Адаптована версія колонки. Вперше опублікована в The New York Times. Переклад – LIGA.net.

Останнє десятиліття здавалося успішним для авторитарних режимів і складним – для демократичних. Кібершпигунство, дрони, технології розпізнавання облич і соціальні мережі з цензорами, здавалося, зробили авторитарні системи ефективнішими, а демократії – ще більш некерованими.

Захід втратив впевненість у собі – і російські, і китайські лідери втрутилися у цей процес, заявляючи, що хаотичні демократичні системи програли.

А потім сталася абсолютно несподівана річ: Росія та Китай "зламалися". 

Президент РФ Володимир Путін вдерся в Україну і, на його здивування, втягнув до непрямої війни НАТО і Захід.

Пекін наполягав на тому, що хоче досягти нульових показників захворюваності COVID-19, і досі продовжує тримати Китай у повній ізоляції.

Коротко кажучи, і Москва, і Пекін раптом опинилися віч-на-віч з набагато потужнішими силами, ніж вони коли-небудь очікували. І битви викривають – перед усім світом і власним народом – слабкість їхніх власних систем. Настільки, що зараз світ змушений турбуватися щодо нестабільності обох країн. 

Росія є ключовим постачальником пшениці, добрив, нафти та природного газу для світу. А Китай – джерелом та важливою ланкою в тисячах глобальних ланцюгів поставок. Якщо Росія та Китай будуть заблоковані, це вплине на весь світ. 

Путін вважав, що його армія зможе захопити країну з населенням 44 млн тільки тому, що раніше вона перемагала в Сирії, Чечні та Грузії. Наразі це лише військовий та економічний крах, але неможливо не побачити, наскільки кепсько побудована ця система, коли все просякнуте корупцією, а керівництво чує лише те, що хоче чути. 

Путінська Росія фактично побудована на брехні, корупції та нафті. А це не надто стійка система. Скільки російських вищих офіцерів були готові розповісти правду про Україну? Раніше в будь-якій критичній ситуації в Сирії чи Чечні росіяни просто "бомбили" собі вихід з проблеми. Та коли зіткнулися з повноцінною високовмотивованою армією, почала проявлятися гнилизна. І неможливо перебільшити некомпетентність російського флоту, який втратив флагманський крейсер "Москва". 

Щодо Китаю – це не Росія, ситуація тут інакша: країна побудована не на ресурсах, а на працьовитості населення, виробничих талантах та жорсткому управлінні компартії. Утім впертість, з якою пекінські чиновники намагаються продемонструвати свою владу коронавірусу, дивує. Бажаючи продемонструвати успіх американській демократії, Китай вимушений тримати мільйони людей зачиненими у власних оселях вже другий рік. 

Мораль історії: авторитарні системи з високим рівнем примусу – це системи з низьким рівнем інформації. Це засліплює керівників більше, ніж вони усвідомлювали. А навіть коли реальність фігурально б’є їх в обличчя, відмовитися від раніше обраного курсу вони не можуть, адже їхні претензії на довічну владу базуються на претензіях на відсутність хиб.  

Мене дуже непокоїть демократична система США. Але поки ми можемо голосувати навіть за некомпетентних лідерів і підтримувати інформаційні екосистеми, які викриватимуть системну брехню і боротимуться з цензурою, ми зможемо адаптуватися в епоху швидких змін. А це дуже важлива конкурентна перевага для країни.