Обіцянки-цяцянки: Байден рік як президент США. Що він обіцяв Україні і що зробив для Росії

20 січня виповнюється рік, як до влади прийшла адміністрація 46-го президента США. Рік це доволі значний термін, який дозволяє зробити дві речі – перш за все окреслити підхід адміністрації Джо Байдена до ключового для України питання (протистояння Україна-РФ) і оцінити власне результативність політики США на відповідному напрямку. Окрім того, можна чітко порівняти очікування, які генерував Джозеф Байден після свого обрання президентом США в Україні, а також результати практичної політики.

Очікування

Якщо обрання Дональда Трампа в листопаді 2016 року президентом США означилося майже апокаліптичними очікуваннями в Україні, то перемога через чотири роки Байдена сприймалася із задоволенням, яке здавалося не мало меж. Відповідні настрої спиралися на низку моментів. Перш за все те, що Байден, бувши віцепрезидентом США за Барака Обами, активно займався саме Україною, неодноразово відвідуючи її та бувши таким чином детально посвяченим у всі тонкощі ситуації всередині й назовні нашої країни. 

На це накладалася передвиборча риторика Джозефа Байдена, який не просто обіцяв збільшити допомогу на посилення обороноздатності України, але і зробити Україну одним із центральних елементів зовнішньої політики США в разі обрання.

З іншого боку, Байден відзначився як послідовний критик поточної політики Росії та персонально окупанта Кремля, як свідчать його численні заяви та статті. Мова йшла зокрема і про персональну антипатію до Володимира Путіна. Окрім того, багато хто виходив із того припущення, що Демократична партія ніколи не пробачить РФ "вкрадену" у 2016 році перемогу Хілларі Клінтон. 

На додаток, як стало відомо в грудні 2020 року, РФ провела одне із найбільш масштабних втручань в кіберінфраструктуру США (SolarWinds hack). Це не стало найкращим фоном для початку роботи нової адміністрації Байдена. Все це так чи інакше налаштовувало на серйозні заходи в протидії РФ.

Як наслідок, Україна вступала у 2021 рік із доволі значними очікуваннями щодо політики адміністрації Джозефа Байдена у протистоянні Україна-РФ. Щонайменше очікувалося, що активна політика США стосовно цього питання, сприятиме щонайменше стабілізації протистояння. Щонайбільше – мова йшла про те, щоб змінити поведінку РФ і змушувати її вмикати задню щонайменше щодо Донбасу.

Двосторонній трек Україна-США

Оглядаючись на 2021 рік, не можна сказати, що це був беззмістовний рік у відносинах Україна-США. Навпаки формально він відзначився багатьма знаковими моментами – перш за все, коли мова йде про візити, переговори та документи. 

Лише протягом одного року Україну відвідали Державний секретар США (травень 2021-го) і міністр оборони США (жовтень 2021-го). Президент України став другим європейським лідером, який відвідав Білий дім в рамках офіційного візиту (вересень 2021-го). Було відновлено роботу Комісії стратегічного партнерства Україна-США (листопад 2021-го). 

Було підписано два важливих загальнополітичних документи – Спільну заяву Україна-США про стратегічне партнерство (вересень 2021-го) і оновлену Хартію стратегічного партнерства Україна-США (листопад 2021-го). 

Оборонні відомства двох країн підписали рамковий меморандум (серпень 2021-го), який визначив параметри співпраці на наступні п’ять років. Окремо також можна відзначити активну підтримку США ініціативи Кримська платформа щодо деокупації півострову – США були представлені на установчому саміті цієї ініціативи на рівні міністра енергетики. Водночас не треба забувати, що в США купа власних внутрішніх (COVID-19, економічні питання, соціальні й політичні суперечності) і зовнішніх (КНР, КНДР, Іран, Афганістан, міжнародний тероризм) проблем. Зважаючи на те що і для України в адміністрації Байдена знайшлися увага і час, є безперечно показовим. 

Формальний контраст ще більший, якщо згадати два останніх роки адміністрації Дональда Трампа з погляду відносин Україна-США. 

У 2019 році це перш за все спроба Дональда Трампа втягнути Україну у внутрішню політику США на своєму боці, за що він отримав першу спробу оголосити йому імпічмент. 

2020 рік, окрім візиту Державного секретаря США Майка Помпео на початку року, що було спробою адміністрації реабілітуватися за 2019 рік, нічим особливим у відносинах Україна-США не відзначився.

Не менш важливою є чітка позиція, яку зайняла адміністрація Джозефа Байдена щонайменше на рівні риторики, коли мова йшла про протистояння Україна-РФ. Так заяви міністра оборони США у Києві у жовтні 2021-го й очільника Державного департаменту США на саміті ОБСЄ в Стокгольмі в грудні 2021-го чітко покладали на РФ основну відповідальність за припинення конфлікту на сході України. Так само адміністрація Байдена не була помічена в спробах тиснути на Україну щодо реалізації Мінських угод таким чином, як це хотіла б Москва, не зважаючи на постійні вимоги з боку РФ. 

Тут починається реальність

Проте на цьому позитив закінчується, і починається низка моментів, які викликають запитання. 

Перш за все, можемо говорити про невідповідність риторики адміністрації Байдена щодо протистояння Україна-РФ і практичних кроків – іншими словами, розмови про підтримку України не ознаменувалися якимись новими ініціативами чи масштабними кроками, які б на практиці змушували РФ змінювати свою політику і вмикати задню. 

Справді, у 2021 році Україна отримала від США допомоги на посилення обороноздатності на суму в $450 млн. Зокрема йдеться про додаткові два катери класу Island ("Суми" і "Фастів") для ВМСУ, 30 пускових та 180 ракет протитанкового комплексу Javelin. 

Однак це все відбувалося в рамках ініціатив, розпочатих попередньою адміністрацією. Окрім того, масштаби постачань американських ПТРК не дозволяють повною мірою задовольнити реальні потреби з погляду відбиття повномасштабної агресії РФ. 

Так само адміністрація Байдена не відзначилася якимись масштабними ініціативами у сфері санкцій і обмежень, які теж могли б реально вплинути на калькуляції Кремля і змінювати російську політику в вигідне для України русло. Навпаки, після огляду санкційної політики США, адміністрація Байдена дійшла висновку щодо необхідності більш вибіркового підходу у застосуванні санкцій. Іншими словами, очікувати якихось превентивних дій – марна справа. 

До того, в липні 2021 року США на основі угоди із ФРН вирішили не запроваджувати санкції щодо газогону Північний потік-2 і дозволити таким чином завершити його будівництво. Таке рішення теж викликає багато питань з погляду втрати прибутків від транзиту російського газу через ГТС України й негативного впливу на українську воєнну безпеку.

Як наслідок, вже можна говорити про те, що, не зважаючи на низку позитивних моментів, чітко помітна невідповідність між риторикою і практичними кроками адміністрації Байдена. А саме – формальна підтримка України не супроводжувалася масштабними кроками, які б змушувати РФ міняти свою політику на українському напрямку. Щобільше, рішення щодо Північного потоку-2 не лише не посилювало Україну, але й послабило б позиції в разі повної реалізації.

Російський фактор

Ще одним фактором, який відігравав критичну роль щодо формування та реалізації політики США відносно українсько-російського протистояння, були розрахунки адміністрації Байдена щодо Росії. Фактично протягом усього 2021 року в середині самої адміністрації Байдена йшла гостра боротьба щодо того, на яких підходах будуватиметься політика США щодо РФ. Державний департамент і меншою мірою Міністерство оборони США виступали за те, що будь-які спроби вийти на діалог із РФ мають супроводжуватися активним посиленням таких країн, як Україна, які перебувають на передових рубежах протистояння із РФ. 

Разом з тим апарат Ради національної безпеки, роботою якого керує радник із національної безпеки Джейкоб Салліван, виступив з ідеєю спробувати розбудувати "відносини із РФ, які характеризуються стабільністю і передбачуваністю" (to have stable and predictable relations with Russia). Ідея стабілізувати протистояння із РФ була похідною від визнання неспроможності США одночасно активно конкурувати із РФ і КНР в Євразії та необхідності зосередитися винятково на протистоянні із КНР. 

Окрім того, ініціатори підходу розбудови stable and predictable relations with Russia виходили із того, що стабілізація протистояння потрібна і вигідна не лише США, щоб сконцентруватися на КНР, але й РФ, яка має купу внутрішніх проблем, а також не вирішене питання майбутнього автократичного політичного режиму. 

Зрештою, перемогла позиція апарату Ради національної безпеки – із далекосяжними наслідками для протистояння Україна-РФ. 

Вперше Джозеф Байден оголосив про налаштованість розбудувати "відносини із РФ, які характеризуються стабільністю і передбачуваністю", у квітні 2021 року в рамках телефонної розмови із Володимиром Путіним, під час якої було вирішено провести саміт на найвищому рівні в Женеві. Сама ідея була оголошена в рамках першої воєнної напруженості між Україною і РФ, яку РФ ініціювала перекиданням елементів двох загальновійськових армій і трьох з’єднань Повітряно-десантних військ до українських кордонів на додачу до вже присутнього там російського угруповання чисельністю майже 90 000 осіб. Таким чином умови для оголошення відповідної ініціативи із боку адміністрації Байдена були обрані не найкращі – фактично виходило, що США винагороджують РФ самітом на найвищому рівні, коли РФ погрожує розв’язати масштабну війну проти сусідньої країни.

Фактично ж можна говорити про те, що в рамках підходу на розбудову stable and predictable relations with Russia адміністрація Джозефа Байдена почала проявляти надмірну стриманість з критично важливих для України питань, які одночасно є червоними лініями РФ. Завдяки виданню POLITICO стало відомо (потім це опосередковано підтвердила і речниця Білого дому), що адміністрація Байдена розглядала можливість надати Україні екстрений пакет допомоги для посилення обороноздатності на $100 млн в рамках воєнної напруженості між Україною і РФ навесні 2021 року. Але так зрештою і не пішла на це, обмежившись лише риторичною підтримкою. 

Так само адміністрація Байдена виявила стриманість, коли мова йшла про питання наближення України до НАТО, не зважаючи на те, що Брюссельський саміт НАТО в червні 2021 року формально підтвердив рішення Бухарестського саміту 2008 року, коли мова йшла про членство України в НАТО. 

Щобільше, в оновленій Хартії стратегічного партнерства вже не було положень про те, що США підтримують бажання України отримати ПДЧ в рамках НАТО, про що йшлося в оригінальній Хартії 2008 року. Можливо адміністрація Байдена розраховувала, що діяльність на треку Україна-США компенсує і збалансує спробу стабілізувати протистояння США-РФ. Проте цього на практиці не сталося – дався в знаки відчутний крен США саме в бік РФ і навпаки надмірна стриманість щодо України. 

Фактично ж першу воєнну напруженість, ініційовану РФ, можна вважати більше тестуванням Кремлем нової адміністрації в США. Замість рішучості Москва отримала згоду Вашингтона на саміт на найвищому рівні й односторонню стриманість США з принципових питань. Це, а також відчуття того, що стабілізація протистояння потрібна більше США, ніж РФ, призвели до другої воєнної напруженості наприкінці 2021 року і максималістських вимог РФ у сфері Європейської безпеки – включно із припиненням розширення НАТО на схід завдяки таким країнам, як Україна чи Грузія. 

Іншими словами, те, що адміністрація Байдена проявила односторонню стриманість щодо низки принципових питань і показала межі можливого в політиці США, лише підживило традиційний російський максималізм і сприяло виникненню відчуття, що шляхом погроз і залякування РФ може спробувати нав’язати свої правила гри у сфері Європейської безпеки. 

Таким чином дива на російському напрямку не лише не сталося – навпаки прорахунки адміністрації Байдена фактично створили певне сприятливе середовище для другої воєнної напруженості, яка іще, на жаль, далека від повного завершення. 

Адміністрація Байдена несе свою частку відповідальності за найбільшу кризу в Європейській безпеці із часу завершення холодної війни. Тепер же 46-му президенту США і його команді не залишається нічого іншого, як сподіватися, що погрози санкцій, а також обіцянки допомогти Україні і посилити військову присутність США і НАТО в ЦСЄ, сприятимуть тому, що російське керівництво обере шлях деескалації, а не ескалації.

В другий рік правління адміністрації Байдена

Зважаючи на все вище сказаного, можна говорити про провал політики адміністрації Байдена щодо українсько-російського протистояння у 2021 році. Діяльність в логіці розбудови stable and predictable relations with Russia до значної міри нівелювала всі ті позитивні досягнення на двосторонньому треку Україна-США і непрямо сприяла найбільшій кризі в Європі з 1991 року. 

Залишається лише сподіватися, що у 2022 році на політику США щодо протистояння Україна-РФ чекає необхідна корекція, яка врахує всі помилки, яких припустилися у 2021 році. Водночас істеблішмент і народ України отримали гарний урок щодо того, наскільки практична політика може розходитися з очікуваннями.