Жодних "своїх". Ставка Росії – не на захоплення, а на спустошення України

Масована нічна атака ракетами й безпілотниками на Київ залишає нас із головним і цілком логічним запитанням – навіщо? Який військовий сенс у подібних операціях?

Не вперше вже противник запускає по українській столиці все, що може, не отримуючи в результаті жодної переваги на фронті.

Ба більше: ці атаки не просто не ламають дух опору українців, а навпаки. Вони мобілізують і об'єднують цивільних і військових, які перед цим активно гризлися в соціальних мережах. А вартість подібних нальотів дуже і дуже висока. То який сенс?

І справа не тільки в Києві. Постійні удари по прифронтових Краматорську, Запоріжжю чи Павлограду хоч якось зрозумілі. Військова логістика, перевалкові бази тощо. Але Київ, Одеса, Харків і Дніпро – їхній штурм або бої поруч із ними найближчим часом ніяк не плануються. Навіщо витрачати стільки ресурсів на удари по таких містах? Тим більше, що під час війни саме питання доцільності витрати ресурсів стоїть як ніколи гостро.

Для порівняння – сьогодні ж уночі Україна теж завдала кілька дуже потужних ударів по тилу противника. Але там абсолютна військова логіка. Новоросійськ – влучили в нафтовий термінал і склад снарядів з ракетами. Ми паралізуємо торгівлю нафтопродуктами Росії, послаблюючи їхню економіку. Ракети, що вибухнули на складі, більше не полетять по Україні.

Удари по Криму – всі військові об'єкти. Удари по Донецьку – військові цілі й енергетика. Дуже важливий прифронтовий логістичний вузол, місце базування, ремонту техніки, зберігання бк. Абсолютна військова логіка в кожному ударі. Цілі й завдання очевидні.

А російські бомбардування наших великих міст – яка логіка там?

Говорити про психологічний ефект тим більше немає сенсу. Ми не зламаємося після обстрілу і не побіжимо вимагати в Зеленського мир за будь-яку ціну аж до капітуляції. Швидше, навпаки. Так, є скиглії й капітулянти, але вони настільки в меншості, що бояться відкрити рот.

Ще важливий момент – не секрет, що на старті у нас існував пристойний відсоток тих, хто вірив, що з Росією можна домовитися. Навіть потрібно. Що "їх можна зрозуміти", що вони "побоювалися посилення НАТО", що "ми самі провокували" – і так далі.

Тобто відсоток тих, хто умовно "розуміє Росію", був від початку. І міг стати головною опорою їхньої пропаганди. Ось тільки з кожним обстрілом мирних міст таких "вірян" усе менше. Вони не потрібні Росії?

Напевно, в останньому запитанні ми й знайдемо той хвостик відповіді, за який можна витягнути з нірки всього звірка.

Росії люди не потрібні. Росії люди заважають.

Розмови про "денацифікацію" ще звучать, але про звільнення України від міфічних "націоналістів" російська пропаганда вже не згадує.

Прийшло розуміння, що незалежно від регіону проживання або мови спілкування в побуті – для окупантів тут не існує своїх. Усі тут – чужинці, які до них агресивно налаштовані. І нікому з громадян України немає місця в "майбутній архітектурі".

Хто хотів і був готовий зрадити Україну – вже це зробили. Залишилися тільки вороги Росії.

Саме такі заяви й такі заклики до населення України зараз прямим текстом звучать у російських ефірах. "Їдьте. Тікайте. Зробіть так, щоб ЗСУ було тут нікого захищати. Звільніть місце Орді".

Тепер лояльність до окупантів – не чекати їх із портретом Путіна під подушкою, а виїхати.

"Лояльна Україна" за зразком Білорусі не вийшла. Захоплена, як один великий Маріуполь – теж не виходить. Тому тепер вони згодні на безлюдну.

Мені здається, що так боротися з ними буде навіть простіше. Без масок...

Оригінал