили, все нормально виявилось. Ніхто, звісно, покараний не був", – сміється він. І додає: "Показова історія". 

Читайте також: Тема дня | "Це приниження Росії". Українські ракети спалили путінський флагман "Москва": що відомо