Швидкої перемоги ворог не здобув – це добре! 

Але війна затягується – це погано! 

Україна продовжує жити серед руйнувань, горя, смерті та скалічених доль. 

Країна бореться за своє життя, нове майбутнє, і її народ готовий йти до кінця. 

Але війна – це не тільки героїзм та звитяга, але й важка щоденна праця, що потребує повної самовіддачі та готовності до пожертви. 

Не хочу зараз писати про Збройні сили України – їхній героїзм, професійність та мужність рятують Україну та нас, її громадян, вже чотирнадцятий день. Впевнений, їхніх сил вистачить до переможного кінця, аж поки ворог не буде розбитий, втоплений в поліських болотах та врешті решт вигнаний з нашої землі. 

Зараз я дуже хочу сказати декілька слів про бійців тероборони, серед яких тисячі простих, непримітних у звичайному житті українців, героїчна фотографія яких в уніформі, касці та з автоматом, розміщена в соціальній мережі, не приверне ніякої уваги та ледве набере з десяток "лайків". 

Багато з них, визволивши свої сім’ї, дружин та дітей, з-під російських ракет та бомб, перше, що зробили на новому місці, – добровільно записалися в місцеву тероборону і скромно без зайвого пафосу терплять холод і безсоння на блокпостах та в патрулях, допомагаючи армії. 

Багато з них розриваються між службою та сім’ями, які чекають своїх батьків, чоловіків та синів з чергувань, щоб разом роздобути їжу для себе та дітей, знайти дрова для пічки, хоч якось налагодити побут в новому, часто не дуже пристосованому для тривалого проживання житлі, та продовжувати жити з вірою в перемогу та мрією про якнайшвидше повернення до своїх домівок. 

Готовність людей самовіддано битися з ворогом на всіх фронтах захоплює, але довго жити лише героїчним поривом не вийде. Більшість з тероборонівців – це не тільки телезірки, спортсмени та підприємці, які роблять велику справу, захищаючи Батьківщину та запалюючи своїм прикладом інших. Переважна більшість з тих, хто сьогодні стоїть на блокпостах та патрулює вулиці, – прості люди: автослюсарі, будівельники, вчителі, водії. Звичайні українці, що мужньо тримаються посеред війни та борються за свою країну. 

Всі ці люди зараз без роботи, без можливості отримувати звичний дохід та без якихось суттєвих запасів на "чорний день". Уряд повинен задуматися про те, як підтримати тероборону фінансово, так само як держава підтримує армію. 

Створіть фонд, зробіть державну програму, виділіть фінансування, щоб український тероборонець, готовий воювати за свою землю, не думав, чим нагодувати дітей.

Тероборона – велика сила, готова до бою та самопожертви, і, мені здається, якщо державі хоч якось, хоч частково, вдасться звільнити її учасників від тривоги про те, чим нагодувати та як обігріти їхні сім’ї протягом тижня, двох, місяця, то країна від цього тільки виграє, а перемога стане ближче.