Азербайджан за добу переміг у новій війні у Карабаху – сепаратистське формування НКР буде роззброєно. Вірменія відмовилася воювати за своїх проксі, а Росія замість допомоги де-юре союзнику висміяла Єреван.

"Я вважаю, що вірменський народ почувається покинутим та зрадженим, – каже LIGA.net дослідник Університету Південної Флориди (США) та автор Atlantic Council Арман Махмудян. – Росія навіть не намагалася обрати активну дипломатичну позицію та підтримати Вірменію".

Що сталося за останні дні у Карабаху, як це може вплинути на курс Вірменії та позиції Росії на Кавказі – розбиралася LIGA.net.

ВИСМІЮВАННЯ ЗАМІСТЬ ПІДТРИМКИ

19 вересня Азербайджан відновив бойові дії на території Нагірного Карабаху. Великої війни не вийшло. Менше ніж за добу невизнана Нагірно-Карабаська Республіка (НКР) капітулювала та за посередництва Росії підписала угоду про припинення вогню.

Умови – виведення всіх вірменських військ з регіону (Єреван заперечує їхню наявність), розформування збройних формувань НКР та утилізація їхньої зброї, подальші перемовини з вірменським населенням Карабаху про реінтеграцію до складу Азербайджану.

ДОВІДКА. Міжнародна спільнота визнає Карабах територією Азербайджану. Баку та Єреван воювали за нього у 1990-х та 2020-му.

Першу війну виграла Вірменія за підтримки РФ: у Карабаху закріпилася сепаратистська НКР, азербайджанське населення виїхало. У другій війні фактично переміг Азербайджан: зміг взяти під контроль території довкола Карабаху та за посередництва РФ укласти перемир’я – у регіон було введено російський контингент.  

Зараз у Карабаху проживають близько 120 000 вірмен. Саме їхня доля вирішуватиметься на переговорах з Баку.

На відміну від 2020 року – цього разу прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян відмовився воювати. Однак він закликав російський блок ОДКБ та російських миротворців вжити заходів.

Рішення Пашиняна може виглядати розумним, вважає Арман Махмудян. Традиційно обидві сторони покладалися на союзників: Азербайджан – на Туреччину, Вірменія – більшою мірою на Росію та частково на Іран.

"Азербайджан мав більший рівень впевненості у тому, що Туреччина його підтримає. Вірменія такої впевненості не мала… Вірменія знала, що якщо вона вступає у війну з Азербайджаном, то їй доведеться воювати з порожніми руками, без підтримки", – пояснює аналітик.

Такий розрахунок справдився. Росія, яка є де-юре союзником Вірменії по блоку ОДКБ, не заважала Баку проводити операцію – член Радбезу РФ Дмитро Медведєв висміяв та звинуватив Пашиняна, а спікер Кремля Дмитро Пєсков назвав це внутрішньою справою Азербайджану.

Росіяни відверто стали на бік Азербайджану, пояснює LIGA.net експерт-міжнародник з Інституту майбутнього Ілія Куса. І Пашинян вирішив не втягуватися у заздалегідь програшну війну.

Фразою про ОДКБ та російський контингент Пашинян намагався вказати на винних, каже Куса: "Він ще раз підкреслив – мовляв, подивіться, росіяни й ОДКБ не виконують союзницьких зобов’язань перед Вірменією".

ШАНС ДЛЯ ВІРМЕНІЇ

Ввечері 19 вересня під посольством Росії у Єревані був протест. Мітингарі закликали до виходу з ОДКБ та кричали лайливі гасла на адресу російського диктатора Володимира Путіна та голови МЗС Сергія Лаврова. 20 вересня антиросійські протести продовжились.

"Між Росією та Вірменією існували історичні зв’язки, РФ подавала себе як опікун християнства на Кавказі. Ці зв’язки глибоко підірвані, – каже Махмудян. – Вірменський народ почувається покинутим і зрадженим... Слід очікувати зростання антиросійських настроїв у Вірменії".

Карабах з 1990-х був питанням, яке сильно прив’язувало Вірменію до Росії, каже Куса. РФ була посередником і нібито гарантом безпеки.

З переходом регіону під повний контроль Азербайджану ця залежність може зникнути. "Політика Пашиняна полягала в тому, що Вірменії треба якось відірватися від проблеми Карабаху. Бо це зв’язувало їй руки, – пояснює Куса. – Те, що сталося, певною мірою звільняє Вірменію".

Ще за декілька тижнів до операції Азербайджану Єреван робив антиросійські та прозахідні кроки: відкликав посла в ОДКБ, активізував ідею ратифікації Римського статуту, погодився прийняти навчання із США, а дружина Пашиняна вирушила з гуманітаркою у Київ.

На думку Куси, це свідчить, що прем’єр Вірменії планує розворот на Захід та заручився певною підтримкою від західних лідерів.

"Схоже, саме на це Вірменія і сподівається, – каже Махмудян. – Пашинян казав, що покладатися на Росію було стратегічною помилкою. Для них є сенс зробити розворот".

Але потенційний розворот не буде простим та швидким.

Вірменія залишається дуже залежною від РФ: дочірня компанія РЖД контролює вірменські залізниці, "Газпрому" – газопроводи, з РФ постачається критичне електричне обладнання. Також у Вірменії є російська військова база, а у Росії живе велика вірменська діаспора.

Росія має тенденцію використовувати всі ці важелі впливу на суб'єктів, поведінка яких її не влаштовує, каже Махмудян: "Тож, Вірменії доведеться довго чекати, щоб стати незалежною від Росії, якщо вона цього захоче. І це буде дуже дорого. Їм будуть потрібні стратегічні реформи в економічному і на адміністративному рівні".

Проблемою може стати й політична невизначеність у самій Вірменії. Паралельно 19 вересня проходили мітинги із закликами до відставки Пашиняна – під лозунгами, що він "здав Карабах". Аналогічні тези озвучують російські спікери. За даними Медузи, пропагандисти Кремля теж отримали методички у всьому звинувачувати Пашиняна.

На Кавказі програш у війні пов’язаний з питаннями національної гордості та престижу – часто це призводило до політичних катастроф, каже Махмудян: "Я бачив наратив, що Пашинян не захотів воювати, щоб не здаватися невдахою. Це дуже небезпечний наратив. Він може стати фатальним, якщо Пашинян не виправдає себе".

Росія намагатиметься сприяти усуненню Пашиняна від влади, прогнозує Куса. Щоб поставити на його місце когось більш лояльного, зокрема з-поміж старих еліт, яких Пашинян посунув після революції у 2018 році.

Інтерес України – не дати посилити вплив Росії на Кавказі, додає аналітик: "На мою думку, ми маємо підтримати Пашиняна і його команду. Не щодо Карабаху, а в їхніх намірах відірватися від Москви".

Але також є сумніви, що розворот на Захід зможе змінити ситуацію довкола Карабаху на користь Вірменії, каже Махмудян. Азербайджан та Туреччина мають тісніші зв’язки та важливіше значення для Заходу – навряд чи Єреван може запропонувати більше за них.

ПОРАЗКА ЧИ ПЕРЕМОГА РОСІЇ

Ще важко сказати однозначно – підривають чи, навпаки, посилюють події у Карабаху позиції Росії на Кавказі.

На думку Махмудяна, для Москви – це все ж втрата. Азербайджан комфортніше влаштується в регіоні, Туреччина посилить свій вплив.

"Раніше існував баланс сил між Туреччиною і Росією на Кавказі, зараз він порушений, – каже він. – Вперше за останні два десятиліття Росія не є головним гравцем у регіоні. Я не кажу, що Туреччина є. Але воля Росії більше не є нормою для Кавказу".

На думку Куси, Москва насправді вже змирилася з тим, що Азербайджан є сильнішим і силою намагатиметься повернути Карабах.

Інтереси Азербайджану та Росії багато у чому збігаються, додає експерт. Багато залежатиме від переговорів – чи зможе Москва зберегти військову присутність і чи отримає доступ до нових логістичних коридорів, які пробиватиме Азербайджан із контролем над Карабахом.

"РФ не цікавить Карабах і вірмени, їх цікавить регіональна логістика, доступ до якої вони хочуть мати, – вважає Куса. – Такі коридори дозволяють диверсифікувати зовнішню торгівлю й обходити санкції".

Також Росія може опинитися у виграші, якщо все ж зможе змінити владу Пашиняна на лояльний режим, каже експерт: "Для них це ідеальний варіант, щоб перетворити Вірменію на другу Білорусь".

Але у ширшому за Кавказ контексті ситуація з Вірменією та війна проти України можуть вплинути на думки інших партнерів Росії, вважає Махмудян. "Якщо ви є союзником Росії, то можете подумати, що росіяни не такі вже й потужні та надійні, – підсумовує дослідник Університету Південної Флориди. – Тож було б стратегічно розумно принаймні розглянути можливість зробити поворот до іншої сили".

Читайте також: Розбір | Польща – ціль N1. Як спецслужби РФ намагаються зірвати постачання озброєння в Україну