RU

Історія | "У Кравчуку волиняка переміг комуняку". П'ять переломних етапів для першого президента

Леонід Кравчук (колаж - Таїсія Зарянова/LIGA.net)
22.08.2021, 13:35

Роль у незалежності України, відмова від ядерної зброї і торги за Чорноморський флот, поразка Кучмі і союз з Суркісом-Медведчуком: історія Кравчука

Без Леоніда Кравчука незалежності України могло і не бути. Хоча сам Кравчук до останнього сумнівався і виступав за збереження СРСР – у вигляді конфедерації. Він навіть не народився в Радянському Союзі, але став багаторічним головним ідеологом Компартії. Він укладав політичні союзи з кумом Путіна і виступав проти НАТО, а сьогодні відкрито лобіює вступ України в альянс. Ходіння "між крапельок" – це не просто епітет для першого президента. Це лейтмотив його життя.

"Я жив на зламі епох, і я теж ламався", – так сам Кравчук описує своє ставлення до незалежності України. Ми прочитали три книги першого президента і поспілкувалися з його старими соратниками: як Кравчук зустрів зміни, з ким і яку Україну він намагався будувати, що вважає своєю глобальною помилкою? До 30 річниці нашої незалежності – історія першого президента від LIGA.net.

В останні місяці у Леоніда Кравчука – проблеми зі здоров'ям, але редакція LIGA.net щиро бажає йому здоров'я і довгих років життя.

ТРИЗУБ НА ПІДЖАКУ і НЕЗАЛЕЖНІСТЬ "МІЖ КРАПЕЛЬОК"

У вересні 1989 року в актовому залі Київської політехніки проходив установчий з'їзд Народного Руху України. "Оксамитові революції" в Європі розбудили українців, а Комуністичній партії, що розкладалася, доводилося рахуватися з новими настроями людей.

Читайте нас в Telegram: перевірені факти, тільки важливе

Кравчук виступав на з'їзді НРУ в якості запрошеного гостя. На той час він був головним ідеологом ЦК КПУ і координував діяльність Народного Руху за дорученням партії. Тоді стався випадок, який найкраще характеризує Кравчука як політика. Про нього Кравчук згадує у своїй книзі "Маємо те, що маємо" (2002):

"Коли я закінчив виступ, ... до мене підійшла жінка і причепила на лацкан піджака значок – жовто-блакитний прапорець з тризубом. Що мені робити? Залишити цей значок партапаратчик не міг собі дозволити. Зняти – означало кинути виклик залу. Миттєво вирішую: йду до свого крісла, знімаю піджак і вішаю його на спинку".

Саме за такі випадки Кравчука прозвали "людиною, яка ходить між крапельок". Паралельно з кар'єрним ростом в ЦК КПУ (тільки за 1989-1990 роки він пройшов шлях від завідувача ідеологічного відділу до другого секретаря і члена політбюро) у Кравчука, як він зізнається, з'явилися "перші мрії" про незалежність України. Це сталося після виборів до Верховної Ради УРСР навесні 1990 року.

"Я злукавив би, якби сказав, що десятиліттями мріяв про незалежність України... Я жив на зламі епох, і я також ламався. Це було важко і солодко одночасно", – пише Кравчук.

У новому парламенті у комуністів хоч і була більшість, але це була піррова перемога, вважає перший президент. Частина формальних носіїв партквитків насправді перебувала в опозиції до КПУ.

16 липня 1990 року парламент провів історичне голосування і прийняв Декларацію про державний суверенітет України. А через тиждень затвердив Кравчука на посаді голови Верховної Ради. Його кандидатура була узгоджена в Москві з генсеком Горбачовим.

На самому початку моєї спікерської кар'єри приходить до мене глава КДБ Микола Голушко, приносить купу товстеньких тек і каже: "Це особисті справи осіб, які в різний час працювали нашими інформаторами. Я їх зберігати у себе не маю права, оскільки ці громадяни тепер є народними обранцями".

Переглянув я ці справи уважно, але зберігати відмовився і повернув Голушку... Зробив дурість: треба було спалити їх до біса. А так ці теки опинились в Москві. І там, здається, їх переглянули ті, кому треба. До цього висновку я прийшов, спостерігаючи за поведінкою деяких з цих політиків. Частина з них досі виконує обов'язки нардепів, – писав Кравчук у 2002 році.

У парламенті Кравчук змушений був лавірувати між тодішньою ортодоксальною більшістю і націонал-демократами, каже LIGA.net нардеп I-IV скликань Тарас Стецьків. "А зверху був ще центр на чолі з Горбачовим. Довгі роки номенклатурної діяльності виробили у Кравчука хитрість і пристосуванство", – вважає він.

На думку Стецьківа, переломним моментом для Кравчука стали події 13 січня в Литві, коли під час спроби силового захоплення телевежі загинули люди. Про цю подію згадує і Кравчук.

"Кількість противників збереження Союзу і без того росло щодня, а після вільнюської бійні їхні ряди почали зміцнюватися. Особисто я також був переконаний в тому, що Україна потребує більшої незалежності. Водночас мені здавалося, що не варто йти на загострення відносин між Києвом і Москвою", – пише він в книзі.

Кравчук вважав, що  до незалежності потрібно рухатися постійно, але поступово. Тому хотів, щоб Україна приєдналася до організованого Москвою референдуму про збереження СРСР. Але наполягав, щоб українці крім "бюлетеня Горбачова" отримали ще "бюлетень Кравчука" із запитанням: "Чи згодні ви з тим, що Україна повинна бути в складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?"

Леонід Кравчук на пресконференції, 1992 (фото – Сергій Супинський / EPA)

Навесні 1991-го в Москві вирішили ще доопрацювати проєкт нового союзного договору з урахуванням результатів цього референдуму. Кравчук при цьому підтримував ідею конфедерації.

"Говорилося про конфедеративне об'єднання, побудоване на основі суверенітетів країн. Схема передбачала повну самостійність країн у всіх питаннях. Але міжнародні та військові питання спочатку вирішуватимуться спільно", – згадував Кравчук.

Однодумцем Кравчука стосовно конфедерації був Борис Єльцин, з яким вони намагалися переконати Горбачова. "Якби Горбачов погодився з нашими пропозиціями про конфедеративний устрій, можливо, історія обрала б інший шлях. Можливо, не було би ДКНС (Державного комітету з надзвичайного стану в СРСР. – Ред.)", – вважає перший президент України.

19 серпня Кравчука розбудив телефонний дзвінок. У слухавці він почув голос Станіслава Гуренка, першого секретаря ЦК Компартії України: "Годі спати! Приїжджай, в країні вже нова влада. Прибув представник з Москви, хоче з тобою зустрітися".

Гостей в приймальні голови ВР виявилося багато. Коли Кравчук відкрив двері, йому аж очі засліпило від зірок на погонах – генерали, полковники. Гість з Москви, генерал армії Валентин Варенников, повідомив, що прилетів з Криму, де спілкувався з Горбачовим, який нібито схвалив ідею створення ДКНС.

За словами генерала, перед комітетом стояло завдання відновити в країні конституційний лад і ввести надзвичайний стан на території України.

"Я йому коректно пояснив, що такі рішення ухвалюються лише Верховною Радою. Генерал заявив, що комітет може ввести НС і без рішення українського парламенту. Я попросив підтвердити його повноваження. "Мені не газета потрібна, а документ. Отримайте документ – тоді і поспілкуємося". На тому і розійшлися. В цей же день я написав заяву про вихід з Компартії", – згадує Кравчук.

З розмови з Варенниковим він зрозумів: ДКНС в Україні підтримують ЦК КПУ і командувачі Київського та Прикарпатського військового округів. Також про готовність виступити на боці заколотників заявило керівництво Одеського військового округу і Чорноморського флоту.

Але жодних незапланованих пересувань військових частин або бойової техніки не було. Військові вичікували.

Я намагався зв'язатися з головою КДБ УРСР Голушко, але всі спроби розшукати його були невдалими. Він з'явився тільки наступного дня. На запитання: "Де ти був?" він лаконічно відповів: "На риболовлі". Щось мені здається, це була "дипломатична риболовля", – пише Кравчук.

Як покаже історія, план Кравчука по-своєму спрацював – Україна здобула незалежність без крові. "Пам'ятаю засідання президії ВР 22 серпня. Ми наполягали на позачерговому засіданні якомога швидше, максимум 23 серпня. Комуністи пропонували 26 серпня. Кравчук же обрав варіант посередині", – згадує Стецьків.

На Кравчука орієнтувалася  половина комуністичної більшості, і від його поведінки багато в чому залежало проголошення незалежності, каже LIGA.net нардеп I скликання Володимир Філенко.

24 серпня парламент затвердив Акт проголошення незалежності України. Також в цей день Рада ухвалила постанову про департизацію державних органів, а 30 серпня після важкого обговорення парламентська президія заборонила діяльність КПУ.

Крім того, Акт про незалежність вирішили затвердити на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. В результаті понад 90% українців підтримали незалежність.

Одночасно з референдумом відбулися перші президентські вибори. Їх впевнено виграв Кравчук (61,6% голосів), значно випередивши лідера Народного Руху України В'ячеслава Чорновола (23,3%).

Напевно, все-таки добре, що в грудні 1991 року на чолі України стояв Кравчук. Всього через тиждень після свого обрання він привіз нам з Біловезької пущі, якщо вдуматися, відпускну грамоту від Росії, – пише другий президент України Леонід Кучма в книзі "Україна – не Росія".

На думку ексредактора газети "Дзеркало тижня", зараз нардепа від Голосу Сергія Рахманіна, в грудні 1991 року нікого іншого, крім Кравчука, Україна би не обрала. "Це був компромісний варіант між тими, хто хотів продовження стабільності, і тими, хто виступав за демократичні зміни, але не хотів різких рухів", – розповідає народний депутат LIGA.net.

Згоден з його думкою сам Кравчук. "Рух не міг отримати владу в 1991 році... Частина виборців побоювалася радикалізму НРУ... Через це на виборах населення віддало перевагу більш розсудливому і помірному, менш конфліктному і радикально налаштованому Кравчуку", – пише він у своїй книзі "Маємо те, що маємо".

ПЕРШИЙ ПРЕЗИДЕНТ І УЛЬТИМАТУМИ РОСІЇ

У Біловезькій пущі крім долі СРСР обговорювалося питання ядерної зброї. Воно знаходилося на території чотирьох пострадянських країн: Україна, Білорусь, Казахстан і Росія. Тоді було вирішено, що члени СНД збережуть спільний контроль за ядерними озброєннями.

Через кілька тижнів було підписано спецугоду, за якою чотири держави виводитимуть тактичні ядерні озброєння на центральні бази з метою їхньої ліквідації до липня 1992 року.

Наприкінці 1991 року Горбачов офіційно заявив про відставку, і "ядерна валізка" виявилася в руках Єльцина, пише Кравчук.

А напередодні нового 1992 року в Мінську було підписано чергову угоду, згідно з якою вся ядерна зброя на території України має бути ліквідована остаточно 1994-го.

Головним ініціатором цих рішень був Єльцин, але їх підтримував і Кравчук. "Судіть самі: на території України, в Хмельницькому і Первомайську, було 30 рідиннопаливних міжконтинентальних ракет СС-19 і 46 твердопаливних СС-24. У Прилуках і Узині дислокувалися 44 важких стратегічних бомбардувальники Ту-160 і Ту-95, на озброєнні яких були 1 068 крилатих ракет з ядерними боєголовками. Загалом на Україну припадало близько 15% всіх радянських ядерних озброєнь", – зазначає Кравчук.

1992. Леонид Кравчук приветствует главнокомандующего силами НАТО в Европе Джона Шаликашвили в Киеве (фото – Сергей Супинский/EPA)

За його словами, ракети були націлені на країни НАТО, дислокувалися на нашій території, а "ядерна кнопка" знаходилася в Москві. "За таких умов Україна опинялася в стані заручника", – переконує він. Крім того, Кравчук вважає, що, залишивши ядерну зброю, Україна фактично ставила під загрозу свою незалежність.

"Коли термін дії боєголовок був би вичерпаний, вони перетворилися би на купу непотрібного "заліза", вкрай небезпечного для того, хто це "залізо" зберігає. Хто знає, які умови може висунути Росія в обмін на згоду прибрати його з української землі? Можливо, платою за примарні мрії міг стати вимушений політичний альянс з Росією і Білоруссю", – пояснює перший президент.

Читайте також: Ядерна зброя України контролювали в Москві, у мене валізки не було – Кравчук

На думку Рахманіна, питання, віддавати або не віддавати ядерну зброю, тоді навіть не обговорювалося. "З нами ніхто не вів переговори. Нас поставили перед фактом. Розпад СРСР був величезною несподіванкою для всіх. І великі країни не знали, що з цим робити. І першим завданням США була локалізація ядерної зброї, щоб вона не поширювалася світом", – вважає нардеп.

Згоден з ним і нардеп I-IV скликань Іван Заєць. "Утримати ядерну зброю було неможливо, тому на нас навалилися і Росія, і США, і вся Європа. Але можна було отримати від без'ядерного статусу набагато більше вигоди. Та політичне керівництво вірило Росії, а не США. І в результаті ми віддали Росії величезні багатства за ніщо", – розповідає він в коментарі LIGA.net.

Коли постало питання, що робити з величезним ядерним потенціалом, Кравчуку вдалося зазирнути за горизонт і ухвалити дуже "непатріотичне", але історично правильне рішення. Багатьох тоді лоскотала думка, що ядерна зброя на нашій території сама по собі змусить світ нас більше поважати. Хоча вже тоді було видно, що світ змушений був більше рахуватися з без'ядерними Японією, Німеччиною, Бразилією, азійськими "тиграми", – говорив у 2014-му газеті "День" екссекретар РНБО Євген Марчук.

Ще одним складним запитанням, в якому на Україну накинулася Москва, був Чорноморський флот. Кравчук наполягав, що Україні має належати якщо не весь ЧФ, то його значна частина. Єльцин вважав навпаки: Росії повинен належати не тільки весь флот, а й всі бази з береговою інфраструктурою.

"Не соромлячись, Єльцин заявляв мені, що "Чорноморський флот був, залишається і буде завжди російським, так само як і Севастополь. Крим, можливо, проживе без Росії, а ось Росія ніколи не проживе без Криму. Тому ми звідси ніколи не підемо!"- згадує Кравчук.

Результатом важких переговорів стосовно ЧФ стали масандрівські угоди 3 вересня 1993 року. Україна висловила готовність продати свою частину флоту і брала на себе зобов'язання вивезти в Росію все ядерні боєголовки. Також передбачалося, що Україна передає свою частину кораблів за рахунок списання частини боргів.

"Україну поставили на коліна. Проблема ЧФ була об'єднана в єдиний пакет з проблемою газу і ядерного палива", – сказав Радіо Свобода в 2005 році учасник переговорів, віцеадмірал Володимир Безкоровайний.

Леонід Кравчук і Борис Єльцин наступного дня після массандровских угод (фото – Дмитро Танін / EPA)

Міністр закордонних справ України (1990-1994) Анатолій Зленко вважає угоди "необхідним для України тимчасовим компромісом".

"Масандра була дуже болючим кроком, але вона тимчасово відкрила для Києва можливість частково розв'язати енергетичну проблему, відшкодувати частину боргів і отримати ядерне паливо для АЕС. Не слід забувати, що ЧФ в тодішньому розмірі був Україні просто не потрібен і тільки викликав нові витрати", – пише Зленко у своїй книзі "Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних проблем" (2004 рік).

Кравчук не вважає ці угоди "зрадою". "Вони вимагали обов'язкової ратифікації, а я добре розумів, що цього в Україні точно не відбудеться. Йшлося не про продаж, а тільки можливість продажу кораблів... Крім того, під тиском Вашингтона Москва погодилася відшкодувати Україні втрату ракетного високозбагаченого урану за рахунок постачання в Україну палива для АЕС", – пише він.

Тому з політичного боку Кравчук називає масандрівські угоди радше виграшем, ніж поразкою. "Україна з честю вийшла зі складних переговорів, де спочатку перевага була на боці опонентів. Ми не могли нав'язати Росії свою волю. Але ми уникли втрат, які нам прогнозували", – резюмує він.

Суперечливою була і внутрішня політика Кравчука. Жоден зі співрозмовників LIGA.net не назвав його успішним президентом. "В економіці був розвал. Інститути нової ринкової системи не створювалися. Плутократи та впливові директори держпідприємств були для нього найбільшими авторитетами", – вважає міністр економіки (березень-липень 1992 року) Володимир Лановий.

Якщо порівнювати Кравчука з Гавелом, Валенсою чи тим самим Лааром в Естонії, які були драйверами реформ і за кілька років змогли вивести свої країни з посткомуністичної економіки в ринкову, то Кравчук відстрочив реформи. Він не став локомотивом. Ми пішли шляхом повільних косметичних змін, які в  підсумку сформували олігархічний режим, – каже Стецьків.

На думку Стецьківа, Кравчук не робив це свідомо: "Він просто не знав, як це робити. Він слабо розбирався в економіці".

Сам Кравчук одним з прорахунків назвав надмірну довіру своєму оточенню. "Мені не вистачило специфічного досвіду керівництва країною, яка тільки-но втратила тоталітаризм. Мені не вистачило часу, щоб виправити помилки. Точніше, у мене забрали цей час", – пише він.

Відсутність команди у Кравчука підтверджують співрозмовники LIGA.net. "На посадах залишилися секретарі обкомів партії. Спроба уряду Кучми піти шляхом радикальних реформ зіткнулася з рішучим опором "червоних директорів" і всієї партноменклатури. У Кравчука не було ні свого Кабміну, ні своєї команди в адміністрації... Йому було ні на що спиратися", – вважає Стецьків.

На початку каденції Кравчук хотів зробити ставку на Народний рух, але Чорновіл був проти. На думку першого президента, тоді лідер НРУ зробив велику помилку. "Якщо не можеш взяти владу, то повинен допомагати владі. Повинен впливати на владу різними шляхами, повинен іноді навіть вчити владу за допомогою всіх можливих засобів, щоб вона уникала помилок і не робила дурниць", – вважає Кравчук.

Цей принцип допомоги влади він сам намагатиметься реалізувати після завершення президентської каденції.

Я не знімаю відповідальності за власні прорахунки. Але багатьох помилок тоді можна було уникнути. Реальні повноваження президента в 1991-1994 рр. були значно меншими, ніж повноваження парламенту, який перебував в опозиції до мене. А уряд деякий час мав фактично необмежені повноваження. Кабмін пів року мав право видавати декрети, які скасовували постанови ВР і укази президента, – пише Кравчук.

Безвиході додавали шахтарські страйки. "До влади почали рватися "донецькі", коли в уряд поставили Звягільського. І коли він став першим віцепрем'єр-міністром (червень 1993-го), страйки припинилися", – згадує екснардеп Заєць.

Кравчук переконаний, що страйки були організовані "червоними директорами", більшість з яких входила в Український союз промисловців і підприємців (УСПП).

"Безумовно, у вітчизняній економіці тоді далеко не все було добре... Але не загострення обставин змушувало людей страйкувати, а навпаки, – їх підштовхували до страйків, щоб загострити політичну ситуацію... Мені здається, не обійшлося і без допомоги з боку Росії. Не можу точно говорити про конкретні фінансові вливання. Але те, що існував вплив через ЗМІ, що були постійні контакти між українськими та російськими колами, стверджувати беруся", – вважає Кравчук.

Саме тоді, на його думку, розпочалася велика гра, кінцевою метою якої були дострокові вибори президента України.

ДОСТРОКОВІ ВИБОРИ І ЗРАДА СИЛОВИКІВ

У червні 1993-го парламент вирішив провести 26 вересня референдум про недовіру президенту і парламенту. Проте 24 вересня референдум скасували. Компромісом стали дострокові вибори парламенту в березні 1994-го, і президента – в червні 1994-го.

1994. Переможець президентських виборів Леонід Кучма тисне руку президенту Леоніду Кравчуку (фото – Сергій Супинський / EPA)

Кравчук намагався переграти ситуацію, оскільки зрозумів, що помилився, погодившись на дострокові вибори: "На початку 1994-го я вирішив розпустити ВР, скасувати вересневу постанову про дострокові вибори та перенести позачергову кампанію на другий термін. Вважаю однією з найбільших помилок, що я тоді не зробив цей крок".

Юристи АП навіть підготували відповідний указ і 11 січня 1994-го Кравчук збирався виступити на телебаченні зі зверненням до народу. Але потім йому зателефонував голова СБУ Марчук і запропонував зустрітися.

На зустріч прийшли троє – Марчук, міністр внутрішніх справ Василишин та голова Держкомітету у справах охорони держкордону Губенко. Першим почав Василишин. Він був помітно розгубленим і опускав очі вниз: "Леоніде Макаровичу, може, не треба так швидко... Треба вивчити ситуацію".

"Я вислухав його і запитав: "Ти на чиєму боці?" Відповідь була нечітка, як і його попередній монолог. "Ну, ви розумієте..." Я зрозумів. Звертаюся до Марчука. Його позиція начебто не змінилася, але рішучості не відчувалося. Втім, зважитися на такий крок без підтримки МВС було занадто ризиковано", – розповідає Кравчук.

Приєднуйтесь до Instagram LIGA.net – тут тільки те, про що ви не можете не знати

Чіткого пояснення поведінки Василишина у Кравчука не було. "Але його Кучма зняв одним з перших. А ось Марчук пішов на підвищення, у віцепрем'єри. Не думаю, що це збіг обставин. Напевно, з Кучмою Марчук все-таки співпрацював", – припускає перший президент.

До відсутності підтримки силовиків додалася зайва самовпевненість Кравчука в перемозі. "Він до кінця був впевнений, що залишиться президентом. До його честі, він практично не включав адміністративний ресурс", – розповідає Рахманін.

Кравчуку здавалося, що він виграє і без цього. І перший тур дострокових виборів дійсно завершився його перемогою.

За словами Заєця, перед другим туром голови райрад очікували, що Кравчук збере їх і розповість про плани. "Але його, мабуть, переконували, що все гаразд. А люди не люблять так, вони хочуть бути залучені в ці процеси, це їхній капітал", – згадує екснардеп.

Якби Радянський Союз проіснував ще три-чотири роки, то Україні було би легше побудувати самостійну державу, – заявив Кравчук у книзі "Останні дні імперії... Перші кроки надії" (1994).

Відданість президенту не продемонструвало його оточення. "Мені було відомо, що деякі члени моєї команди час від часу контактують з візаві з команди суперника", – пише Кравчук.

Крім того, своїм промахом Кравчук вважає слабке залучення бізнесу до фінансування його кампанії. "Я думав, що подібна допомога скомпрометує мене як президента. Наприклад, допомогу пропонували Григорій Суркіс і Медведчук. Вони запропонували стати моїми довіреними особами. Але я їм відмовив", – зазначив він.

Його головний конкурент Кучма, за словами Кравчука, скористався симпатією Москви. "Президентські вибори 1994-го були спровоковані та сфальсифіковані. Головним замовником була Росія, яка за допомогою Кучми й комуністів реалізувала свій план, – пише Кравчук в книзі "Перший про владу". – Чому Росія відкрито підтримала Кучму? Вони відразу зрозуміли, що домовитися зі мною про те, щоб Україна стала в обоз Росії, не вийде".

В результаті Кравчук програв вибори. І вперше за довгі роки життя залишився без високої державної посади.

ДОПОМОГА СУРКІСА І СОЮЗ З МЕДВЕДЧУКОМ

Після президентських виборів у Кравчука недовго, але були важкі часи. "Більшість людей його просто кинули й залишили сам на сам з проблемами. Але було обмежене коло людей, які його підтримували. Серед них був Суркіс", – розповідає Рахманін.

Леонід Кравчук і Григорій Суркіс (фото з особистого архіву Кравчука)

Про Суркіса, як стверджує Кравчук, він вперше почув у 1993-му. Тоді на ім'я президента надійшли листи зі скаргами на те, що гендиректор компанії Динамо-Атлантик Суркіс нібито намагається незаконно приватизувати футбольний клуб "Динамо". Кравчук доручив уряду з'ясувати обставини справи. Висновок, який підготували президенту, говорив: не Суркіс намагався довести до банкрутства "Динамо", а колишнє керівництво робило все для цього.

Тоді президент як давній уболівальник "Динамо" став на бік Суркіса, про що не шкодує донині. Новий власник "Динамо" не залишився в боргу і подбав про Кравчука у важкі для нього часи.

Після президентства Кравчук жив в Конча-Заспі та навіть не мав авто, щоб дістатися додому. Нова влада довго зволікала, а в кінцевому підсумку виділила Кравчуку стару іржаву Волгу. Кравчук поскаржився Суркісу, після чого той запропонував йому машину своєї фірми.

Суркіс і Медведчук підтримували мене в ті часи, коли багато хто з моїх багаторічних знайомих взагалі "забув" про моє існування, аби не піддаватися зайвим неприємностям, – пише про цей період Кравчук.

Екснардеп Філенко згадує, що Кравчук здав в музей піджак, в якому був під час проголошення незалежності.

"Але от чи був у нього інший костюм, – це питання. Після президентства він пішов, як кажуть блатні, "порожнім" і незабезпеченим. І, очевидно, Суркіси його підтримали. Зараз це називається інакше, і ці статті є в Кримінальному кодексі. А тоді це вважалося нормальним людським ставленням", – розповідає він.

Кравчук недовго залишався поза політикою і восени 1994-го виграв довибори в Тернопільській області. А на наступних парламентських виборах 1998-го очолив список партії Суркіса-Медведчука СДПУ(о).

Читайте також: Медведчук допомагає Росії ухилитися від домовленостей по Донбасу – Кравчук

При цьому спочатку Кравчук хотів балотуватися від Народного Руху, розповів LIGA.net нардеп I-III скликань і на той час член центрального проводу НРУ Дмитро Чобіт. "Але це не сприймав Чорновіл. Рух відштовхнув Кравчука, і він пішов в СДПУ(о). Він разом з Марчуком фактично витягнув об'єднання Суркіса-Медведчука в парламент", – згадує він. На тих виборах СДПУ(о) потрапило в Раду зі скрипом, набравши 4,01% за чотиривідсоткового прохідного бар'єру.

У 2000 році разом з Медведчуком Кравчук був одним з головних творців "оксамитової революції" в парламенті, коли на засіданні в Українському домі розколота ВР змінила керівництво, а першим віцеспікером став Медведчук. Перший президент отримав роль координатора більшості. Більш того, у 2002-2006 рр. очолював фракцію СДПУ(о), а на президентських виборах-2004 підтримав Віктора Януковича.

Віктор Медведчук і Леонід Кравчук (фото з особистого архіву Кравчука)

Апогеєм союзу Кравчука-Суркіса-Медведчука став проєкт "Не Так" на виборах 2006 року. Блок, який очолив Кравчук, виступав проти вступу в НАТО, за участь України в Єдиному економічному просторі з Росією, а також розширення статусу російської мови.

У 2019 Кравчук зізнався, що участь в цьому блоці була його великою помилкою. "Зараз передвиборчий ролик "Не Так" я сприймаю, як іронію долі", – зазначив він в інтерв'ю Bihus.info.

А ось в союзі з Медведчуком у 1998 році Кравчук своєї помилки не бачить: тоді за кумом Путіна "не було мішка проблем". "Я бачив його як людину освічену. Він – юрист,  до того ж дуже досвідчений, принциповий. І я дійшов висновку, що він, можливо, буде майбутнім політиком сучасного масштабу", – пояснив Кравчук.

Підписуйтесь на розсилки LIGA.net – тільки головне у вашій пошті

Усі співрозмовники LIGA.net сходяться на думці: відносини Кравчука, Суркіса і Медведчука не носили ідеологічного характеру.

"Думаю, що Суркіси допомагали Кравчуку матеріально після президентства. Тоді ще не було практики, коли держава брала на утримання експрезидентів. І Кравчук певною мірою був Суркісам зобов'язаний. І був змушений погоджуватися на їхні пропозиції, входячи то в СДПУ(о), то в блок "Не Так"", – вважає Тарас Стецьків.

На думку Рахманіна, Кравчуку хотілося доводити, що він залишається в грі. "Але йому потрібно було ретельніше ставитися до вибору політичних союзників. Кравчука хитало більше, ніж того вимагала ситуація. Іноді він йшов на поступки власним цінностям для того, щоб залишатися в політиці", – вважає нардеп.

ВОЛИНЯКА ПЕРЕМІГ?

У 2006 році блок "Не Так" з тріском провалився на виборах. Після невдалої спроби підтримати Юлію Тимошенко на президентських виборах-2010 Кравчук вирішив сконцентруватися на громадській діяльності. У 2015 році, наприклад, він став головою Руху за Україну в НАТО. А у 2020-му президент Володимир Зеленський вибрав Кравчука на роль головного перемовника з Москвою в тристоронній контактній групі.

"Кравчук – це обличчя нашої сьогоднішньої групи, обличчя нашої української дипломатії, кращого у нас немає", – пояснював своє рішення Зеленський.

На початку роботи в ТКГ в Мінську Кравчук робив неоднозначні заяви, виступаючи за діалог з представниками ОРДЛО і компроміси з боку України. "Але він швидко розібрався, що Росія не хоче завершення війни, а хоче знищити українську націю. Ми бачимо велику трансформацію Кравчука. Хочу сподіватися, що назад він не відійде", – вважає екснардеп Заєць.

Дивлячись на життя Кравчука, розумієш, що "між крапельками" – кращий епітет. "Кравчук – це гримуча суміш. Він сам з Західної України, народився не в Радянському Союзі, при цьому очолював ідеологічний відділ партії. Це мільйон разів перевірений агітатор. Йому всередині себе переодягатися було доволі легко", – розповідає LIGA.net співрозмовник з колишньої команди Кравчука.

У Кравчука волиняка переміг комуняку, – вважає екснардеп Філенко.

Внутрішньо Кравчук був і є українською людиною, впевнений Стецьків: "І попри всі метаморфози, пов'язані з СДПУ(о) і Суркісами, в кінцевому підсумку він повернувся свої до своїх базових українських позицій".

Пам'ятаю, як під впливом історичних документів радикально змінювалася його точка зору на Голодомор. Коли з'явився доступ до архівів КДБ і інших установ, Кравчук перевернув гори таких матеріалів. Я йому сам їх носив. І він не просто змінив свою точку зору, він став активним викривачем державної брехні про причини Голодомору та геноцид українського народу тодішньою владою, – згадував у 2014 році Марчук.

В одному з останніх перед операцій інтерв'ю Кравчук назвав "віру Росії" своєї найбільшою помилкою. Цю думку він озвучував ще у 2018 році. І виникає логічне застереження: може, дощ ще не закінчився і ходіння "між крапельками" триває?

На думку Стецьківа, більш хитрого політика, ніж Кравчука, в Україні не знайти. Але ця хитрість мала українську основу: "Просто життя його так навчило. Інакше він би не пробився на вершини кар'єри".

Читайте також:Шлях до свободи. 10 історичних подій, коли Україна відстояла незалежність

"У Кравчуку волиняка переміг комуняку". П'ять переломних етапів для першого президента

специальный корреспондент LIGA.net
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter.
Вакансії
Більше вакансій
Керівник служби охорони
Киев Група Компаній ЛІГА
Розмістити вакансію

Коментарі

Останні новини