Росіяни подарували своїм дітям загальносвітовий хейт. Забрали у них шанс на нормальне життя

Цього не станеться.

Тому що навіть ті тамтешні люди, інтелігентні люди, розумні, начитані, хто не підтримує агресію в Україні, живуть у своєму міхурі комфорту, який давно обміняли на свободу вибору та висловлювання.

Ключовий меседж, який я зараз чую від них, – "ПЕРЕСИДИМО".

Люди, у яких все більш-менш із грошима, у так званого середнього класу, який живе переважно в Москві чи в Пітері, хочуть пересидіти війну в Україні як неприємний сон.

Вони всіляко заспокоюють себе, що їхня економіка вистоїть, а армія сильна.

Вони хочуть пересидіти в той самий час, коли від них чекають на прийняття рішень.

Їм комфортно йти щоранку в офіс, брати ранкову каву, робити свою роботу і паралельно розмірковувати в соцмережах, що, мовляв, все, глобального світу, до якого ми так звикли, більше не буде.

Вони переконані, що це не Росія випадає з глобального світу, а сам світ, весь світ, йде на дно. І війна з Україною – це просто тригер.

Розумні та начитані росіяни люблять розмірковувати. Їхні міркування часто пахнуть відвертим великодержавницьким снобізмом, але як же вони люблять цю справу: говорити про глобальні змови, "геополітику".

Продукт їхніх загальних міркувань – Володимир Путін, шизофренічно налаштований проти всього зовнішнього світу карлик, який боїться панічно, що на нього хтось нападе.

Не Путін себе створив. Його створила російська еліта, наситила його ілюзіями та безпідставними страхами.

І якби зараз не було Путіна, на його місці був би інший Путін. І він був би такий самий як цей. Бо для зростання такої постаті у Росії є всі умови.

А хто тоді виходить на вулиці?

Далі, найімовірніше, можу зачепити почуття когось, але все одно напишу.

Основна частина мітингувальників – це пасивні ліберали, а також проукраїнські громадяни з корінням з України. Крім того, це ще й трішки активні маргінали, що шукають у принципі будь-який кіпіш по життю.

Ці зібрання людей зі сторони схожі на збіговисько божевільних. Вони ніяк не лякають владу і не змушують більш пасивні маси до них долучитися.

Вони не драйвують, не роблять несподіваних, непередбачуваних дій. Їх у принципі дуже мало, кількісно, щоби на щось вплинути.

Безумовно, серед мітингувальників є люди, які сміливо йдуть до автозаків і не бояться висловлювати та доносити свою чітку антивоєнну позицію. Не можна їх не згадувати. І можна тільки захоплюватися їхньою сміливістю та рішучістю. Але їх критично мало.

Тому що ті, хто міг би бути кількома мільйонами на площах у Москві, ті розсудливі люди, які могли б підтягнути за собою маси, хочуть пересидіти. У них є гроші, смачна їжа, якісне вино і стабільна робота, що добре оплачується. Вони не хочуть втратити свій світ заради якоїсь там чергової війни Кремля.

Вони "отримують свою внутрішню індульгенцію", написавши в месенджері своїм друзям та близьким в Україні, що їм соромно, важко та дуже шкода.

І знову повертаються у свою бульбашку зі смачним печивом та інтернетом, у свої теплі будинки, де під теплою ковдрою можна на вихідних подивитися фільм, щоб перемикнути увагу, щоб не налаштовувати себе на негатив.

Але вони поки що не розуміють, як помиляються. І, мабуть, це зрозуміють, коли вже буде зовсім пізно. Коли їхній власний комфортний світ почне йти з-під ніг.

Тому що головне, чого вони не бачать: зовнішній світ більше не ділитиме їх на хороших ліберальних росіян, що тихо сидять удома, і поганих агресивних росіян, що сидять у Кремлі, Держдумі, або приходять зі зброєю в українські міста, що розстрілюють мирних жителів.

Для світу все це тепер один великий збірний образ. Росіянина-агресора, якого ненавидітимуть, якому мститимуться роками.

Тому що мирний росіянин-ліберал сплачує податки, коштом яких існує його армія, готує їжу, шиє одяг, забезпечує зв'язок для свого побратима – росіянина-агресора, що воює проти України. Все це частина однієї системи: у них одні й ті самі паспорти, вони ходять тими самими вулицями та бажають один одному здоров'я.

Не можна бути частиною цієї системи й одночасно говорити, що тут ми зовсім ні до чого.

Якщо ви хочете показати, що ви проти цієї системи, вам потрібно ПІДІЙМАТИ СТАВКИ. Ваша ставка нейтрального ліберала у цьому раунді вже не зіграє. Тому що наша ставка стала занадто високою – наші життя, наші діти, наші будинки та наші долі.

І вам потрібно підняти її до нашої ставки чи пропустити хід.

Якщо ви виберете другий варіант, до гри на рівних ви потрапите нескоро. Повинна закінчитись нинішня. Вона для тих, хто наважився підняти ставки.

Україна це зробила та вирішила оборонятися до останнього, а не здатися, побачивши російські танки.

І українці, активна їхня частина, будуть тримати бій. Їх не лякають промови Путіна.

А що буде з вами, ті, які випали з гри? Я сказав би це навіть, напевно, не так важливо. Якось переживете, утиснетеся, скаржитиметеся, що вас, таких добрих, відключили від зовнішнього світу, будете із задоволенням міркувати далі про світоустрій, який котиться в пекло і так далі.

Скільки вам лишилося: 20, 30, 40 років?

Насолоджуйтесь.

Найстрашніше полягає в тому, що свою реальність, свої напівдожиті життя, свою несвободу, а також загальносвітовий хейт ви передасте своїм дітям. У спадок. Їм розгрібати.

Їм зростати в Росії безвиїзно, їм вчитися у відриві від світової освіти та його можливостей, їм йти в армію вбивць за призовом, їм помирати нізащо в якійсь черговій країні.

Ви пересидите. Ви ще пам'ятаєте СРСР, дев'яності. Вам не звикати.

Але ключова відмінність ВАС від НИХ полягає в тому, що у вас був шанс, а в них уже не буде.

Сьогодні ви подарували своїм дітям долю. Навіть ще не народженим дітям. На все їхнє довге, сподіваюся, життя. Хоча я б не називав це життям.

Запам'ятайте це.