Зміст:
  1. "Коли я виходжу звідси, все намагаюся забути"
  2. Реанімація. Там, де постійно триває боротьба між життям і смертю
  3. "Основний удар припав на мене"

Біля лікарні Мечникова щодня шикуються "швидкі": сюди привозять поранених з фронту, звідси їх перевозять в інші українські лікарні. Протягом доби через приймальне відділення проходить понад сотня пацієнтів – військових і цивільних. За час повномасштабної війни Росії проти України в Мечникова пролікували 45 тисяч військових. Щодня в реанімації намагаються врятувати від 20 солдатів.

У репортажі LIGA.net – будні тих, хто рятує життя щохвилини, і тих, хто вчиться жити заново після важких поранень.

Гонка за життя. Репортаж з лікарні Мечникова у Дніпрі, куди привозять важкопоранених військових
Поранених привозять у Мечникова. Фото: Марія Пунтус

"Коли я виходжу звідси, все намагаюся забути"

У Дніпрі спека: у липні 2025 року фіксують температурні рекорди – 36-38 °C. Біля приймального відділення лікарні Мечникова вишикувались автівки швидкої допомоги – поранених військових перевозять в інші лікарні. Водій однієї з автівок вітається з охоронцем лікарні й жаліється, що в таку спеку неможливо працювати. Охоронець втомлено буркає: "Нам не вгодиш…"

Один за одним з відділення на каталках вивозять військових: стан цих хлопців стабілізували; тепер їх чекають поїздки до інших шпиталів і лікарень України. Кілька з них мають поранення голови, кілька – ампутації. Неподалік від машин стоять інші військові й курять.

Гонка за життя. Репортаж з лікарні Мечникова у Дніпрі, куди привозять важкопоранених військових
Біля приймального відділення. Фото: Марія Пунтус

Усередині приймального – лікарняний шум: у когось постійно дзвонить телефон, медпрацівники збираються на коротку нараду. "Роботи буде дуже багато", – попереджає один з лікарів молодого інтерна. На каталках з вулиці завозять хворих цивільних. Усіх цих людей зустрічають медсестри, одна з них – 24-річна Ірина Дереєнко.

Гонка за життя. Репортаж з лікарні Мечникова у Дніпрі, куди привозять важкопоранених військових
24-річна Ірина. Фото: Марія Пунтус

"Дуже багато історій тут відбулось, але коли я виходжу звідси, все намагаюся забути. Щоб не зійти з розуму", – каже вона.

У приймальному відділенні на добовому чергуванні працюють три медсестри, двоє лікарів і ще чотири-п’ять працівників допоміжного персоналу. Усього в відділенні працює понад 100 людей. Але навіть цього іноді не вистачає – бувають ситуації, коли потрібно десять медсестер одразу.

Ірина Дереєнко працює в Мечникова вже кілька років, планує стати лікаркою. Щодня її зміна розпочинається о 8:00 ранку і триває добу. Щодня через відділення проходить щонайменше 100 людей. Буває, що й 130. У середньому – 50 на 50: половина цивільних, половина військових. Але бувають дні, коли майже всі – військові.

"Найскладніше працювати, звісно, коли привозять одразу багато важкопоранених, – розповідає медсестра. – Вони приїжджають з усіх напрямків фронту; евакуація відбувається цілодобово. До нас везуть і вдень, і вночі".

Гонка за життя. Репортаж з лікарні Мечникова у Дніпрі, куди привозять важкопоранених військових
У коридорі Мечникова. Фото: Марія Пунтус

"Найважчих" доставляють прямо в реанімаційну залу. Це пацієнти без рук, без ніг, без очей. Був випадок, коли у Дніпрі ракета прилетіла в багатоповерхівку на вулиці Перемоги – знесло три під’їзди.

"Я тоді була вихідна, але приїхала, переодяглася й побігла допомагати, – каже медсестра. – Люди шукали рідних, я записувала імена, телефони… Усі, кого тоді шукали, загинули".

Була ще історія, що найбільше запам’яталася дівчині. Військові привезли свого важкопораненого одразу до реанімації. Його серце вже не билось. Лікарі 30 хвилин проводили серцево-легеневу реанімацію. Коли констатували смерть, його побратими – великі, сильні чоловіки – всі стали на одне коліно й почали плакати. Це було важко витримати.

"Поранені розповідають нам дивовижні випадки, як їм вдавалося вижити у дуже складних ситуаціях, – каже Ірина. – Буває, на позиціях по два-три тижні не їдять нормально. Дрони скидають їм по пляшці води. Один хлопець казав, що пив воду з калюжі... Усього дві години їзди від нас – зовсім інше життя".

Реанімація. Там, де постійно триває боротьба між життям і смертю

"Добрий день! Приймальне відділення Мечникова. Нам потрібен лікар для військового", – звучить у коридорі поблизу реанімаційної зали. Це медична працівниця дзвонить у інше відділення. "Назаре, мій хороший, ми вже зробили частину, все добре", – звучить у самій реанімаційній залі: прямо зараз там оперують двох пацієнтів-військових, з номерами 62 і 64 (ці номери дають пацієнтам у лікарні. – LIGA.net). Біля узголів'я в пораненого стоїть анестезіологиня і періодично спілкується з ним.

Анестезіологи зустрічають найважчих пацієнтів одразу після евакуації з лінії фронту. Щойно поранений переступає поріг шпиталю – починається гонка за його життя. Це виглядає так: каталки заїжджають у приймальне – починається госпіталізація. Лікар реєструє, звіряє документи, присвоює номер – і далі пацієнт іде маршрутом, організованим по колу, – так, щоб не було "заторів".

У реанімаційній залі працюють травматологи, нейрохірурги, анестезіологи; рентген, КТ, томографія – все поруч. Тут три операційні – хірургічна, травматологічна, нейрохірургічна. У кожній – по два столи, кілька операцій найчастіше проходять одночасно.

"Сьогодні до нас надійшов пацієнт – військовий з мінно-вибуховою травмою, – розповідає анестезіологиня приймального відділення Лілія Кирилова. – Поранення він отримав третього липня. Надійшов до нас о 13:10; його одразу направили в реанімаційний зал".

Гонка за життя. Репортаж з лікарні Мечникова у Дніпрі, куди привозять важкопоранених військових
Анестезіологиня Лілія за роботою. Фото: Марія Пунтус

В операційній одночасно роблять операції двом пораненим військовим. Часто це триває годинами. До роботи залучені одразу декілька медичних працівників. Назар, з яким працює Лілія, отримав поранення ніг.

"Цьому пацієнту (Назару. – LIGA.net) ми вже замовили свіжозаморожену плазму й еритроцитарну масу, щоби відновити глобулярний об’єм крові, – каже анестезіологиня. – Під час евакуації він втратив багато крові".

Щодня до реанімаційного залу надходить від 20 до 40 поранених. Чи не найчастіше в реанімаційні зали потрапляють пацієнти з масивною крововтратою, особливо внаслідок ампутацій чи осколкових поранень. У шпиталі проводиться від 15 до 30 оперативних втручань на добу, лише у приймальному відділенні. Операційні працюють у режимі нон-стоп. Після реанімаційної зали пацієнтів переводять у відділення інтенсивної терапії; там їх оглядають інші лікарі, зокрема і психіатр.

Гонка за життя. Репортаж з лікарні Мечникова у Дніпрі, куди привозять важкопоранених військових
Оперують двох одночасно. Фото: Марія Пунтус

Після стабілізації стану пораненого (насамперед – знеболення, боротьба з крововтратою та шоком), лікарі починають комплексну діагностику: беруть аналізи, роблять КТ, рентген та інші обстеження.

"Усе залежить від характеру травм. Якщо є підозри на внутрішні кровотечі, пошкодження мозку, кісткові дефекти – одразу робимо КТ, – продовжує Лілія. – Ми працюємо максимально швидко: рахунок іде на хвилини".

Поранений зазвичай проводить у відділенні до тижня, після чого його або переводять у профільне, або евакуюють до Києва, Львова, Одеси та інших міст.

Анатолій Галущак, завідувач відділення, пахне кавою і виглядає втомленим.

"У якийсь момент ми навіть перестали записувати перші дві цифри в номерах, почали писати тільки останні три, – каже він. – Це щоб уникнути також зайвого психологічного тиску на поранених військових – їх уже понад 40 тисяч. Реанімаційне відділення заповнене повністю".

Гонка за життя. Репортаж з лікарні Мечникова у Дніпрі, куди привозять важкопоранених військових
Завідувач відділення. Фото: Марія Пунтус

Найбільше Анатолію запам’ятався один з днів у жовтні 2024-го. Тоді через дорогу від лікарні Мечникова прилетіла балістична ракета. Лікарі у цей момент оперували поранених. В операційній вибуховою хвилею винесло вікна.

"Сирена горлала, стояв гуркіт, але операцію ми не зупинили, – згадує Анатолій. – Але найважче все одно не це. Найважче – психологічно витримати людський біль. Ампутації. Страждання. Кожен пацієнт – зі своєю історією, і всі ці історії треба вислухати. А ще: пояснити, коли буде протезування, скільки ще операцій, як довго триватиме реабілітація. Бачити людський біль – важче за все".

"Основний удар припав на мене"

У палаті їх троє: один поранений спить, другий обідає, а третій дивиться відео в навушниках. Усі вони нещодавно перенесли ампутації. Майстер сил безпілотних систем Віктор, схожий на козака, – родом із Запоріжжя. Для розмови Віктор трохи підіймається на ліжку – вставати йому заборонено.

Гонка за життя. Репортаж з лікарні Мечникова у Дніпрі, куди привозять важкопоранених військових
Захисник на ім'я Віктор. Фото: Марія Пунтус

Віктор потрапив у шпиталь кілька днів тому, після важкого поранення. Тепер у нього висока ампутація лівої ноги. Перше, що він зробив, коли прокинувся – попросив телефон набрати дружину, – "бо вона приб’є, що не написав". Зазвичай він завжди писав, коли йшов на завдання і коли повертався, а цього разу не вийшло, – у взвод, де працював Віктор, прилетів російський FPV-дрон.

"Це було на Донеччині, – розповідає військовий. – Ми виїжджали з позицій і засікли ворожий дрон. Побачили, що він летить просто на нас. Звернули в бік, заїхали у провулок, зупинились, активували глушилку, вистрибнули з машини і розбіглися в різні сторони. Але він таки пішов за нами. Колись була подібна ситуація: дрон влучив у порожню машину, ми встигли відбігти. А цього разу прилетів в ту сторону, де біг я. Я був попереду, тому основний удар припав на мене. Ще один побратим дістав трохи легші поранення".

Віктору пощастило, що поруч одразу опинились побратими: його швидко завантажили в пікап, по рації передали, що везуть пораненого на стабілізаційний пункт. Від моменту поранення до доставлення минуло близько 40 хвилин – це надзвичайно швидко, каже захисник. "Якби транспорт не був на ходу, я, ймовірно, не вижив би. Ще одна удача – другий дрон не встиг добити: зазвичай один атакує, а другий заходить повторно, щоб підтвердити ураження або завершити атаку, але цього разу той пішов в інший бік".

На стабпункті Віктору вже переливали кров – у нього третя позитивна. Далі була термінова операція. Побратими увесь цей час нікуди не відходили від стабпункту й чекали звістки від хірурга, чи вдалося стабілізувати стан і чи є шанси вижити. Після операції Віктора перевезли до лікарні Мечникова. Прокинувся він уже в палаті – далі були крапельниці, знеболення і перев’язки.

Віктор пригадує, що приходив до тями, ніби в маренні: біла підлога перед очима (насправді то була стеля), дівчата у білих халатах кажуть "Почекай-почекай!"; дивні відчуття у роті – поранений приїхав у відділення підключеним до апарату штучного дихання.

День Віктора у Мечнікова починається рано: десь о 4-4:30 приходять санітарки. Вони по черзі будять пацієнтів, змінюють постіль, вмивають їх і дають ще трохи поспати. Потім – перев’язки й інші процедури, сніданок і обхід.

Гонка за життя. Репортаж з лікарні Мечникова у Дніпрі, куди привозять важкопоранених військових
У палаті. Фото: Марія Пунтус

Віктор пробуде в палаті точно ще декілька днів. Далі лікар дивитиметься, як буде гоїтися рана. Про ампутацію поранений жартує:

"Пацани мої приїжджали, ті, що рятували мене. Кажу: "Хлопці, де нога? Я пам’ятаю, в машині прокидався, нога ще була". Кажуть: "Та вона скакала по машині!"

Віктор каже: все в цій лікарні тримається не лише на підтриманні фізичного стану. Тут дуже багато залежить від настрою і внутрішнього стрижня. Комусь після поранення легше прийняти все й рухатися далі, хтось опускає руки. "Я знаю хлопців без рук, без ніг – але вони настільки тримаються, що з них можна приклад брати навіть цивільним". Є й такі, які навіть повертаються назад у підрозділи.

"Найголовніше тут – підтримка рідних. Моя дружина – неймовірно сильна. Поки інші плачуть, вона всіх заспокоює. Ну, знаєте цю тему, чоловіки за температури 37 уже складають заповіт, а жінки… Вони в нас дуже сильні. Хоча їй, певен, ще важче, ніж мені. Головне – не зламатися. Болить, звісно, але біль – це ще не кінець. Якщо є підтримка і є бажання жити – можна пройти й це. Я сам не здаюся", – каже Віктор.

Гонка за життя. Репортаж з лікарні Мечникова у Дніпрі, куди привозять важкопоранених військових
Тут намагаються врятувати кінцівку. Фото: Марія Пунтус

***

Велике червоне сонце повільно сідає, вночі у Дніпрі буває навіть легкий і приємний прохолодний вітерець. Чоловік у пікселі з перебинтованою головою робить останню повільну затяжку й кидає недопалок в урну. У темряві миготять синьо-червоні вогні. Це біля входу в приймальне відділення знову вишикувалися швидкі.