Amnesty International треба змінювати, щоб не було такої ганьби, як звіт щодо України
Давні правозахисні організації мають однакову біду – і Amnesty International, і Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ), і Human Rights Watch, і багато інших.
Засновані ідеалістами та проривні свого часу, зараз вони перетворились на неповороткі корпорації, які працюють насамперед на себе.
Чому так сталося
Чим відомішими ставали ці організації, тим більше отримували пожертв. Чим більше пожертв – тим більше вимог до контролю, як витрачаються гроші. Процедури, правила, звітність зростали та множились.
Зараз ці організації-корпорації працюють насамперед, щоб виконувати власні правила. Якщо для того, щоб допомогти людям, ці правила треба порушити або змінити, – вони цього не роблять. Вони просто НЕ ДОПОМАГАЮТЬ. Бо так безпечніше для керівництва, яке має стотисячні зарплати та високий статус.
Наприклад, коли МКЧХ зібрав понад 100 мільйонів пожертв на відбудову після землетрусу на Гаїті, вони їх не вкрали – а просто не витратили. Бо їхні власні бюрократичні процедури не дозволяли ні будувати самим, ні укладати договори з місцевими будівельниками, бо в тих не було якихось потрібних документів.
І вони ігнорували пропозиції місцевого офісу, потім центральне керівництво виписало собі річні премії за успішний порятунок світу і перерозподілило гроші на інші напрямки, де витрачати їх було безпечно.
А після публікації розслідування цього лайна керівництво спихнуло все на гаїтянський офіс, мовляв, ті не забезпечили дотримання процедур прозорої витрати грошей, і вони, бідолашні, нічого не могли зробити. І вийшли сухими з води.
Тому проблема – справжня проблема з правозахисною Amnesty International – що такі організації мають мільйонне членство: мільйони людей на місцях у всьому світі, які справді вірять у цінності та справді чесно борються, часто під загрозою небезпеки.
99% цих активістів – волонтери, вони не отримують заробітну плату і ще й вкладають свої кошти. Натомість керівництво організацій – корумповані західні колоніалісти. Ці організації здебільшого працюють на потреби людей так званого "другого і третього світу", але до керівництва беруть переважно "першосортних".
Корумповані – не обов'язково, що їм носять конверти. Вони можуть просто сприймати свою роботу як хороше джерело доходу і не хотіти нічого змінювати. Не хотіти ризикувати. Не напружуватися бюрократичними процедурами, які роблять діяльність на місцях неможливою.
Або й узагалі не бачити проблеми й бути свято переконаними, що вони роблять бездоганно правильні вчинки – адже їхній західноцентричний досвід і освіта заважають побачити помилки.
Ще як білі колоніалісти, вони переконані, що знають як краще, і ігнорують місцевих. А за потреби вішають на них усі власні провали.
Конфлікти з локальними офісами в цих організацій відбуваються постійно, але поки перемагають західні центри, в яких більше влади.
Після такої ганьби, як нещодавній звіт Amnesty International, в якому українських військових звинувачують у наражанні на небезпеку цивільних громадян України, звільняти потрібно керівництво центрального офісу.
Те, що працівники українського офісу організації були змушені звільнитися в знак протесту, – гідний вчинок, але звільнятися мають не вони, а відповідальні за цей провал.
У центральних офісах подібних організацій мають керувати люди "з полів", які бачать життя адекватно (з України, з Гаїті, із Сирії). Які готові говорити зі всіма на рівних, а не зверху вниз. Які не бояться змінювати процедури та правила, щоб організація працювала на свої цілі, а не на безпечне сите життя центральних офісів.
Просто сказати "та пішли вони" – не варіант. Вони великі та впливові, і зірки, на кшталт подружжя Бекхемів, коли збирають багато мільйонів пожертв для України, передають їх до МКЧХ. Бо фонд "Повернись живим" на заході ніхто не знає і грошей їм не дадуть.
Закенселити Amnesty International неможливо – це 10 млн волонтерів/ок. І не потрібно, бо більшість із них – хороші люди, які борються за правильні речі. А от змінити керівництво, внутрішні бюрократичні процедури та політики – потрібно і необхідно.
Вже зараз центральний офіс Amnesty International намагається скинути провину на українських працівниць, які звільнилися, називає критику звіту "емоційною реакцією" і повністю відмовляється від будь-якої відповідальності. Їхня реакція – ну так, українчики розхвилювалися, ми розуміємо. "Нам шкода, що завдали вам болю".
На те, що їхній звіт тягають російські посольства і прямо кажуть – наступного разу, коли ми розбомбимо школи та багатоповерхівки в Україні, знайте, що ми мали право так зробити – от, навіть Amnesty International сказали, що там українські військові – нуль, НУЛЬ реакції.
Західні колоніалісти, які все це зробили та продовжують робити, мають імена.
Це Агнесс Каламар – керівниця центрального офісу Amnesty International. І Донателла Ровера – керівниця Департаменту розслідувань. Остання ще й розказувала журналістам, що не бачила в Україні західної зброї. Конкретно ці люди мають піти, і саме їхня кар'єра має бути зіпсована.
Це реально зробити – бо вони не "володіють" організацією. Якщо їх далі аргументовано критикувати, рада Amnesty International буде вимушена їх позвільняти – за професійні помилки, які демонструють некомпетентність і суперечать місії організації.
Ось петиція за звільнення керівництва Amnesty International. Підпишіться, будь ласка, і розкажіть своїм друзям, особливо за кордоном. Наша перемога – це звільнення центрального офісу Amnesty International, і цього треба добитися.
Так ми почнемо змінювати ВСІ міжнародні організації – вони побачать, що по старому вже не можна. Петиція наразі має понад тисячу підписів. Ще 99 000 – і #AgnesCallamardMustResign
