2022 рік став поворотною точкою XXI століття, коли раптом стала очевидною необґрунтованість передбачень про те, що світ увійшов в епоху цивілізованих відносин. Кінець історії знову відкладається, варвари знову на порозі, і цивілізований світ знову не може дати раду викликам, що постали. 

2022 рік став повною мірою Zeitenwende (поворот часу, вислів із промови Олафа Шольца 27 лютого 2022-го). Перелік світових засад, які раптом впали, потребуватиме багатьох сторінок. Всі думали, велика війна в Європі більше неможлива. Всі думали, ядерний шантаж залишився в минулому. Всі думали, порушення законів війни буває десь на віддалених континентах, а не в серці цивілізації. Ніхто не був готовий побачити багатомільйонну націю зомбі. Ніхто не був готовий прийняти поразку другої армії світу.

Америка непогано почувалася подалі від чужих проблем (правда, тримаючи на них око), Європа звично будувала свій добробут на дешевих російських енергоносіях та дешевій китайській робочій силі, Україна вважала конфлікт замороженим, а всі світові інституції давно перетворилися на дипломатичну гру в бісер. Те, що сталося, — це вже не "чорний лебідь", це засаднича неадекватність уявлень еліт у планетарному масштабі. 

У такій ситуації робити передбачення на наступний рік — завдання невдячне. Воно перетвориться або на міркування про "два-три тижні", або навпаки, на передбачення довгої кризи тривалістю в десятиріччя, або ж в кращому випадку на розсудливі висновки про неможливість робити припущення. 

Але я все ж таки спробую, бо нам всім потрібно бачити напрямок подій. 

Росія 

Доля війни вирішується на полі бою, але ключ до завершення війни — у Москві. Я не вірю в довгострокову стійкість імперії. Народ живе у шизофренічній розірваності мислення, але еліти прекрасно розуміють ситуацію. А ситуація буде стрімко погіршуватися, і вже наприкінці весни чи на початку літа комбінація військових поразок, економічних втрат, неспроможності відновлювати військово-промисловий потенціал, збоїв адміністративної машини, а головне — протистояння елітних груп в умовах зростання їхнього страху за своє майбутнє призведе до того, що внутрішні проблеми будуть поглинати увагу російського керівництва більше за зовнішні.

Варіативність подальших подій дуже висока (у цій статті ми описали 15 сценаріїв для Росії), але всі вони впираються або в консолідацію влади задля продовження війни, або в розвал російської імперії, причому друге набагато ймовірніше. 

Формування нових держав на уламках імперії не буде одномоментним, як у 1991-му, воно триватиме кілька років, але першу серію цього серіалу ми побачимо вже у 2023-му. Готуйтеся запам’ятовувати десятки нових прапорів

Україна 

Як відомо з класики, після перемоги над великим ворогом герой зустрічається з найбільшим ворогом — із самим собою. Україна матиме повний букет смертельних викликів: зруйновані міста, розтрощену економіку, високий рівень бідності, посттравматичний синдром всієї нації та величезну кількість емігрантів, які 2023 року будуть вирішувати, чи їм повернутися, чи ні. І скоріше за все, ухвалене ними у 2023 році рішення буде остаточним — і воно буде негативним, якщо Україна не переконає їх, що стала країною можливостей: можливості здобути освіту для дітей, можливості знайти роботу чи відкрити власний бізнес для батьків тощо. 

В цих умовах ключовими словами будуть "реформи" та "гроші". Без першого не дадуть другого, навіть з огляду на неймовірну звитягу всієї нації. Овації українському президенту і, в його особі, українському народу не мають нас засліпити: наші міжнародні партнери хочуть бачити нас ліберальною демократією з верховенством права, а не маленькою копією переможеної Росії (або великою копією Угорщини, кому як більше подобається). 

Приз дають не за перемогу, а за виконання домашнього завдання — з цим у нас великі проблеми. До розвилки "реформи та гроші на відновлення — або відсутність реформ та країна в руїнах" ми підійдемо ближче до кінця 2023 року, і я не знаю, який шлях буде обраний. Значною мірою тут все залежить від того, чи вдасться перетворити діалог між українською владою та міжнародними партнерами ("діалог між автопілотом та автовідповідачем") на трикутник, додавши третю точку — громадянське суспільство, яке підтримує українську владу в питанні українського вирішального голосу у відновленні, а водночас міжнародних партнерів у питаннях прозорості та підзвітності. 

Європа 

Європа прокинулася й усвідомила свою вищезазначену подвійну небезпечну залежність. Хто переможе — прихильники післявоєнного повернення до "бізнесу як завжди" чи прихильники Zeitenwende, — поки невідомо. Але у другому випадку ми побачимо іншу безпекову політику, рішуче іншу енергетичну політику і, скоріше за все, більш активну міжнародну політику. Повернувшись на ринг, Європа спробує довести, що вона здатна на щось більше, ніж забезпечення звичного добробуту. А головне — спробує довести, що вона все ще тримає лідерство у виробництві сенсів, як це було протягом більшої частини історії. 

У випадку Zeitenwende усвідомлення залежності від дешевої робочої сили ненадійних авторитарних країн дасть поштовх Індустрії 4.0, яка давно готова до наступної фази промислової революції. Німеччина залишиться лідером Європи, попри намагання Франції знайти гарну пропозицію, щоб перехопити ініціативу. Але ключова розтяжка для Європи пов’язана з Україною: чи скористається Європа українською перемогою та євроінтеграцією для власної модернізації? А це залежить від того, як Європа нас сприймає — як проблему чи як можливість

Так чи інакше, у 2023 році Європі доведеться долати низку викликів: можуть бути урядові кризи після важкої зими, економічні негаразди через інфляцію та високі ставки по кредитах, і це не кажучи про загрозу світової рецесії китайського походження (див. нижче). Тож модернізація України може стати одним із потужних чинників переосмислення Союзу та його нового піднесення. 

Америка 

США повернуться до себе самих, щоб остаточно подолати спадщину Дональда Трампа й відновити звичний баланс партійної системи. Консервативний (орієнтований на політичну традицію та інституції) кандидат від республіканців дозволить остаточно вважати минуле короткостроковим інцидентом, про який всі намагатимуться забути якнайскоріше. Але це буде в кращому випадку наприкінці року, бо весь рік Республіканська партія переживатиме страшну внутрішню турбулентність. Водночас сфокусована на собі Америка буде вимагати від партнерів по всьому світі більшої активності та відповідальності у питаннях безпеки. 

У 2023 році станеться кілька важливих технологічних проривів, але ніхто того не помітить, бо всі будуть зайняті політикою та безпекою. І всі ці прориви стануться тут, в США. І жодні економічні негаразди (а вони можливі) цьому не завадять. 

Китай 

Китай стоїть на порозі економічної рецесії, яка загрожуватиме перерости у світову, адже частка Китаю у світовій економіці дуже велика. Нагромадження економічних та управлінських проблем (серед яких ковід на першому місці) призведе до необхідності нестандартного силового кроку. Але послаблення Росії дає Китаю унікальний шанс: можна продовжити жорстку риторику на півдні, танцюючи навколо Тайваню, а справжнього удару завдати на півночі. 

Участь у міжнародній домовленості щодо долі колишніх російських територій відкриває перед Китаєм можливості, про які раніше він міг лише мріяти. В такому випадку ми побачимо майстерне використання на практиці одразу половини із 36 класичних китайських стратагем, щоб збільшити свій виграш та зменшити його ціну, а китайські лідери зміцнять свою позицію всередині країни та використають приз для подолання начебто нерозв’язних проблем — або навпаки, накопичення проблем включить механізм заміни лідера (правда, незрозуміло, як це зробити при нинішній концентрації влади). 

Загалом реконструкція простору російської імперії стане пакетом геополітичних змін, який можна порівняти хіба що з підсумками Першої світової: поміняється не лише мапа світу, а й набір базових понять і правил. Всі захочуть бути серед переможців і взяти собі шматочок пирога. Повалений колись страшний велетень ще буде живий, але його штани й чоботи вже ділитимуть всі, хто має і не має до цього стосунок. Початок цього процесу ми побачимо у 2023-му. (Не забудемо, що саме потрібно нам: безпека, реформи та гроші. Решту хай ділять інші.) 

Наприклад, ця історія може раптом дати поштовх Японії — поштовх, якого вона давно чекала. Повернення порівняно незначних територій може підживити національний дух та економіку, і тим більше виникнення буквально поруч великої нової країни, орієнтованої на Японію. Окрім того, треба буде займатися традиційною японською справою — стримувати Китай, щоб він не взяв зайвого. 

Тим часом десяток інших потужних країн світу (Індія, Саудівська Аравія, Туреччина, Бразилія, Південна Африка, Мексика, Індонезія, Катар тощо), на які ми звично не звертаємо уваги, шукатимуть свій власний шлях, не погоджуючись на двополярний світ. Це зробить планету в цілому безпечнішою, але у 2023 році наша увага буде сконцентрована не там. Також сильно прислужиться світовій безпеці згортання російської присутності на Близькому Сході та в Центральній Африці, чого не скажеш про Центральну Азію, за вплив на яку розгортатиметься боротьба. 

Ну а світовим лідером думок і сенсів у 2023 році буде Велика Британія. Я не можу передбачити, що саме цікавого там виникне, але коли складаються умови для творення нового, то воно неодмінно з’явиться. 

Загалом у 2023 році ми побачимо одночасний початок розгортання трьох грандіозних проєктів, які за своїми масштабами навряд чи можна з чимось порівняти за минулі 50 років: відновлення України, реконструкція постімперського простору та технологічне перезавантаження європейської індустрії. Принаймні якийсь один із трьох точно побачимо, але ймовірно всі три. І це означає, що світ після 2023 року буде зовсім не сумним місцем. Але то вже інша історія.