Не став маріонеткою, тому й бісяться. Чому Медведєв наїхав на Зеленського у своїй статті
Дмитро Медведєв, експрезидент Росії, а нині заступник голови Ради безпеки РФ, написав статтю про російсько-українські відносини. Вона вийшла на шпальтах газети "Коммерсант" ("Ъ"), яка останнім часом публікує чимало інформації, пов’язаної з кремлівською позицією щодо стосунків з Україною.
Це безпрецедентна стаття з точки зору тональності та ставлення до українського політичного керівництва. Таких відвертих особистих образ щодо президента України не дозволяв собі не лише жоден російський чиновник, а й жоден з російських пропагандистів, не обтяжених офіційними посадами.
Медведєв дозволяє собі особисту характеристику президента України Володимира Зеленського, наголошує на його етнічному походженні, говорить про нього як про слабку і корумповану людину. А головне – підкреслює, що з таким політичним керівництвом України Росія не збирається мати ніяких справ. У Кремлі воліють чекати в Києві такого співрозмовника, з яким можна було б домовлятися на російських, а не на українських чи західних умовах.
Чому Медведєв, якого вважають найближчою до президента РФ Володимира Путіна людиною, вирішив написати такий матеріал?
Тут є внутрішньополітичний мотив: як відомо, Медведєв намагається повернути собі той рівень впливу, який він мав, будучи прем’єр-міністром Росії, і який він втратив.
Але сам факт того, що Медведєв сконцентрувався саме на українській темі, свідчить про те, що він транслює саме те, що подобається Путіну. Те, що сам президент Росії хотів би сказати на адресу свого українського колеги, але поки утримується. Таким чином, Медведєв сигналізує тими думками, які президент РФ може висловлювати в особистому спілкуванні. А можливо, тими меседжами, які невдовзі стануть думками самого Путіна.
Стаття Медведєва говорить нам про те, чого очікувало російське політичне керівництво від Володимира Зеленського після виборів 2019 року в Україні. Кремль зосередив зусилля на поваленні тодішнього президента України Петра Порошенка. Метою було – позбутися людини, яка не йшла на компроміси з Володимиром Путіним, з пропозиціями, які надходили з Кремля та мали відвертий антиукраїнський характер.
Саме тоді Кремль почав контактувати з українськими олігархами. Делікатно. То були розмови, про які ми, можливо, дізнаємося лише з роками. Але головна їхня ідея була такою: якщо ви хочете й надалі робити в Росії свій бізнес, маєте привести до влади в Україні людину, яка погодиться на путінські умови.
Звичайно, в Москві вважали, що такою людиною стане саме Зеленський. Такі ж сподівання були й на саміті Нормандської четвірки в Парижі: саме там Путін очікував капітуляції від українського президента. Але коли цього не сталося, у Кремлі все просто пояснили зрадою Зеленського, тим, що він відмовився від власної ідентичності – і етнічної, і політичної. Тим, що президент України, заради збереження своїх грошей та влади, почав служити головним ворогам Москви – прихильникам української державності. Ця "зрада" й стала головним мотивом того, що в Росії не бажають мати жодних справ ані з самим Зеленським, ані з представниками його найближчого оточення, ані з українським олігархатом, який допоміг Зеленському прийти до влади.
Той факт, що президент України просто транслює настрої українського суспільства, а люди, які готові відмовитися від власної державності та капітулювати перед Росією на користь амбіцій Путіна і Медведєва, – у меншості, просто не спадає на думку російським чиновникам. Тому що вони ніколи не звертають уваги на народ – ані на український, ані на російський. Вони вважають, що з народом потрібно розмовляти лише мовою силових структур, які будуть за командою стріляти у протестувальників проти їх диктатур. Приклад цього ми побачили під час нещодавніх подій у Білорусі, коли людей, які вийшли на вулиці міст проти диктатури Олександра Лукашенка, розганяли силовими методами працівники правоохоронних органів. Тоді Путін, попри прохолодні стосунки з Лукашенком, одразу став його відвертим прихильником. Адже білоруський правитель почав діяти так, як подобається Кремлю. Він не залишив собі жодних можливостей домовитися з цивілізованим світом, перетворившись на російську маріонетку. Саме це й потрібно було Кремлю.
Але потрібно не тільки від президента Білорусі, а й від президента України. А якщо Зеленський не погодився на такий сценарій, він одразу ж став одним із найзатятіших ворогів Кремля. І діалогу з ним ніхто вести не буде.
Залишається лише дивуватися, чому сам Зеленський постійно говорить про можливість зустрічі з Володимиром Путіним. Чому він не може зрозуміти, що у Кремлі вже чекають на наступного президента України і робитимуть все можливе, щоб дестабілізувати ситуацію в країні та повалити владу Зеленського.
За таких умов президент України мав би йти на порозуміння з державницькими, патріотичними силами. Усвідомити, що Україна має перетворитися на демократичну державу, що йде шляхом реформ, про які говорять наші західні партнери та союзники.
Але відбувається щось неймовірне: Зеленський робить все навпаки. З одного боку для Кремля він ворог, а з іншого – формує в Україні режим особистої влади за білоруським чи російським зразком. Не усвідомлює, наскільки важливою є коаліція з патріотичними силами, зриває всі домовленості зі США та Євросоюзом. Згадати хоча б останню історію зі зривом конкурсу з обрання керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури після того, як умова про його обрання була зафіксована у спільній заяві після зустрічі Зеленського та лідера США Джо Байдена.
Президент України ніяк не реагує на серйозні проблеми зі своєю репутацією, яку підірвало офшорне розслідування Pandora Papers. Там його прізвище з’явилося серед найбільших корупціонерів світу, включно з Володимиром Путіним.
Таке нерозуміння Зеленським того, що не можливо побудувати авторитарний режим у ситуації, коли тебе ненавидить Росія, а Захід не розуміє, чому ти не проводиш реформ, є серйозною загрозою не стільки для його влади, скільки для України.
