Путін проти України в НАТО, це зрозуміло. Але вимагати "юридичних гарантій" – перебір
Росія викладає карти на стіл. Кремль почав вимагати від НАТО гарантій нерозширення НАТО на схід. Залишимо убік цей евфемізм і отримуємо: "Пообіцяйте нам, що Україна не буде членом НАТО". Цілком можливо, що саме це і було тим самим приводом для чергової демонстрації сили та стягування військ до наших кордонів – домогтися від НАТО гарантій.
Отримуючи днями вірчі грамоти від послів, президент РФ Володимир Путін сказав таке: "У діалозі зі США та їхніми союзниками наполягатимемо на виробленні конкретних домовленостей, що виключають будь-які подальші поступи НАТО на схід та розміщення загрозливих нам систем зброї у безпосередній близькості до території Росії. Пропонуємо розпочати щодо цього предметні переговори.
Особливо зазначу, що нам потрібні саме правові, юридичні гарантії, оскільки західні колеги не виконали взяті на себе відповідні усні зобов'язання.
Зокрема, всім відомо про ці усні запевнення, що НАТО не розширюватиметься на схід, але все було зроблено рівно навпаки. Насправді, законні російські занепокоєння у безпеці були проігноровані, зараз їх продовжують ігнорувати далі".
Усні зобов'язання... Це один із найбільших фантомних болів Путіна.
Він неодноразово посилався на те, що Захід ошукав Росію, взявши до НАТО країни Балтії. Нібито гарантії нерозширення було отримано Михайлом Горбачовим від Рональда Рейгана.
Ця тема – поле битви для істориків та пропагандистів. Коротко.
1990 рік, СРСР погоджується на вступ об'єднаної Німеччини в НАТО за умови, що там не буде військ інших членів Альянсу до виходу радянських військ. На їхнє виведення СРСР отримав ще й 12 млрд марок. Ось начебто на цих переговорах усе й відбулося. Але ні.
"Ні Бейкер (держсекретар США на той момент), ні Горбачов жодного разу не порушували питання про можливе поширення членства в НАТО на інші країни Варшавського договору за межами Німеччини", – говорить Марк Крамер, директор програми досліджень холодної війни Центру російських та євразійських досліджень ім. Девіса Гарвардського університету, який аналізував розсекречені стенограми та інші матеріали щодо цього періоду.
"Обом політикам ніколи б не спало на думку обговорювати питання, яке не було на порядку денному ні у Вашингтоні, ні у Москві, ні у будь-якій іншій столиці Варшавського договору чи НАТО", – писав Крамер в одній зі своїх статей."
Це витяг із чудового матеріалу Радіо Свобода. Ще одним джерелом аналізу є текст Четем-хауса, в якому розвінчуються зовнішньополітичні міфи Росії. Міф про НАТО стоїть під номером три.
Проте історична складова вже здебільшого не важлива. Навіть якщо й були усні гарантії, тепер Путін вимагає "фактичного папірця" (за Булгаковим). І це маячня.
Цілком, щоправда, у дусі Путіна, який ніколи не вважав нас незалежною державою, і взагалі живе у логіці, що РФ може і має право приймати рішення за інших, ставлячи у пріоритет лише свій інтерес, демонстративно не помічаючи інших.
Ні від НАТО, ні від Путіна не залежить рішення суверенних країн. У цьому випадку України.
Ми визначаємо, де та в якому союзі нам перебувати. Це наше рішення та наш вибір.
