Чому Україна змогла позбутися "9 травня", а Росія – ні

Останні 10-15 років те, що відбувається в Росії навколо відзначення 9 травня, Дня перемоги, називають "побєдобєсієм" – і недарма. Натомість в Україні за останні 10-15 років тепер уже колишній День перемоги з одного з найголовніших свят перетворився на фантом. Мало що так наочно демонструє, що Україна – не Росія, як історія відзначення 9 травня.

Варто нагадати, що перші 20 років після завершення Другої світової війни День перемоги не був урочистістю та вихідним днем. Ранній Радянський Союз черпав свою легітимність в майбутньому – у світовій революції та перемозі марксизму-ленінізму на всій планеті. Сталін марив третьою світовою, а також мав справу з десятками мільйонів безпосередніх учасників війни.

Хрущов марив комунізмом уже у 1980 році, а в процесі переходу займався цілиною та кукурудзою. Обидва навіть не намагалися будувати радянську ідентичність на війні.

Але вже Брежнєву стало зрозуміло, що світле майбутнє перестало гуртувати населення СРСР, саме тому в хід пішли класичні інструменти національного будівництва. Пам’ять про війну мала заступити мрії про комунізм – і от 1965 року Дню перемоги був повернутий статус урочистості, а в Москві пройшов перший післявоєнний військовий парад.

Пострадянська Росія багато в чому нагадує СРСР, а надто – у відсутності національної ідеї. Справжньої громадянської ідентичності в країні немає, бо немає громадян – лише позбавлені реальних прав піддані.

Концепти "русского мира" та "Третього Риму / Святої Русі" виключають з кожним роком все численніших росіян інших національностей та віросповідань. Проповідувані Кремлем "традиційні цінності" наштовхуються на неприйняття в урбанізованому суспільстві.

Коротко кажучи, нічого спільного, окрім перемоги у "Великій вітчизняній", у нинішніх росіян просто немає. Висмикніть цю підпірку – і вся ця спільнота почне розсипатися на очах.