Про дивне, що досі затягує правильний фінал війни. Якщо коротко, то мова про неадекватні акценти. Які відволікають увагу (свідомо чи несвідомо). Найбільш очевидний приклад: світові медіа тиждень обговорювали постановче збиття дронів поблизу Кремля, натомість обстріл супермаркету в Херсоні того ж дня, який забрав життя щонайменше 23 людей, залишився поза активною увагою. Це неправильно.

"Документи Тейшейри", в яких йдеться про можливі сценарії і задуми України, на фоні використання Росією величезної кількості КАБів для масових убивств цивільних – це дивно. Адже у першому випадку – про "ймовірності", а в другому – про реальні смерті. 

Те саме відбувається просто зараз. Сотні заголовків про спроби "мирного врегулювання" розбиваються на уламки об українську реальність, де Росія збільшила інтенсивність обстрілів мирного населення прикордонних регіонів. Лише за останній тиждень – з 8 до 16 травня – російські війська 162 рази обстріляли Харківську, Чернігівську та Сумську області з артилерійських та мінометних установок. Це не про абстракцію. 

Субʼєкт П. несамовито повірив у самостійно вигаданий міф про непереможність "другої армії світу" – але реальність зовсім інша. У "найбільших стратегів сучасності", яких ще вчора вважали потужними гравцями і тому дозволяли поводитися нахабно і мерзенно, порушуючи міжнародне право, – афективна, панічна, істерична поведінка все ясніше проявляється. Тепер це помітно для багатьох. 

Але потрібні дії. Конкретні дії. Менше конспірології. Менше рефлексії на слова російських vip-screamer… Це взагалі не має значення. 

Бо що таке типовий колективний "Путін"? Це класичний приклад токсичної емоційної гіперкомпенсації: коли немає спроможності протистояти сильному супернику на фронті – доводиться задовольняти власні комплекси вбивством дітей у житлових кварталах.

Оригінал

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
війна з росією