Можна скільки завгодно казати про те, що перемоги популістів на Заході ніяк не впливають на рішення Москви розширювати свою агресію та інших авторитарних лідерів ставати нахабнішими, але реальність уже вчергове демонструє, що між цими явищами є безпосередній звʼязок.

Обрання популістів можливе лише у розділеній та ослабленій країні, де загострення конфліктів між різними верствами суспільства є необхідною передумовою, щоб завдяки їм прийти до влади. Адже сама суть популізму полягає у конструюванні міфу про упосліджених "нас" та злих і підступних "них".

На цьому тлі реальні проблеми та вороги, протистояти яким важко та складно, поступаються місцем цим уявним конструкціям, на яких набагато легше паратизувати й нарощувати підтримку. А сучасні соціальні мережі стають такими собі стероїдами для "продавців ненависті", які досконало працюють над поляризацією суспільства.

Не дивно, що саме таких популістів за допомогою всієї міці своєї пропагандистської машини підтримує Росія. Подібні політики у своїй риториці якщо не заперечують російську агресію, то обовʼязково применшують її роль, особливо на фоні "загрози" від уявних внутрішніх ворогів.

Це природний альянс, де одні хочуть влади за будь-яку ціну і потребують для цього озлоблених одне на одного мас, а інші хочуть розколоти країни, які вони ненавидять, і промивають цим масам мізки, аби досягнути своєї мети.

Для цього альянсу популістам не обовʼязково бути прямими агентами Кремля. Просто до певного моменту ваші цілі збігаються, і треба лише переконати себе цього не усвідомлювати та ухвалити таку собі негласну "угоду про ненапад" зі своїм ситуативним союзником.

Утім, коли мети популістів досягнуто, для Росії це лише перший крок. І водночас це свідчення, що країна – ціль її спецоперації нарешті достатньо слабка, щоб бути здатною на рішучу та згуртовану відповідь.

Саме тоді приходить час запускати шахеди.

Оригінал