Чому досі ніхто не розуміє, за яким принципом Україна накладає санкції

Більшість санкцій, які введено Україною, західні країни не підтримали. І тут річ у тому, що ніхто на Заході не розуміє, на яких підставах ми вводимо ті чи інші санкції. Втім, в Україні теж ніхто не розуміє.

РНБО затверджує санкційні списки на підставі таємних довідок від силових відомств. Що написано в цих довідках, як вони формуються – загадка як для українського суспільства, так і для західних союзників.

Що лише створює підозри про існування корупційної схеми й в цьому питанні.

Не менш цікаво, як повз санкційні списки України проходять, здавалося б, очевидні їхні фігуранти. Той самий Володимир Сівкович, якого звинувачують у державній зраді та розробці для росіян плану окупації України, взагалі відсутній у переліку підсанкційних осіб.

Також дивні маніпуляції із законодавством та списками унеможливили конфіскацію майна ексголови МВС Віталія Захарченка, який після початку повномасштабного вторгнення росіян бігав до представників місцевих еліт з вигідними пропозиціями, щоб здати міста загарбникам.

Все це свідчить про те, що санкційний процес має бути перезавантажений. І негайно.

По-перше, він має бути набагато прозорішим. У цьому чутливому питанні не має бути навіть натяку на можливу корупцію.

Має бути складений публічний реєстр активів з російськими бенефіціарами, якщо санкції впроваджуються за зв'язки з ними.

Також має існувати план санкційних дій, а ще план заходів із протидії уникненню обмежень. Як це, наприклад, стається з оточенням Януковича, яке відверто працює на Москву і допомагає нищити нашу державу.

Було б непогано провести публічне обговорення гучних санкційних кейсів і почути пояснення від органів, які вносять фігуранта до списків. А таких органів, згідно із законом, лише п'ять. Зокрема, одна з ключових ролей відведена СБУ, яку західні партнери вимагають реформувати якнайшвидше.

Нарешті, має бути створений механізм оскарження накладення санкцій. А такого механізму досі не існує. І це попри те, що кричущі випадки несправедливого або помилкового накладення санкцій вже існують. І фігуранти з цим зробити нічого не можуть.

Санкційна політика України має будуватися на безумовній довірі до цього процесу і бути логічною. Викликає щирий подив, як, наприклад, НАЗК зі свого переліку "міжнародних спонсорів війни" чомусь викреслило грецькі та угорські компанії, зокрема  OTP Bank. На яких підставах вони більше не спонсори війни?

Можливо, влада почала усвідомлювати, що нерозбірлива, повальна санкційна політика із серії "всіх під одну гребінку" шкодить країні та повертається бумерангом. Та ще й наводить на підозри у корупції.

Якщо так, то варто терміново налагоджувати співпрацю у питанні санкцій і узгодження їх із західними партнерами. Для того щоб санкції застосовувалися спільно, тому що зараз цього теж немає.

Реформа санкційного механізму – це та річ, яка могла б продемонструвати Заходу початок реальних реформ, а не декларативних обіцянок щодо збільшення прозорості влади.

Тих самих реформ, яких Захід вимагає вже прямим текстом.