Російська церква вибрала йти в розкол
Коли Православна церква України отримувала своє визнання в православному світі та свою автокефалію, ми всі розуміли: ця подія увійде в українську історію. А автор цих рядків набрався сміливості й припустив – можливо, не тільки українську.
Схоже, що так і буде.
23-24 вересня 2021 року відбулося засідання Синоду Російської православної церкви. Що він вирішив, можете прочитати нижче.
ЖУРНАЛ №60 засідання Священного Синоду від 23-24 вересня 2021 року
УХВАЛИЛИ:
1. Визнати, що прибуття до Києва Патріарха Константинопольського Варфоломія з особами, що його супроводжують, без запрошення від Патріарха Московського і всієї Русі, митрополита Київського і всієї України Онуфрія і законних ієрархів Української Православної Церкви, є грубим порушенням канонів, зокрема, 3-го правила Сардикійського Собору і 13-го правила Антиохійського Собору.
2. Засудити неперервні антиканонічні діяння Константинопольського Патріарха, спрямовані на руйнування єдності Православ'я.
3. Відзначити суто політичний характер візиту Патріарха Варфоломія, який виявляє його залежність від зовнішніх щодо Церкви сил.
4. Зберігаючи вдячну пам'ять про заслуги Святої Константинопольської Церкви в справі освіти Русі світлом Христової віри, підкреслити, що благородні подвиги вікопомних Святійших Патріархів Константинопольських в минулому не виправдовують нинішніх канонічних злочинів Патріарха Варфоломія, який підтримав розкол і вступив у церковне спілкування з особами, які називають себе православними архієреями, але не мають канонічної хіротонії.
5. Відзначити, що, підтримавши розкол на Україні, Патріарх Варфоломій втратив довіру мільйонів вірян. Підкреслити, що в умовах, коли більшість православних вірян світу не перебуває з ним у церковному спілкуванні, він більше не має права виступати від імені всього світового Православ'я і представляти себе його лідером.
6. Підтвердити вірність Московського Патріархату нормам канонічного права і загальновизнаним принципам міжправославної співпраці, його відкритість, що зберігається, до всеправославного обговорення ситуації, яка склалася у світовому Православ'ї. Підкреслити, що відповідальність за підрив єдності Православної Церкви лежить цілком на Патріарху Варфоломії внаслідок його антиканонічних дій.
7. Висловити підтримку Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України Онуфрію, архіпастирям, пастирям і всій повноті Української Православної Церкви в їхньому стоянні за правду, в їхній вірності канонічній єдності Церкви.
Що це означає
Це не просто підготовка до розриву відносин із Вселенським патріархатом. Вони вже розірвані. Це заявка на проголошення Вселенського патріарха Варфоломія єретиком і оголошення йому анафеми. А отже – на розрив взаємин не тільки з ним, але і з будь-якою церквою, що підтримає з ним спілкування.
Тобто з усім православним світом поза Росією. За попередніми спробами створити у світовому православ'ї "опозицію" Вселенському патріарху ми знаємо, що у росіян немає лоялістів, готових йти за ними в розкол. Вже якою б лояльною до Москви не була Сербська церква, але і вона не готова заради симпатій Кремля і Чистого провулка – місця резиденції московського патріарха – зрадити тисячолітню традицію.
По-хорошому, не повинна це робити й Москва. Це постріл собі в ногу.
Проблема в тому, що стратегія Кремля, якої змушена дотримуватися й підконтрольна йому церква, – стратегія максимального загострення конфлікту. Якщо щось не по-нашому – лякай тиском, якщо тиск не налякав – лякай вторгненням, якщо і після цього шлють найдалі – лякай ядерними ракетами. Ядерних ракет у Московського патріархату немає, тому вони дістали їхній канонічний аналог і грізно ним потрясають. Як казав один герой класичного російського телесеріалу – "я дурень, кидай зброю!".
Але буває, що супостат не ведеться і на це. Тоді залишається тільки стрілянина по власних ногах. "Дати задню" патріарх Московський вже просто не може – тоді під ним просяде крісло і його функція в російській владній системі перейде комусь більш грізному. Хоч Тихону Шевкунову, хоч Рамзану Кадирову – аби вмів голосно бити черевиком по трибуні та робити страшне обличчя. Рейки, по яких їде паротяг РПЦ, проклали в Кремлі, і нехай очі машиніста вже квадратні від жаху, загальмувати не в його силах – позаду комісар в сані митрополита.
Що буде, якщо вони доведуть свою справу до кінця? Розкол, який можна порівняти з Великою схизмою 1054 року. РПЦ, церква, яка претендує на звання найбільшої за чисельністю вірян православної церкви (наскільки це обґрунтовано – інше питання), змушена буде розірвати відносини з 14 іншими. З погляду політики це означатиме її відмову від участі інструменту російської м'якої сили за кордоном і перетворення на локальне Міністерство православ'я. З погляду релігії – російські віряни опиняться за бортом світового православ'я в якійсь окремій кремлеславній церкві.
З іншого боку – а чи буде це новим розколом або фіксацією того, що вже сталося? Чи не перетворилась Російська православна церква у щось абсолютно окреме від світового православ'я? Чи не виховала вона в собі достатню інакшість, щоб говорити про нове сповідання, якщо не в плані канонів, то щодо церковного устрою і пастирської практики?
Що це означатиме для України? У Синоді брав участь митрополит Онуфрій – предстоятель Московського патріархату в Україні. У разі оформлення нового розколу в світовому православ'ї його конфесії буде вже складніше переконувати, що вони – Українська православна церква, оскільки під питанням у цьому словосполученні опиниться все більше слів. Так само як і те, що вони претендують на історичну спадщину давньої Київської митрополії.
З іншого боку, після такого жесту з боку Москви слід очікувати нових зізнань Православної церкви України з боку світових помісних церков. Якщо Москва сама себе відокремлює, який сенс зважати на її заперечення?
Можливо, цей сценарій і не буде втілений в життя. Можливо, Російська православна церква в останній момент виробить якийсь гібридний варіант, не йдучи в розкол повністю і залишаючи можливість співслужіння з іншими церквами.
Але поки що все йде до радикального сценарію.
