Від Заходу смерть далеко, бо в Україні вона завжди поруч

Я допомагаю людям долучитися до війська. Ви знаєте, яка одна з найпоширеніших причин затримки в оформленні документів? Похорони. Люди ховають рідних, бойових побратимів.

Вчора на похованні побратима був полковник з Дніпра. Сьогодні – цивільна жінка, яка заходить на посаду кухаря. Їй 56. Вона поховає когось із близьких і піде в армію.

Смерть настільки поруч з нами, що ми її унормували. Звикли. Живемо з нею як сусіди. Зустрічаємо зранку і ввечері.

Але насильницька смерть – це ненормально. Люди не повинні вмирати через скажених дідів і їхні мрії про "велич" і "слід в історії".

Обстріли українських цивільних міст – варварство. Загибель людей у Києві, Кривому Розі, Харкові, Дніпрі – страшна трагедія і відповідальність не тільки Московії та її фюрера, а також тих, хто міг протидіяти, але не став. Хто вибрав московські гроші, політичну вигоду, електоральні бонуси.

Я не знаю, що скаже після варварського обстрілу Києва обсмалений в солярії дід у кумедній червоній шапці. Але знаю точно, що це будуть просто слова. Бла-бла-бла.

У нашій війні слова давно перестали відігравати роль.

Слова про підтримку не дають підтримки. Слова про ракети не дають ракет. Слова про мир не дають миру.

Все, що має значення – дії.

Сьогодні до нас заходить дівчина, яка йде в армію, щоб помститися за коханого, який загинув на війні. Їй 26. В неї немає накачаних м'язів і татуювань бойових рун на тілі. Вони їй не треба. Бо ці руни вікінгів і прадавніх слов'ян – в її душі.

Ми помстимося за вбитих дітей в Києві. Ми заставимо скажених дідів заплатити.

Хто хоче долучитися – пишіть в особисті.

Оригінал