Свідомо взяв паузу після візиту до Вільнюсу, щоб осіла інформаційна "піна" і з’явилася можливість більше уваги звернути на результати.

Головний результат саміту – комплекс ухвалених рішень, публічних заяв, започаткованих ініціатив – свідчить, що фактично розпочався транзитний період щодо вступу України в Альянс. Цей процес набуває дедалі більших ознак незворотності. 

Значення саміту підкреслюють три блоки досягнень, які варто деталізувати.

Перший блок – це зміст подій, досягнення консенсусу і глибинне розуміння спільних цілей, в основі яких – українська позиція.

Другий блок – це власне формальні рішення та їхні політико-правові особливості.

Третій – це підсумки роботи на полях саміту.

Ще під час призначення на посаду міністра оборони у листопаді 2021 року я задекларував один з пріоритетів своєї роботи: вступ до НАТО де-факто. 

Вступ де-юре – це питання політичної волі наших партнерів на основі консенсусу, який може не залежати від того, що робить чи не робить Україна. 

Де-факто – це насамперед питання взаємосумісності сектору безпеки і оборони України з Альянсом. Від опанування зброї до налаштування за єдиними принципами системоутворюючих процесів – оборонного планування, виробництва ОВТ, забезпечення армії тощо. Ця частина більшою мірою залежить від нас, її можна виміряти. 

У євроатлантичному порядку денному є галузі, де з очевидних причин лідерство належить Міноборони, але загалом це командна гра, де у кожного – Президента України, Уряду, Парламенту, суспільства – своя роль. До НАТО приймають не Сили оборони, а країну. Велику вагу мають суто політичні аспекти, питання правосуддя, верховенства права, громадянських свобод тощо. 

Якщо подивитися на результати саміту у Вільнюсі з погляду командної гри та змісту подій – це потужний крок вперед. Тому саміт дійсно історичний. Насамперед вдалося донести українське бачення, яке було підтримано лідерами країн-партнерів: торгівля територіями та свободою приєднання до безпекових альянсів неприпустима, це не може бути предметом розміну. Відмова від інтеграції в НАТО не може бути переговорною позицією.

Консенсус проявився у заявах. Про те, що Україна буде в НАТО, коли складуться відповідні умови, сказали Президент США Джо Байден, Президент Туреччини Реджеп Ердоган, прем’єр-міністр Італії Джорджія Мелоні та інші друзі України. 

Прем’єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак окремо відзначив, що гарантії безпеки, які були надані Україні від країн "Групи Семи", не повинні розглядатися як альтернатива НАТО. Україна наголошувала на такому підході. 

Cам факт появи декларації G7 доводить, що питання справедливого миру в Україні – це глобальний інтерес. Це ще одна українська теза, яка здобула підтримку: напад Росії на Україну не є локальною проблемою і не має локального вирішення у вигляді "заморозки" чи чогось подібного. Вихід з війни тільки один – через поразку агресора та його покарання. Це – спільна мета.

Другий блок – формальні рішення.

Серед практичних результатів саміту – комплексний пакет допомоги, який передбачає: 

• перехід від короткострокової до багаторічної програми підтримки трансформацій сектору безпеки та оборони України для досягнення повної взаємосумісності з Альянсом;

• надання нелетальної допомоги (паливо, розмінування, медицина тощо), 

• запровадження політичного інструменту високого рівня у вигляді Ради Україна – НАТО.

Утворення Ради – це інша філософія та інший рівень суб’єктності. У Вільнюсі на інавгураційному засіданні Ради Президент України Володимир Зеленський вперше сидів за столом з лідерами країн НАТО не як запрошений гість, а як учасник з рівними правами, місце було визначено за алфавітом – між Туреччиною та Великою Британією. 

Цей механізм передбачає регулярні консультації на рівні міністрів іноземних справ, міністрів оборони, військових представників тощо. Україна зможе ініціювати проведення цих зустрічей і пропонувати порядок денний. 

Але головне досягнення у нашому публічному просторі недооцінили, зокрема, тому, що помилково інтерпретували. 

Прокоментую більше як юрист.

У пункті 11 підсумкового Комюніке саміту НАТО у Вільнюсі зазначено, що Україна більше не потребує Плану дій щодо членства (ПДЧ). Визнано, що наша держава досягла прогресу у взаємосумісності та стала більш політично інтегрованою до Альянсу. Подальший прогрес буде регулярно оцінюватися міністрами іноземних справ на основі адаптованої річної національної програми.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг висловив суть змін: замість двокрокового процесу вступу до НАТО запроваджено однокроковий. Багато хто чомусь вирішив, що йдеться про кальку Річної національної програми під егідою Комісії Україна – НАТО. Мовляв, нічого не змінилося.

Але Комісії Україна – НАТО більше немає. Рівень взаємодії підвищено шляхом утворення Ради України – НАТО. Це означає, що є усі підстави – і за "духом" і за "буквою" – трансформувати зміст річної програми.

Адаптована річна програма, власне, і повинна дати розуміння умов, після яких може бути ухвалене рішення про вступ. Цих умов може бути 20, а може бути три. Теза про регулярність оцінювання створює простір як для ритмічного, так і для пришвидшеного руху. Прийти до висновків про виконання умов можна у будь-який зручний час, коли сформується консенсус. 

Перша умова – відома: перемога України у війні. Щодо інших умов: "домашнє завдання" для нашої держави – розробити своє бачення адаптованої річної програми і запропонувати його для розгляду. Це питання міжвідомчої координації та діалогу з нашими іноземними партнерами. Маємо бути у цьому процесі проактивними. Міністерство оборони виконає свою частину роботи.

Третій аспект – загальний контекст і робота на полях.

Саміт НАТО – це зібрання однодумців. Тому не менш важлива робота тривала за межами головної офіційної зали з прапорами країн-учасниць. На полях зустрічі ми проговорили з колегами і вирішили багато практичних питань.

Створюється перший спільний з НАТО центр аналізу, тренування та освіти для поширення передового досвіду, здобутого на війні. Підписано документ щодо "коаліції тренування пілотів".

Підписано пакет документів щодо поглиблення взаємодії зі Швецією. Наші скандинавські друзі тривалий час зберігали нейтралітет, тому значну увагу приділяли формуванню справжнього суверенітету у питаннях оборони. Їх досвід надзвичайно цінний для нас. Ми узгодили питання доступу до чутливої інформації, а також радикально спростили доступ до шведського ОПК у процесі закупівель. 

У списку дотичних до саміту практичних здобутків – пакети допомоги на $1,5 млрд. Окремі рішення, які були оголошені у контексті саміту – надання касетних боєприпасів від США та далекобійних ракет Sculp від Франції тощо – це посилення нашої армії у відповідальний момент і збереження життя наших воїнів.

Таким чином, на рівні фундаментальних речей, правової рамки та практичної роботи результати дуже позитивні.

Що далі?

У розвиток цього процесу, на мій погляд, важливо уточнити деякі положення Конституції України. 

По-перше, статтю 17 слід доповнити тезою, що Україна самостійно обирає механізми гарантування своєї безпеки, зокрема шляхом приєднання до міжнародних договорів чи організацій. Це більш чітко розкриє та унормує ідею європейського та євроатлантичного курсу, закладену в абзаці 5 преамбули. 

Також застарілою є норма про недопущення розташування іноземних військових баз. Зрозуміло, що за потреби можна знайти юридичну формулу, щоб не називати базу базою, а якимось "центром взаємодії та обміну досвідом" абощо. Але навіщо? Треба прибрати це обмеження, яке втратило актуальність, щоб знищити ґрунт для спекуляцій. 

Загалом варто розуміти – Україні доведеться опанувати "мистецтво можливого" у міжнародних питаннях на якісно іншому рівні. У нас в цьому плані є успіхи. Варто перестати трактувати як "зраду" відсутність однозначних формул. Це – можливості і завдання. 

Нагадаю, щодо кожного виду іноземного озброєння, яке вже давно на фронті, я спочатку чув "ні, цього не буде, це неможливо". По факту – можливо, але у свій час і за умови нашої наполегливості. 18 липня продовжимо робити неможливе на черговій зустрічі у форматі Рамштайн.