Чому не всі мають моральне право судити інших під час війни

Мені здається, життя у такій війні якось по-новому показало, що явище морального права таки існує.

Я б ніколи не стала говорити щось про рішення людей, наприклад, із Сум, бо я в не Сумах.

Я б ніколи не стала нічого говорити про піхоту, бо мій чоловік не в піхоті.

І ніколи б нічого не говорила про мам, які втратили дитину, якби мій син не помер.

Я б ніколи нічого не говорила про справедливість чи особисту свободу, якби мій чоловік не був у ЗСУ.

Я б ніколи нічого не стала говорити про дитину (чи родину) з інвалідністю, бо у мене немає дитини з інвалідністю.

Я б ніколи нічого не говорила, що і як робити в окупації чи в полоні, бо я не в окупації і не в полоні.

Там, де я не відчуваю персонального досвіду або моє життя і життя моїх найдорожчих не є аж настільки під загрозою, я не вважаю за можливе надто відкривати рота.

Люди даремно недооцінюють моральне право.

Це хороший спосіб не отримати раптом по пиці.

А білі пальта швидко брудняться у цій землі.

Оригінал