Російсько-українські переговори – театр одного глядача. Трампа

Не залишилося сумнівів у тому, що Путін не хоче припинення війни, принаймні тут і зараз.

Можливо, він ще марить "повним досягненням цілей СВО", тобто завоюванням всієї України. Або просто хоче закріпити за собою ще кількадесят квадратних кілометрів Донбасу перед майбутніми реальними переговорами.

В будь-якому разі він вірить, що російська армія здатна наступати, а російська економіка – витримувати війну.

Звідки ми це знаємо? З результатів параду 9 травня.

Бог знає, про що розмовляв імператор Сі з царем Путіним і якими аргументами вони послугувалися. Очевидно, що Китай якщо не дав дозвіл, то щонайменше не заперечив проти чергової літньої наступальної кампанії Росії. Якби це було не так, оголошене Путіним "припинення вогню" (читай: нальотів "шахедів" на українські міста) було б продовжене і після 11 травня.

Якби Путін дійсно погоджувався на переговори, то припинення ракетних та авіаційних ударів переросло б у припинення артилерійських обстрілів, а там – і в припинення вогню взагалі. Путін навіть міг би "зберегти обличчя", не погоджуючись на українсько-європейську вимогу 30-денного безумовного перемир’я, а оголосивши про нього самостійно. Однак цього не сталося, отже – Путіну війна все ще потрібніша за мир.

То що ж роблять російська та українська делегації в Стамбулі? Відповідь одна – підіграють Трампу.