Україна=Європа! Вчора – це вигук відчаю. Сьогодні – реальність. Але дуже дорогою ціною

19 жовтня 2011 року цей зроблений на швидку руку у примітивному графічному редакторі дизайн відзначив найбільш депресивну, нижню точку української європерспективи: при владі законно обраний президент Віктор Янукович, патерналістський суспільний договір здається непорушним, європейське майбутнє все ще залишається частиною ритуально-протокольних політичних реверансів, але в нього не вірять ні в українському, ні в європейському мейнстримі.

Ми=Є. Тоді це був вигук відчаю крихітних групок людей, які заперечували ніч у її найтемнішій точці. 

З того моменту жорна історії щораз впевненіше закрутились в інший бік: більше надії, більше активності, більше впевненості.

Через стелу, мітинги на Майдані, Грушу, лютневі засідання Ради, анексію Криму, початок війни на Донбасі, збитий Іл-76, Іловайськ і Дебальцеве, РПР та сотні інших рухів тим самим курсом, закон про ринок газу, де більшість формували зокрема дзвінки з посольств, розтяжки між скрєпами та бажанням безвізу, безвіз, Томос, сповільнення інерції, 73/25, і прогрес від неофітського "я вам нічого не винен" до історичного "I need ammo, not a ride", через віру в Збройні сили України, підтримку "Повернись живим" і сотень інших мереж.

Сьогоднішня визначеність Євросоюзу щодо України й України щодо Євросоюзу настала тоді, коли вже заплачена ціна, якої можна було уникнути. Ціна, остаточна величина якої все ще незрозуміла. 

Ця сама ціна буде нагадувати про важливість змін, які мають настати всередині України. І всередині ЄС. 

Так, між Україною та ЄС нема паритету ні в розмірі, ні в вазі, ні тим більше в якості інституцій. Але різниця наших досвідів каже, що це більше не дорога з одностороннім рухом. Наша євроінтеграція, це також французьке укровідкриття, німецьке укророзуміння і польське прийняття гасла "Слава Україні!". 

Можливо, це не зовсім той ЄС з ідеалізованих мрій, в ньому – як в старому будинку – багато доведеться ремонтувати й переробляти. Будуть дебати до хрипоти й навіть сварки між партнерами. Будуть розчарування і точки віднайдення єдності. 

Зрештою, коли настане той день вступу України в ЄС, наше рішення може бути одним або іншим. 

Але ЄС – це не тільки ціль, це шлях, і він цінний тим, що трансформує. 

Це не тільки наша причетність до Європи, це причетність решти Європи до нас, часом більша, ніж здається на перший погляд. 

Європейський Союз працює, коли кожен прагне стати кращою версією себе.