За останні три місяці Росія 20 разів обстрілювала українські енергетичні підприємства. Під час ударів по ТЕС ДТЕК Енерго загинули троє енергетиків, 24 були поранені. 

Підписуйтесь на корисний легкий контент в Instagram

Liga.net поспілкувалася з працівницею однієї з ТЕС на ім‘я Лариса. Під час російського обстрілу жінка, ризикуючи життям, врятувала обладнання та навіть не одразу помітила, що поранена. У День енергетика розповідаємо її історію. 

В один із днів в середині жовтня Лариса йшла на автобусну зупинку. Вона поспішала на роботу – на теплову електростанцію (ТЕС), де працює начальницею зміни хімічного відділення. Був холодний туманний ранок, на траві та листі дерев лежав іній. 

Лариса почула звук, ніби поряд хтось їде на мопеді. Подумала: "Шо за дурне їде на мопеді в таку погоду?". За хвилину почула сильний вибух. Очі одразу налились сльозами: "Це не мопед. Росіяни добрались і до нас". 

Лариса дійшла до зупинки, стала поруч з людьми та знову почула гул. Разом з іншими підняла очі догори і побачила високо в небі щось, схоже на летючого змія. "Я зрозуміла, що це ще один приліт, і побачила, що летить прямо на нашу ТЕС", – згадує Лариса. Під’їхав автобус, і вона разом з іншими людьми на зупинці поїхала на роботу. Дорогою почула новий вибух.

Ларисі 38 років. 15 з половиною з них вона працює на ТЕС у маленькому містечку енергетиків. Лариса з 19 років займається хімічним очищенням води, яка потім перетворюється на пару, а пара – на електроенергію. Це важливий етап роботи ТЕС, адже якщо вода буде брудною, це вплине на роботу обладнання – на поверхнях нагріву, турбінах та лопатках, у котлі, де вода перетворюється на пару, збиратимуться відкладення та накип. Обладнання погано працюватиме та зрештою зламається. 

Врятувати світло. Що відбувається на ТЕС під час російського обстрілу
Фото надані героїнею

Півтора року тому Лариса стала начальницею зміни у своєму відділі. У неї є четверо підлеглих, жінка допомагає їм, слідкує за роботою обладнання та тим, як відбувається процес очищення на різних етапах. 

За добу відділ Лариси очищує приблизно 3 000 тонн води – якщо все йде за планом. Але бувають форс-мажори. Наприклад, якщо лусне труба, яка підводить воду до котла, то відбуваються великі втрати води, і їх потрібно поновлювати. В останні десять місяців форс-мажорів у роботі стало більше. І пов’язані вони не з трубами, що луснули, а з російськими ракетами. 

Підписуйтесь на розсилки LIGA.net – тільки головне у вашій пошті

"НАМ ПЕРЕСТАЛО БУТИ СТРАШНО"

24 лютого у Лариси був вихідний. Вона прокинулась у своєму будинку разом із родиною та дізналася дві новини: почалася повномасштабна війна, а її чоловік йде до тероборони. 

"Я проводила чоловіка та не знала, що робити, де ховатися. А потім у голові промайнула думка: "Якщо зараз всі почнуть панікувати та тікати, то як буде працювати ТЕС? Ми даємо тепло на все місто, і цю роботу потрібно продовжувати робити, попри все", – згадує Лариса. Коли все в житті раптово змінилося, робота залишилась єдиною константою. Вже наступного дня Лариса поїхала на ТЕС. 

"Дівчата на роботі були налякані. Хтось намагався відправити доньку з онуками за кордон, деякі звільнилися, щоб поїхати. Я розумію їх, бо вже 24 лютого я усвідомлювала, що рано чи пізно будуть обстрілювати ТЕС. Питання було лише одне – коли це почнеться", – розповідає Лариса. 

В кінці лютого та в березні співробітники станції "жили одним днем" – ходили на роботу та намагалися не думати про те, що буде далі. Керівництво давало інструкції, що робити в різних випадках – під час обстрілів спускатися до бомбосховища (на території ТЕС їх три), викликати поліцію та вибухотехніків, якщо хтось знайде підозрілий предмет. Також керівництво повідомляло про можливі варіанти розвитку подій – прорив ДРГ, провокації. Це давало відчуття єдності та розуміння, що робити. 

"Десь за тиждень після початку повномасштабної війни нам перестало бути страшно, – розповідає Лариса. – Ми налаштувалися на те, що цю роботу має хтось виконувати, і цей "хтось" – ми. Всі розуміли, що якщо ракета вже впаде, то нічого не врятує. А впасти вона може де завгодно". 

Десь влітку війна вже настільки стала фоном для роботи, що частина співробітників ТЕС перестали ходити до бомбосховища під час обстрілів – просто продовжували працювати. Лариса розуміла: все зміниться восени, ближче до опалювального сезону. Тоді росіяни почнуть обстрілювати ТЕС. 

Врятувати світло. Що відбувається на ТЕС під час російського обстрілу
Фото надані героїнею

"Так і сталося. Коли восени ми дізналися про перший приліт ракети на іншу ТЕС, люди почали трошки панікувати, – розповідає Лариса. – Знову стали завжди ходити до бомбосховища під час тривоги, не нехтувати правилами безпеки. А потім вперше прилетіло до нас". 

Читайте нас в Telegram: тільки важливі та перевірені новини

ОБСТРІЛ НА ТЕС

 В середині жовтня Лариса їхала на ранкову зміну у стані прострації – дорогою вона чула вибухи та знала, що влучили саме на територію станції. Але думок повернутися додому не було – як і паніки. 

"Я вийшла з автобуса та одразу рвонула на прохідну, – згадує жінка. – Коли приймала зміну, начальниця попередньої розповіла, що були прильоти на станцію, але куди саме – вона не знала. Ми не могли повірити, що це відбувається з нами. Все одно весь час сподівалися, що нас омине, а воно не оминуло. Але що було робити? Почали працювати, як зазвичай – зробили аналізи, перевірили обладнання та разом з усіма іншими співробітниками пішли розбирати завали, прибирати скло та заклеювати клейонками вікна на місці прильотів".

Вдень знову почалася повітряна тривога. Лариса одразу відправила дівчат зі свого відділу до бомбосховища, а сама залишилася слідкувати за обладнанням. Вона робила так і раніше – адже процес очищення води безперервний, і щоб зупинити обладнання, потрібен дозвіл від керівника. 

"Я була в робочому приміщенні, обходила обладнання та раптом почула сильний гул, – згадує Лариса. – Спочатку не зрозуміла, що відбувається, а потім до мене дійшло, що це обстріл, і летить прямо на нас. Далі все як у тумані. Я впала на підлогу та закрила голову руками, скрутилась в кокон, в позу ембріона. І відчула, як на мене сиплеться все – тиньк, скло, великі шматки та уламки навіть не знаю чого. Вже потім дізналась, що приліт був десь у 150 метрах від мене". 

Коли уламки перестали падати, Лариса встала і побачила, що все обладнання зупинилося, ТЕС була повністю знеструмлена. 

"Я не думала, що робити далі, все було на автоматі, несвідомо, – розповідає жінка. – Я знаю, що коли обладнання екстрено зупиняється, треба зробити певні дії, щоб воно не вийшло з ладу – ну і я побігла їх робити. А як інакше?".

Лариса швидко пройшлась робочим приміщенням, зачиняла та відчиняла ручні засувки. У звичайному житті зробити це непросто – засувки великі, потрібна фізична сила та час, щоб їх рухати. У той момент сили у Лариси "було, як у богатиря". За її відчуттями, весь процес зайняв мить, максимум – дві. 

Коли жінка вже закінчила, до неї прибігла її керівниця. Вони разом ще раз обійшли обладнання, перевірили, чи не пошкоджені трубопроводи та бочки з кислотою. Взяли всі важливі документи та лише після цього побігли до бомбосховища. 

Повітряна тривога тривала ще приблизно годину. У Лариси розривався телефон – телефонували обидві її доньки, чоловік, батьки, друзі. Часу про щось думати чи усвідомлювати те, що відбулося, не було. 

Врятувати світло. Що відбувається на ТЕС під час російського обстрілу
Фото надані героїнею

"А потім тривога закінчилась, я поклала слухавку після останнього дзвінка й відчула, що по нозі під робочими штанами щось тече, вся штанина мокра, – розповідає Лариса. – Я підняла її та побачила, що вся нога в крові, з неї стирчить великий уламок скла, пошкоджене коліно. Відчула, що щось не те на спині – і виявилося, що вона теж посічена уламками скла. Дивно, але я взагалі не відчувала болю".

ЩЕ БІЛЬШЕ ОГИДИ

Рівно за тиждень Лариса прокинулась вдома у гарному настрої. На роботу потрібно було їхати лише ввечері, тож весь день був вільним. Жінка вийшла у садок перед будинком, сіла на гойдалку та почала гойдатися. Раптом почула свист – такий самий, як вже чула тиждень тому. Підняла очі вгору та побачила, як в небі щось летить у бік ТЕС. Жінка дістала телефон та зателефонувала колегам з іншої зміни, що тоді були на роботі. Сказала: "Ховайтеся, може бути приліт". Як тільки поклала слухавку, почула вибух. 

"От тоді мені було дуже страшно. Я весь день сиділа вдома, плакала та проклинала русню, – розповідає Лариса. – Намагалась заспокоїти себе тим, що люди не постраждали, а решта не так важливо. Але не могла заспокоїтися. Весь час думала: а якби через обстріл ми б не змогли перезапустити станцію? І що тоді робити?".

У листопаді на ТЕС був ще один приліт. Лариса тоді була у відпустці, але зі слів колег знає: останнього разу росіяни били прицільно по об’єктах, що забезпечують станцію, – і вже знали, де вони розташовані. Після цього прильоту 18 000 людей у місті залишилося без опалення. 

Нещодавно у Лариси закінчилася відпустка, вона знову ходить на роботу й не думає про ракети та про те, що прагнення бити по ТЕС у Росії все ще залишилось. 

"Мені взагалі не страшно ходити на роботу, – каже Лариса. – І я розумію, що це треба робити – людям потрібно тепло та електрика, економіці країни потрібно, щоб люди працювали, заробляли та витрачали гроші. А як інакше? Єдине, що змінилося після цих прильотів, – у мене стало ще більше ненависті до росіян. Ненависті та огиди". 

Зараз вона все ще живе одним днем, проте вже більш усвідомлено, ніж у березні. Кожного дня  загадує три бажання: щоб війна закінчилася, щоб чоловік повернувся додому і щоб все це більше ніколи не повторилося.