Цитатник "Великого Гопника": як кухар із Цюриха прилип до російської пропаганди

Колонка опублікована "Радіо Свобода", переклад з дозволу автора та редакції

У "русского мира" з'явилося нове обличчя, і воно дивно нагадує обличчя Євгена Пригожина. Схожість тим разюча, адже це теж кухар.

Ні, це не Євген Вікторович воскрес із мертвих, відсунувши гранітну плиту на Пороховському кладовищі у Санкт-Петербурзі, це дуже схожий на нього з відразливим виразом обличчя та кримінальними манерами російськомовний "швейцар", громадянин Латвії Олександр Вабікс, який працює кухарем на харчовому підприємстві при цюрихському аеропорту.

Два тижні тому в поїзді Інтерлакен-Шпіц він напав на змішану українсько-білоруську сім'ю за те, що жінка там розмовляла українською мовою.

Використовуючи нецензурну лайку і погрожуючи, він намагався вигнати сім'ю з вагона, постійно згадуючи війну Росії проти Україні: "Я – русский человек Мы вас, с***, убивать будем. Что тебя, что тебя, что всех... Мы стреляем таких, как вы".

Китайські туристи, які сховалися від його агресії в туалеті, викликали поліцію, після чого наш герой злякався, втік у кінець потяга, але був спійманий там і доставлений до відділення.

Виявилося, що це далеко не перший випадок його нападу на українок у Швейцарії, подібні епізоди траплялися в громадському транспорті, магазинах, спортзалах і басейнах у Цюриху, Берні та Женеві. Щоразу жінки писали заяву в поліцію, але справу не порушували через відсутність доказів, і наш герой обходився попередженням.

Можна сприйняти цю історію як курйоз і ексцес: у кожній популяції є свої відморозки.

Але проблема швидше в її типовості: Вабікс є характерним представником "руського міра", розкиданого по планеті.

Зовсім не важливо, якої він національності, де живе і який у нього паспорт та вид на постійне проживання – він відкрито позиціонує себе як імперський росіянин: у своїх соціальних мережах він позує на Червоній площі в Москві та у футболці "Россия в моем сердце", і історія його ненависті до України та українців добре задокументована.

Я неодноразово зустрічав таких "ватників" у Німеччині, Фінляндії, Центральній Європі, але особливо часто в країнах Балтії: вони можуть бути громадянами Європейського Союзу, розмовляти різними мовами, але вони є носіями імперської свідомості, іноді навіть більшою мірою, ніж самі росіяни.

Дослідник російського націоналізму Микола Мітрохін називає це "націоналізмом фронтирних росіян" – часто це військові пенсіонери або діти та онуки переселенців, завезених після війни. Виховані у військових містечках, промислових районах та російськомовних гетто, вони відчувають себе колонізаторами, представниками імперської раси, відчуваючи почуття переваги та презирства стосовно місцевих. Невипадково одним з перших бойових загонів російського націоналізму ще в епоху Горбачова став ризький ОМОН.

Наявність європейського паспорта ще більше зміцнює в них відчуття вседозволеності та безкарності – цей особливий вид ідентитарного паразитизму, властивий не тільки росіянам, але й іншим етнічним та релігійним групам, які живуть на Заході у другому чи третьому поколінні, які, так і не адаптувавшись у країні, що їх прийняла, віддають перевагу своїй вихідній ідентичності (за допомогою мулли на п'ятничній молитві або Володимира Соловйова на каналі "Россия-1", забороненому, але легко доступному в країнах Балтії) і проєктують свій агресивний ресентимент у середовище, яке їх прийняло.

Вони живуть не в реальній, а в ідеальній Росії своєї великодержавної ностальгії, у пропагандистській Росії, яку їм показують російські телеканали.

Типовим є і набір загроз, які Вабікс використовує у своєму сольному виступі на відео. На перший погляд, це звичайна лайка хулігана, але насправді він, як кажуть, "викладає базу", повний каталог риторичних прийомів "русского мира".

Тут і ідея етнічної та расової переваги над меншими народами імперії, загрози вбивства і заклик до зброї та війни ("пацаны", які "сидят в окопах"). Тут і токсична маскулінність: у всіх випадках жертвами його нападів ставали жінки, а тут ще й діти сім'ї у вагоні, яких він погрожує "покалічити" – і водночас боягузлива готовність миттєво зникнути у разі появи сили, що переважає (поліції).

Усі ці риси проявляються на різних рівнях "русского мира" – від хамства в метро до воєнних злочинів в Україні, жертвами яких стають ті самі жінки та діти, від напівблатної манери Марії Захарової та інших представників МЗС РФ до промов верховного гопника ("Великого Гопника", як назвав його у своєму романі Віктор Єрофеєв).

Під час свого останнього візиту до США російський посланник Кирило Дмітрієв привіз американцям у подарунок коробку шоколадних цукерок з "великими словами великої людини" – висловами Путіна. Російський аналог цитатника Мао сповнений життєвої мудрості жлоба та казармового гумору: "Вийшли без права – отримайте дубиною по голові", "що менше зубів, то більше любиш кашу", "якщо потрібно, ми самі навчимо кого треба", "якщо бійка неминуча, треба бити першим" і класичне "кордони Росії ніде не закінчуються".

Сентенції викладені мовою підворіття: "роздерти штани", "схопили за одне місце", "вже час на кладовище". Саме ця "каналізаційна мова", як назвав її Гасан Гусейнов, і пов'язує Путіна із закутками "русского мира" на всіх широтах, і інцидент у Швейцарії показує, що його кордони дійсно не закінчуються ніде.

Пригоди Олександра Вабікса закінчилися плачевно. Його звільнили з роботи на фабриці-кухні, швейцарська прокуратура проводить розслідування, а в Латвії щодо нього порушили кримінальну справу за розпалювання ненависті на національному ґрунті.

Можливо, його депортують до Латвії, але, мабуть, найстрашнішим покаранням для нього була б висилка на свою духовну батьківщину, до Росії.

Однак для громадян Європи таке суворе покарання не передбачено: любити і захищати "русский мир" найкраще на відстані. Не в окопах Покровська та Авдіївки, а біля озер Бернського Оберланда.