Зараз народжується новий світ та нова Україна

1 березня. У Києві випав сніг.

Зараз мені хочеться написати не про розум, а про почуття та емоції... Знову сирена. Продовжую писати, але вже у стані готовності до швидких реакцій та рішень.

Я хочу написати навіть не про індивідуальні почуття та емоції, а про соціальні. Не про "я відчуваю", а про "ми відчуваємо".

Спочатку про тривогу та страх

Світ зараз відчуває та переживає у різних регістрах. У далекій Америці хтось побоюється атомної війни, живе ці дні з почуттям тривоги та невизначеності. Чехія чи Австрія відчувають цю тривогу та страх сильніше. Зовсім поряд йде війна. Вона розплющила очі багатьом європейцям. Європа прокидається від сплячки, летаргії. Реальні загрози породжують рішучість.

Це конструктивна тривога та страх. Вони поступово змінюються рішучістю. Соціальна тривога перероджується на солідарність. Це зцілення. І шанс для поновлення Європи, Європи справжньої. Європи, що створила найбільшу цивілізацію.

У Рівному, Вінниці, Черкасах – це реальність атак із повітря. Хтось проводить ночі у бомбосховищах, а хтось, як моя мама у Черкасах, наважується ночувати вдома, обравши безпечніше місце у квартирі та обклавши на ніч вікно. Їй важко постійно бігти в укриття, у неї хворе серце. Вона залишається спати у своїй квартирі, разом із собакою Чарлі, у будинку художника, на четвертому поверсі. Я списуюсь і телефоную їй регулярно.

Ці тривоги стримуються взаємною підтримкою. Один одного, тих, хто поряд. Тут важливий кожен жест участі та підтримки. І дуже важливою є чітка робота міської влади. Своєчасна інформація. Адекватні заходи. Страх урівноважується надією та людською добротою.

У Києві – чіткий ритм зміни дня та ночі. У бомбосховищі всі одне одного давно знають. Це вже ціла спільнота, яка живе як єдиний організм. Тут втішають, діляться медикаментами, якщо треба. Фон – тривоги, ракетні удари та перспектива великого вторгнення за підтримки авіації супротивника.

Але багато людей, молодих і зрілих, зараз несуть своє бойове чергування. Вони жертвують своїм життям. Вони готові боротися. На багатьох фото я впізнаю своїх слухачів та учнів. Я пишаюся ними. Бажаю їм стійкості та мужності. Дивлячись на цих людей, не можна засмучуватися. Це було би зрадою. Ми всі маємо вистояти, долаючи страх.

Про біль, страждання та ненависть

Харків... Я весь час збирався відвідати це чудове місто, але все відкладав. Мій дорогий Харкове, мої дороги харків'яни. Місто в морі вогню, смерті мирних громадян, стражданнях, що проходять через серця кожної людини.

Колись дуже скоро новий Пікассо напише свою "Герніку". Це буде "Харків". А новий Шостакович напише свою Сьому симфонію. І багато свідчень впишуть ці дні в Історію. Це героїчна сторінка української історії. І найганебніша сторінка історії російської. Здається, в Росії ще не було такої ганебної сторінки. Путін хотів вписати себе в історію. Він це зробив. Назавжди.

Але поки що нас охоплює біль і ненависть. До людей, які зневажають усі релігійні заповіді та порушують усі людські норми. Ті, хто наказують вбивати мирних жителів, – від російського президента до пересічного російського офіцера, що вами рухає? Як ви з цим житимете? Якими "ідеями" ви все це виправдовуватимете?

Біль, страждання та ненависть волають до суду – Божественного та людського. І цей суд прийде незабаром.

Охтирка, Каховка, Херсон, Чернігів, Суми, Київ... Міста та села, долі тисяч та тисяч людей. Наша спільна доля.

Про спільне почуття співчуття та співпереживання. І моральної підтримки

Нині Україна – світовий біль. І люди з усього світу висловлюють співчуття та солідарність. Дякуємо їм. Зараз і весь світ як один організм, з одним серцем, що б'ється, з єдиним почуттям підтримки та співчуття. І в цьому складному організмі, в цьому єдиному серці дедалі більше місця для Любові.

Звичайно, багато людей у Росії зараз підпали під дію своєї пропаганди. Вони вірять, що їхні війська звільняють, а не поневолюють. Вони думають, що озброєна до зубів російська армія охороняє мирних жителів, а не спалює мирні будинки та вбиває безневинних людей. Вони не хочуть бачити численні свідчення. Їм кажуть, що це українці знищують себе.

Мені це нагадує трилер "Чужі" з Ніколь Кідман у головній ролі. Примари гадають, що саме вони живі люди, і що їх оточують небезпечні привиди. Але наприкінці фільму герої усвідомлюють, що примари – саме вони. А ті, кого вони боялися, якраз живі люди, які живуть у своєму домі.

Чи прийде таке усвідомлення до тих людей? Не знаю. Хочеться вірити... Це усвідомлення буде дуже болючим та травматичним. Не знаю, чи будуть у нас сили для співчуття. Не знаю.

Поки що знаю тільки, що з тих почуттів та емоцій, які я назвав, народжується новий світ та нова Україна. У цьому моя віра та моя надія.

Оригінал