31-го березня російські військові, які захопили Чорнобильську атомну електростанцію ще в перший день нападу Росії на Україну, в повному складі залишили територію АЕС і вирушили в бік Білорусі.

Їхнє перебування впродовж більше ніж місяця на території стратегічного об'єкта спричинило занепокоєння не лише в Україні, але й за її межами. Адже будь-яке втручання в роботу АЕС може призвести до радіаційної катастрофи міжнародного масштабу. На щастя, нічого подібного не сталося. Зате самі окупанти тепер мають всі шанси постраждати від радіаційного опромінення.

Чому так, а також про те, чи могли вони поширити радіацію за межі зони відчуження, LIGA.net поговорила зі старшою науковою співробітницею Інституту проблем безпеки АЕС НАН України Оленою Паренюк. 

Їхня світлість 

Після повідомлення про те, що окупанти залишають Чорнобильську зону відчуження, в українських сегментах соціальних мереж з'явилися жарти про те, що до них тепер можна звертатися "ваша світлість" та "ваше сіятельство". Сенс таких жартів зрозумілий — військові окупанти отримали такі дози радіації, що тепер майже світяться від неї. 

Мовляв, про нормальне здоров'я після такого опромінення годі мріяти, адже, як відомо, радіаційне опромінення може призводити до вкрай важких наслідків. Втім, залежно від дози вони можуть бути різними. 

Це жарти, але чи справді є підстави вважати, що здоров'ю окупантів щось загрожує після того, як вони провели близько місяця в зоні відчуження? Адже й до них багато людей — співробітників зони та науковців працювали в цій місцевості упродовж років. 

Окопи в Рудому лісі

"Зазначимо, що підтвердилася й інформація про фортифікаційні споруди, окопи, які рашисти будували прямо в Рудому лісі – найзабрудненішому в усій Зоні відчуження." Таке повідомлення з'явилося на офіційному телеграм-каналі НАЕК "Енергоатом" 1 квітня, але точно не в якості жарту. До цього неофіційні джерела вже повідомляли про таку діяльність російських військових, яка, на думку голови Мінінтеграції Ірини Верещук, може заслуговувати на Премію Дарвіна. 

Тут варто нагадати, що таке Рудий ліс. 

В 1986-му році, коли сталася аварія на ЧАЕС, вітер дув у західному напрямку. Найважчі часточки пилу, що містили радіоактивні елементи, випали на захід від атомної станції у вигляді довгої плями, що контурами нагадує кулькову ручку. Пил активно застрягав у голках сосни внаслідок чого дерева отримали смертельне опромінення. Молекули хлорофілу — речовини, що обумовлює зелений колір усіх рослин та відповідає за фотосинтез, буквально зруйнувалися від радіації і дерева набули цегляного або іржавого кольору.   

Це був мертвий ліс, готовий спалахнути як свічка і викинути в атмосферу додаткову порцію радіонуклідів. Тому за допомогою екскаваторів сухі дерева прибрали та закопали в канави. Зверху насипали шар піску й посадили нові дерева. Тобто, побачити сьогодні справді рудий ліс у місцевості із такою назвою неможливо. Сьогодні це не найбільш небезпечна з погляду радіації місцевість у зоні відчуження. Якщо звісно, не копати тут окопів. 

Вигляд на Чорнобильську АЕС у час, коли вона була захоплена російськими військами, 7 березня 2022 року (фото — МО РФ)
ЧАЕС, березень 2022 року (фото — МО РФ)

Воєнний фольклор 

Олена Паренюк каже, що, на її переконання, російські окупанти цього не робили. Аргументів щонайменше два. По-перше, з погляду ведення бойових дій окопи в лісі між Чорнобилем ти Прип'яттю, де розташований Рудий ліс, позбавлені будь-якого сенсу. А по-друге, в Рудому лісі встановлено спеціальні таблички зі знаками "радіаційна небезпека". Навіть не дуже освічена людина мала б зрозуміти, що краще триматися якомога далі від такого місця. 

Ще один науковець, який давно працює в зоні відчуження і добре її знає, запевнив нас, що інформація про окопи в Рудому лісі — вигадка. Втім вона добре розійшлася в нашому інформаційному просторі.  

Що, якщо вони справді окопувалися?

Але що було б, якби хтось із людей, попри застереження та повну безглуздість, вирішив би "закопатися" в Рудому лісі? Існують спеціальні комп'ютерні програми, що дозволяють порахувати, яку дозу опромінення отримає той чи інший організм за певних умов і за певний час. Олена Паренюк порахувала, що якби хтось із людей провів місяць в окопі на території Рудого лісу, то він точно наразив би своє здоров'я на серйозну небезпеку. 

"Власне, ніякого здоров'я після цього не лишиться, — каже вона. — Але слід розуміти, що отримана в такий спосіб доза все одно значно нижча за ту, яка може викликати гостру променеву хворобу. Тому не треба тішити себе фантазіями, що в зоні відчуження окупантів вбивають радіонукліди та мавки". 

Все ж є серйозні підстави думати, що окупанти в зоні відчуження встигли отримати дозу радіації, яка упродовж наступних років може коштувати їм не просто здоров'я, а навіть життя. Про це, зокрема, свідчить повідомлення Генерального штабу ЗСУ, згідно з яким в Гомельському республіканському науково-практичному центрі радіаційної медицини та екології людини, перебувають нібито "поранені" військовослужбовці ЗСУ РФ, які насправді отримали значні дози опромінення в Чорнобильській зоні відчуження.  

Потурбована радіація 

Щоб зрозуміти, як це могло статися, варто згадати, як "працює" радіація в зоні відчуження. В десятикілометровій зоні навколо Чорнобильської АЕС осіли найважчі часточки пилу, що містять радіоактивні елементи, такі як плутоній, америцій та меншою мірою ізотопи урану. Під час їхнього радіоактивного розпаду утворюються так звані альфа-частинки. 

Їхня особливість в тому, що вони відносно великі, а тому стикаючись із будь-якими молекулами — в ґрунті, нашому організмі чи деінде,  швидко гальмують. Навіть у повітрі вони здатні пролетіти лише лічені сантиметри. На практиці це означає, що якщо такі радіоактивні елементи лежать на землі чи в землі, то нашкодити людині вони практично не можуть, бо просто не долітають до неї — чоботи чи інше взуття з товстою підошвою надійно захищають нас від них. 

Інша особливість альфа-частинок — їхня висока шкодочинність в порівнянні з іншими типами радіаційних часточок. Простими словами, це означає, що якщо вже така часточка потрапить до організму, вона наробить багато шкоди. 

Читайте нас в Telegram: перевірені факти, тільки важливе

Щоб це сталося, потрібно аби радіонукліди опинилися всередині тіла — їх треба з'їсти або вдихнути. Що зробила важка техніка росіян, то це якраз підняла радіонукліди не лише з поверхні землі, але й з глибини ґрунту, куди вони встигли мігрувати за останні десятиліття. Окупанти, які вдихали цей пил тепер мають високі шанси захворіти на рак легень, або матимуть захворювання крові чи репродуктивної системи. 

Радіація подорожує з танками 

Залишається запитання, чи загрожує радіація тепер комусь, крім самих окупантів? Строго кажучи, відповіді на це запитання поки немає. Але щойно район стане безпечним для роботи науковців, Олена Паренюк разом із колегами шукатимуть на нього відповідь. 

Одне з головних завдань Чорнобильської зони відчуження полягає в тому, щоб обмежити розповсюдження радіонуклідів за її межі. Іншими словами, все що в ній опинилося має залишитися на місці. Але на практиці досягти цього неможливо.

"Уявіть пташку, яка з'їла забруднену радіонуклідами ягоду в зоні відчуження, — каже Олена Паренюк. — Потім вона полетить далі й випорожниться. Оце і є один зі шляхів перенесення радіонуклідів — коли тисячі пташок літають через зону упродовж років, їхня робота стає помітною з погляду радіоекології, і ми такі процеси вивчаємо". 

Якщо пташки можуть переносити радіонукліди, що вже й говорити про важку техніку. Олена Паренюк впевнена, що карту розповсюдження радіонуклідів після того, як в зоні відчуження побували російські окупанти, доведеться малювати по-новому. Щось із піднятого в повітря пилу вітер переніс на сусідні території, щось військова техніка могла занести в річку, а щось — не виключено, занесла на чиєсь подвір'я.  

"Якщо вашим городом проїхала російська техніка, яка до цього побувала у зоні відчуження, то я б радила перевірити вміст радіонуклідів у ґрунті. Для цього можна звернутися у санстанцію, чи в якусь із наукових установ", — каже Олена Паренюк і водночас підкреслює, що це її приватна думка, яка може не збігатися з офіційними рекомендаціями з цього приводу. 

Автор: Дмитро Сімонов