Приготуйте помідори, щоб у мене кидати. Я проти скорочення кількості чиновників
Стривайте, ще не кидайте помідори, дайте висловитися.
Я проти скорочення кількості чиновників, бо кожне скорочення веде до збільшення їхньої кількості.
Я вивчаю це питання багато років і можу стверджувати, що це так, за невеликими винятками. Між іншим, восени 2015 року ми з друзями та волонтерами-юристами провели функціональний аудит більшої частини тодішніх міністерств. А потім я два роки був членом команди, яка розробляла реформу державного управління. Тому маю певні спостереження.
Візьмемо якесь міністерство. Наприклад, сьогодні в ньому 400 людей. У них є певна кількість функцій. Ми скорочуємо кількість до 100. Функції залишаються – їх не можна прибрати, вони записані у сотнях законів, які змінити просто нереально (якщо ви зміните один, решта автоматично не зміняться). Майже кожен із тисяч чинних законів покладає на якесь міністерство якісь обов'язки. Юристи міністерства ретельно вичитують всі закони й складають список – що міністерство має робити, а потім під ці функції вимальовується структура міністерства, а робота розкидається між працівниками.
Не виконувати функції неможливо – це пряме порушення законів.
Отже, ми скоротили кількість чиновників з 400 до 100, водночас функції залишилися. 100 чиновників не можуть впоратися з їхнім виконанням. І тоді для виконання цих функцій створюється нова структура, куди передаються ці функції. Але оскільки кожна структура має, окрім основних, підтримувальні та керувальні бізнес-процеси, то й нова структура без них не обійдеться. Окрім того, нова структура не може користуватися ресурсами старої для певних необхідних допоміжних робіт. Отже, нова структура (чи структури) матиме десь 400 працівників, і то в кращому випадку. Отже, було 400, стало 100+400=500.
Якщо ви думаєте, що такого бути не може, то помиляєтеся – саме так бувало за всіх попередніх скорочень.
Прості швидкі рішення не працюють.
Отже, треба скорочувати функціонал, але це зробити неможливо, бо нікому. Немає ресурсу на те, щоб написати, підготувати та проштовхнути сотні законопроєктів (а в процесі цієї роботи добрі люди туди напхають купу різних правок, які не мають стосунку до міністерств, але акуратно перекладають гроші з вашої кишені в якусь іншу, – так зазвичай буває, і потім треба то все виловлювати, розтягуючи процес на роки). А без скорочення функціонала скорочення чиновників веде до зростання їхньої кількості.
Звісно, можна створити міністерство реформ і доручити йому провести всі реформи, а потім самоліквідуватися. Але оскільки самоліквідуватися ніхто не хоче, це міністерство гальмуватиме й залишиться існувати назавжди, поки його не вб'ють під час якоїсь чергової реорганізації, створивши натомість два нових. А потім знову їх об'єднають.
Прості швидкі рішення не працюють.
Як там помідори? Дивіться, не розчавіть їх, поки я закінчую.
Коли проблема не має розв'язання, треба шукати його на наступному рівні складності.
Не можна змінити систему зсередини системи – треба вийти за її межі. Але водночас, щоб змінити систему, треба бути її частиною. Вихід із цієї суперечності – на наступному рівні складності.
Ідея реформи державного управління полягала в тому, щоб створити всередині кожного міністерства "оранжерею", де народиться нове міністерство, яке випурхне зі старого, як метелик із кокона, викинувши непотрібну решту.
Команда, яка зробить необхідні зміни "під себе", й залишиться. Команда, яка обріже функціонал, залишивши лише той мінімум, який реально необхідний для України майбутнього.
Тоді не склалося, бо стали на заваді, з одного боку, популістське прагнення тримати низькі зарплати держслужбовців; з іншого боку – спротив системи новим правилам відбору (те саме маємо нині в судовій реформі, і зрозуміло, як це подолати, але неймовірно складно, коли на те немає підтримки ні політичного керівництва, ні пересічних громадян; так, я саме вас маю на увазі, не ховайте очі за помідором).
Так само як поспішне скорочення призводить до збільшення чисельності та витрат, так само й навпаки: шлях до продуманого скорочення веде через тимчасове збільшення чисельності та витрат. Зрозуміло, що це може робити лише сильний політичний лідер, впевнений у правоті своєї справи та здатний пояснити громадянам складні речі.
Що ж можна зробити просто зараз?
Сконцентруватися не на сотнях чиновників міністерств, а на десятках тисяч чиновників різних служб – там можна отримати не такий красивий, але набагато вагоміший і більш сталий результат.
1. Провести податкову реформу, що радикально спростить адміністрування й дозволить скоротити більшість податківців. Переважна більшість податківців займається ручним управлінням.
2. Провести митну реформу, що радикально спростить контроль і дозволить скоротити значну частину митників. Ситуація на митниці аналогічна податковій, тільки гірша.
3. Провести тотальну приватизацію, що дозволить скоротити величезну армію чиновників, які керують державною власністю (має залишитися 30 стратегічних держпідприємств, а нині в сто разів більше).
4. Запровадити в усіх контрольних органах ризик-орієнтований принцип проведення перевірок, що сконцентрує на тих точках, де є великий ризик порушень та значна загроза суспільним інтересам, і припинити "чистити" кіоски з шаурмою.
5. Запровадити принцип особистої відповідальності контролера за завідомо неправове рішення щодо суб'єкта підприємницької діяльності – і не треба буде звільняти чиновників, бо вони самі позвільняються, втративши можливості хорошого життя коштом інших.
6. Скасувати дурний принцип, за яким держава, програвши у суді, обов'язково й автоматично мусить подавати апеляцію, а програвши вдруге – ще й касацію (це й суди розвантажить).
7. Нарешті, посягнути на святе – на принцип персональної відповіді на звернення громадян, що нині відволікає приблизно половину ресурсів кожного міністерства.
Замість швидких, красивих, нездійсненних рішень варто ухвалювати незрозумілі народу, повільні, але результативні.
Кидайте ваші помідори!
